Вірджинія Вульф

Вірджи́нія Ву́льф (англ. Virginia Woolf; 25 січня 1882—28 березня 1941) — британська письменниця, літературна критикиня, ікона фемінізму. Входила до групи Блумзбері. Одна з найвизначніших постатей літературного модернізму ХХ століття. Піонерка у використанні потоку свідомості як літературного прийому.

Вірджинія Вульф
англ. Virginia Woolf
Ім'я при народженні англ. Adeline Virginia Stephen[1]
Народилася 25 січня 1882(1882-01-25)[2][3]
Лондон, Сполучене Королівство[4][4]
Померла 28 березня 1941(1941-03-28)[5][4][3] (59 років)
Льюїс, Велика Британія[6]
·самовбивство-утопленняd[6]
Поховання Monk's Housed
Країна  Велика Британія
Місце проживання Monk's Housed
Діяльність письменниця-романістка, есеїстка, автобіографістка, авторка оповідань, авторка щоденника, літературна критикиня, видавниця, письменниця, феміністка, авторка
Галузь есей
Alma mater Кінгс-коледж[6]
Вчителі Ernest de Sélincourtd, Janet Cased і Clara Paterd
Знання мов англійська[7]
Роки активності 1904 — 1941 — 1941
Напрямок Група Блумзбері
Жанр драма і проза
Magnum opus До маяка, Місіс Делловей, Орландо: біографіяd, Своя кімнатаd і Хвилі
Конфесія атеїзм
Батько Леслі Стівенd[6][8]
Мати Джулія Стефенd[6][8]
Брати, сестри Ванесса Беллd[6][8], Тобі Стівенd[8], Adrian Stephend[8], George Herbert Duckworthd, Stella Duckworthd, Gerald Duckworthd і Laura Stephend
У шлюбі з Леонард Сідні Вулфd[6][8]
Автограф
IMDb ID 0941173

У міжвоєнний період Вульф — помітна фігура в лондонському літературному товаристві. До найвідоміших її робіт відносять романи: «Місіс Делловей» (1925), «До маяка» (1927), «Орландо» (1928) та есе «Своя кімната» («Свій простір»). В останній є відомий афоризм: «У кожної жінки, якщо вона збирається писати, повинні бути гроші і своя кімната». Її романи вважаються класичними творами «потоку свідомості».

Вульф стала однією з центральних фігур фемінізму в 1970-х, її роботи є всесвітньо відомими, перекладені більш ніж п'ятдесятьма мовами, докладно аналізувалися з усіх аспектів.[9]

Життєпис

Ранні роки

Народилася в Лондоні в родині літературного критика сера Леслі Стівена і Джулії Дакуорт (1866 року її портрет писав Едвард Берн-Джонс, є також її фотопортрет роботи Джулії Маргарет Кемерон, 1867). Була третьою дитиною (в сім'ї було троє дітей Джулії від першого шлюбу, дочка Леслі від шлюбу з Мінні Теккерей і четверо молодших Стівенів: Ванесса, Тобі, Вірджинія і Адріан). Своїм пізнанням у світовій літературі і бездоганним художнім смаком Вірджинія зобов'язана батькові, який став прототипом багатьох творів письменниці. У 13 років пережила смерть матері, що стало причиною першого нервового зриву. Після смерті Джулії сер Леслі приховував свої емоції, найбільше переживала смерть матері Вірджинія.

Старша сестра Стелла протягом деякого часу виконувала роль господині в домі, але незабаром теж померла. Ванесса, наступна за старшинством — була змушена займатися домом, але на відміну від Стелли, давала відсіч батьку, який поступово перетворювався на деспота. Після смерті батька молоді Стівени перебралися до міста Блумсбері, де їх будинок став своєрідною цитаделлю прогресу. Молоді талановиті люди збиралися для обговорення, часто осуду тогочасного суспільства.

Вірджинія і Ванесса були дуже близькі, в дитинстві вони поклялися ніколи не виходити заміж і жити разом. Повідомлення про те, що Ванесса приймає в 1907 пропозицію Клайва Белла, сильно образило Вірджинію. Це сталося через кілька днів після смерті її улюбленого брата Тобі — від тифу після спільної подорожі по Греції. Вірджинія залишилася жити удвох з братом.

У 1909 несподівано приймає пропозицію одруження від Літтона Стрейча, котрий відкрито заявляв про свою гомосексуальність, але шлюб не відбувся. У цей час Вірджинія починає роботу над першим романом, видає критичні статті у журналах, продовжуючи справу батька.

Одруження і власна справа

У 1912 році одружується з письменником та журналістом Леонардом Вульфом. Шлюб став союзом людей, які поважають одне одного.

У 1917 році подружжя заснувало видавництво «Хогарт Прес», з якого вийшли у світ всі твори письменниці. Вірджинія сама набирала та редагувала тексти. Видавництво спочатку не приносило прибутків, але потім стало надійним джерелом доходів родини Вульф. Леонард створив ідеальні умови для роботи їм обом, він усіляко підтримував Вірджинію.

Психічне захворювання та популярність

Стан Вірджинії погіршився, вона вчинила кілька спроб самогубства[10]. Вульф була дуже вимоглива до себе і своїх робіт, переписувала романи десятки разів. Припиняла вести записи тільки під час хвороб, її щоденники вийшли окремим виданням у 4 томах, також опубліковано 5 томів листів друзям, сестрі, Леонарду і Віті Секвілл-Вест. Вони познайомилися в 1922, Віта спочатку дуже не сподобалася Вірджинії, адже саме та шукала зустрічі з Вірджинією.

Згодом їх об'єднує ніжна дружба, з боку Вірджинії — любов.[11] Це почуття разом з образою та зрадами Віти стали основою роману «Орландо», в якому протагоніст змінює стать. Романи Вірджинії видавалися не тільки у Великій Британії, але й у США, власна популярність заважала письменниці.

Останні роки

З початком Другої світової війни страх за чоловіка (єврея за національністю) викликав нові напади і головні болі. Лондонський будинок Вульфів було зруйновано під час бомбардувань.

28 березня 1941, залишивши лист чоловікові та сестрі, Вульф втопилася у річці Оуз, неподалік від їх будинку у Сассексі. Тіло знайшли через два тижні після трагедії.

У Леонарда після смерті дружини зав'язались романтичні стосунки з художницею Т. Парсонс. Роман тривав до кінця його життя. Він пережив Вірджинію на 28 років і був похований поруч із нею під старим в'язом у саду.

Творчість

Вульф — провідна романістка і одна з піонерок серед письменниць-моралісток, які використовують потік свідомості як головний метод письма. Іншими відомими авторками та авторами з цим підходом були Марсель Пруст, Дороті Річардсон та Джеймс Джойс. Творчість Вульф була дещо призабута після Другої світової війни, але вона знову стала популярною з ростом феміністичної критики в 1970-х роках.[12]

1900 року Вульф почала писати професійно. Першим з її творів, прийнятих до публікації, став «Гаворт, листопад 1904 року»[13], журналістський звіт про відвідини сім'ї Бронте у Гаворті, його було анонімно видано у жіночому додатку до клінічного журналу The Guardian у грудні 1904-го.[14] З 1905 писала для літературного додатку в The Times.

Перший роман «The Voyage Out» опубліковано в 1915. Він спочатку називався Melymbrosia, але Вульф неодноразово змінювала назву. Рання версія The Voyage Out була реконструйована дослідниками Луїзою ДеСалво і тепер доступна для широкого загалу під старою назвою. ДеСалво стверджує, що багато змін, внесених в текст Вульф, були відповіддю на зміни у її власному житті.[15]

Вульф продовжувала публікувати романи та нариси як інтелектуально-критичного, так і популярного стилю. Значна частина її робіт була надрукована у власному видавництві Hogarth Press.

Портрет Вірджинії, 1902 рік

Роман «До маяка» (1927) описує 20-літній період. Сюжет зосереджено на сімействі Рамсей та змінах у ньому під час візиту до маяка та сімейної напруженості. Однією з основних тем роману є боротьба, коли живописець Лілі Бріско намагається писати картини посеред сімейних драм. Роман також є роздумами щодо життя мешканців Британії в розпал війни.

«Орландо» (1928) — один з найлегших для розуміння романів Вірджинії. Це пародійна біографія молодого дворянина, який три століття поспіль не старішає, а згодом різко перетворюється на жінку. Частково це є портретом коханої Вульф — Віти Секвілл-Вест[10]. У «Орландо» висміюються методи історичних біографів.[16]

«Хвилі» (1931) описує групу з шести друзів, де їх думки і внутрішні монологи створюють хвилеподібну атмосферу, що більше схожа на прозову поему, аніж на сюжет роману.

«Флаш: Біографія» (1933) — частково фантастика, частково біографія кокер-спанієля з точки зору собаки, що належить поетесі Елізабет Барретт Браунінг. Вульф почерпнула натхнення при написанні цієї крики з успіху п'єси Рудольфа Бесьєра «Барретти з Вімпол-стріт». П'єса вперше вийшла 1932 року.

В останній роботі «Між діями» (1941) Вульф підсумовує й підсилює теми, що завжди хвилювали її: зміни у житті через мистецтво, сексуальна амбівалентність і роздуми щодо часу і життя, представлені одночасно як старіння та омолодження. Все у книзі дуже образне і символічне, дія охоплює майже всю історію Англії. Ця книга є найліричнішим з усіх творів Вульф; головним чином написана віршами.[17]

Вплив на творчість
Марка із зображенням Вірджинії Вульф. Румунія, 2007.

Великий вплив на Вульф з 1912 мала російська література. Вульф були близькі її естетичні конвенції. Стиль Достоєвського із зображенням «живого розуму» вплинув на твори Вульф та її «розривний процес письма». Сама Вульф критикувала одержимість Достоєвського «психологічною кінцівкою» та «бурхливим потоком емоцій». Достоєвський був гарячим прихильником самодержавства Імператорської Росії.[18]

Вульф захоплювалась роботами Чехова та Толстого. Їй імпонували твори Чехова про звичайних людей, що жили своїм життям, робили банальні речі. У творах Толстого Вульф подобалось те, що романіст повинен зображати психологічний стан людини та внутрішню напругу в ній. Щодо Тургенєва Вульф подобалось, що у романі існує кілька «я», і романіст повинен збалансувати різні варіанти героя.

Великий вплив на Вульф мав американський письменник Генрі Девід Торо. Вульф хвалила Торо за його «простоту» і «спосіб простого опису тонкого та складного механізму душі». Як і Торо, Вульф вважала, що тиша дозволяє вільно думати і розуміти світ. Обоє вірили у певний трансцендентальний містичний підхід до життя та письма, де навіть банальні речі здатні створити глибокі емоції, якщо у читача досить мовчання та розуму, щоб оцінити їх.[19]

Серед інших відомих митців, що впливали на Вульф: Вільям Шекспір, Джордж Еліот, Марсель Пруст, Емілі Бронте, Даніель Дефо, Джеймс Джойс та Е. М. Форстер.

Ставлення до юдаїзму, християнства та фашизму

В листі до композиторки Етель Сміт Вульф критикує християнство, описуючи його як «егоїстичне» і заявляючи, що «у мого єврея є більше релігії в одному носі, більше любові до людей в одній волосині».[20]

Вульф та її чоловік Леонард зневажали і боялись фашизму та антисемітизму 1930-х років. Книга 1938 року «Три Гвінеї» стала своєрідним звинувачувальним вироком фашизму.[21]

Хоча Вульф мала щасливий шлюб з євреєм, вона часто писала про єврейських героїв у стереотипних формах та узагальненнях, включаючи опис деяких єврейських персонажів як огидних і неприємних.[22] Наприклад, під час круїзу до Португалії вона протестує, коли зустрічає «багато португальських євреїв на борту».[23] Крім того, у своєму щоденнику пише: «Мені не подобається єврейський голос, не подобається єврейський сміх». 1930-го року в іншому листі до Етель Сміт пише про так звану «єврейськість» чоловіка Леонарда.[24]

Дослідження творчості
Погруддя Вульф на площі Тавісток у Лондоні (скульптор Стівен Томлен). Створена 2004 року, це копія оригіналу 1931 року.

Хоча принаймні одна біографія Вульф з'явилася за її життя, перше авторитетне дослідження її життєпису з'явилось лише 1972 року, його автором був племінник письменниці Квентін Белл. Інша біографія Вірджинії, написана Герміоною Лі 1996 року, також докладно висвітлює життя та роботи Вульф.

2001 року Луїза ДеСалво та Мітчелл Ліска відредагували «Листи Віти Секвілл-Вест та Вірджинії Вульф: Приватне життя» (2005), де основна увага зосереджуеня на письменництві Вульф, в тому числі її романах та коментарях щодо творчого процесу. Соціолог П'єр Бурдьє на основі творів Вульф досліджує гендерну домінацію.

Історичний фемінізм

Новіші дослідження творів Вульф зосередили увагу на феміністських та лесбійських темах. Одним з них стала збірка критичних нарисів 1997 року «Вірджинія Вульф: лесбійські читання» під редакцією Ейлін Барретт та Патрісії Крамер.[25]

1928 року Вульф звернулася до аспірантів коледжу Гіртона у Кембриджі та Товариства мистецтв коледжу Неннем зі своїми двома роботами, які зрештою стали книгою «Власна кімната». Найвідоміші наукові праці Вульф: «Власна кімната» (1929) та «Три гвінеї» (1938). В них, зокрема, розглядаються труднощі письменниць та інтелігенції, оскільки чоловіки зазвичай мали непропорційно більшу юридичну та економічну силу; майбутнє жіноцтва у сфері освіти. Окрім того, велику увагу приділено суспільним наслідкам індустріалізації та контролю за народжуваністю.

У книзі «Друга стать» (1949) Сімона де Бовуар пише про Емілі Бронте, Вірджинію Вульф і Кетрін Мансфілд, пояснюючи, що зазвичай чоловіки роблять кар'єру, а жінки присвячують себе домашній праці.[26]

Галерея
  • Портрет Ванесси Белл, 1916. Роджер Фрай
  • Портрет Вірджинії Вульф, бл. 1917. Роджер Фрай
  • Портрет Віти Секвілл-Вест, 1918. Вільям Стренг
  • Вірджинія Вульф, 1998. Крістіан Тонніс

Бібліографія

Переклади українською
  • Вульф В. Власний простір / Переклав Ярослав Чердаклі. — Київ: Альтернативи, 1999. — 111 с.[29]
  • Вулф В. Жінки та розповідна література // Незалежний культурологічний часопис «Ї». — 2000.– № 17. — С. 78-86.
  • Вулф В. Три гінеї / переклад з англійської. — Львів: Ініціатива, 2006. — 256 с.
  • Вулф В. Спадок / переклад з англійської Наталі Дьоміної // Всесвіт. — 2008. — № 9–10. — С. 3-7.
  • Вулф В. Хвилі / переклад з англійської Альбіни Позднякової. — Львів: Видавець Позднякова А. Ю., 2013. — 284 с.
  • Вулф В. Місіс Делловей / переклад з англ. Тараса Бойка. — К.: Комубук, 2016. — 208 с.
  • Вулф В. Флаш / переклад з англ. Наталії Семенів. — К.: O.K. Publishing, 2017. — 176 с.
  • Вулф В. До маяка / переклад з англ. Юлії Герус. — К.: Знання, 2017. — 239 с. (English Library (книжкова серія). ISBN 978-617-07-0557-0

Література

Посилання

Образ у літературі
  • Дитячі роки Вірджинії описані в книзі для дітей «Катерина Лебедєва про Богдана Хмельницького, Мері Рід, Владислава Городецького, Вірджинію Вулф, Девіда Боуї» / К. Лебедєва. — Київ : Грані-Т, 2008. — 96 c.: іл. — (Серія «Життя видатних дітей»). — ISBN 978-966-2923-77-3. — ISBN 978-966-465-128-5.

Образ у кінематографі

У 1966 році вийшов фільм Майкла Ніколса «Хто боїться Вірджинії Вулф», та здобув п'ять премій «Оскар». У 2002 рік — фільм Стівена Долдри «Години» (екранізація одноіменного роману Майкла Каннінгема). У головній ролі Ніколь Кідман, за яку вона отримала премію «Оскар». Фільм «Віта та Вірджинія» 2018 року змальовує стосунки між Вітою Секвілл-Вест та Вульф, зображеними відповідно Джеммою Артертон та Елізабет Дебікі.

Примітки
  1. Blain V., Grundy I., Clements P. The Feminist Companion to Literature in English: Women Writers from the Middle Ages to the Present — 1990. — P. 1185.
  2. Encyclopædia Britannica
  3. The Fine Art Archive — 2003.
  4. Archivio Storico Ricordi — 1808.
  5. Вулф Вирджиния // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  6. Oxford Dictionary of National Biography / C. Matthew — Oxford: OUP, 2004.
  7. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  8. Kindred Britain
  9. Lee, Hermione. Virginia Woolf. New York: Vintage, 1999, p. 185.
  10. Ніч на Венері, 2020, с. 192.
  11. Frau liebt Frau: Ein historischer Streifzug Архівовано 4 червня 2009 у Wayback Machine. (нім.)
  12. Beja, Morris (1985). Critical Essays on Virginia Woolf. с. 1, 3, 53.
  13. "Haworth, November 1904" by Virginia Woolf. digital.library.upenn.edu. Процитовано 26 січня 2018.
  14. Woolf [née Stephen], (Adeline) Virginia (1882–1941), writer and publisher | Oxford Dictionary of National Biography (англ.). Процитовано 26 січня 2018.
  15. Haule, James (1982). Virginia Woolf. У DeSalvo, Louise A. Contemporary Literature 23 (1). с. 100–104. doi:10.2307/1208147. Процитовано 26 січня 2018.
  16. The Novels of Virginia Woolf, Hermione Lee. 138–157. 1977.
  17. Critical Essays on Virginia Woolf, Morris Beja, 1985, p. 24.
  18. Michael, Lackey (2012). Virginia Woolf and British Russophilia. Journal of Modern Literature. с. 150–152.
  19. Raja, Majumdar (1969). Virginia Woolf and Thoreau. Thoreau Society Bulletin, No. 109. с. 4.
  20. Nigel Nicolson, Joanne Trautmann (1979). The Letters of Virginia Woolf, Volume Five 1932–1935. с. 321.
  21. The Mind and Times of Virginia Woolf. 2003.
  22. Tales of abjection and miscegenation: Virginia Woolf's and Leonard Wo…. archive.is. 29 червня 2012. Процитовано 26 січня 2018.
  23. Forrester, Viviane (2015). Virginia Woolf: A Portrait (англійська). США: Columbia University Press. с. 47. ISBN 0231153562.
  24. Commentary Online Article - "Mr. Virginia Woolf". 28 лютого 2007. Процитовано 26 січня 2018.
  25. Shukla, Bhaskar. Feminism: From Mary Wollstonecraft To Betty Friedan. с. 51.
  26. Beauvoir, Simone de (1949). The Second Sex. ISBN 978-0-307-26556-2.
  27. Номер 24 у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік (Newsweek's Top 100 Books — список 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік (англ.))
  28. Номер 7 у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік (Newsweek's Top 100 Books — список 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік (англ.))
  29. Рецензія на переклад Ярослава Чердаклі[недоступне посилання з червня 2019]
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.