Церква Святої Трійці (Флоренція)

Церква дала назву площі та сусідньому мосту через річку Арно.

Флорентійський дворянин Джованні Гвальберто заснував 1039 року новий релігійний орден валломброзіан. Село Валломброза і дало назву новому ордену, хоча це була гілка ордену оо. бернардинів. В селі був головний монастир ордену, а у Флоренції їм належало три церкви, важливішою серед котрих і стала церква Санта Трініта. До 1060 року ченці валломброзіани мешкали у п'ятдесяти семи (57) монастирях. Для головного монастиря у селі Валломброза працював Доменіко Гірляндайо, де створив «Таємну вечерю». Працюватиме художником Гірляндайо і у церкві Санта Трініта. Коли чернечу кар'єру починав уславлений пізніше науковець Галілео Галілей, він подався у монастир валломброзіан.

Залишки романської споруди, розкриті у 20 ст.

Поземний план церки Санта Трініта

На місті теперішньої церкви стояла церква Санта Марія за межами фортечних мурів, перша згадка пр яку знайдена під 1077 роком. Споруду відносять до стриманого і прагматичного романського стилю. Залишки тодішньої романської споруди були пізніше знайдені у підмурках і склепі, де є написи і надгробки тої пори.

У 1175 році церква увійшла в кордони міста.

У період 1250–1258 рр. почалися роботи з проектування та будівництва нової церкви в готичному стилі. Таким чином церква стала одною з перших готичних сакральних споруд у Флоренції. Раніше за неї розпочалося лише будівництво готичної тоді базиліки Санта Марія Новелла у 1242 році. Проект і будівництво відносять до творчості то Ніколо Пізано, то до творів Нері ді Фйораванті.

Церква з часом була перебудована і збільшена. Незважаючи на перебудови і збільшення, вона, однак, зберегла надзвичайно спрощене розпланування у вигляді видовженого хреста з невеликим трансептом. Це не завадило міняти споруду і насичувати її мури різноманітним декором та сакральним мистецтвом, збагачувати і насичувати інтер'єри.

У першій половині 14 ст. храм отримав статус абатства. Вже тоді храм прикрасили вівтарним образом уславленого Чімабуе та низкою фресок, поруйнованих пізніше.

Бароковий вівтар та сходинки в стилі маньєризму до їх видалення з церкви. Фото наприкінці 19 ст.

Відродження в Італії мало зневажливе ставлення до архітектурного спадку доби готики. Відродження багато чого наслідувало від доби готики, але не ставились до спадку готики обережно. Не було обережного ставлення і до готичної церкви Санта Трініта.

Перебудова і створення нового декору в церкві прийшлися на добу Контрреформації, коли низкою церков у Флоренції почали опікуватись Медічі, що отримали титул герцогів Тосканських. Проект перебудов і новомодного декору доручили створити флорентійському майстру Бернардо Буонталенті (1531–1608). Завданням також було відновити тут монастир.

В готичній церкві поруйнували старовинний хор, вибудували нові сходинки і створили новий монументальний вівтар та декор в стилі бароко. Буонталенті був також автором нового головного фасаду готичної церкви в стилі бароко, скульптурний декор котрого доручили створити скульпторові Джованні Каччіні (1556–1613). Флоренція переживала не найкращі часи і споруд в стилі бароко у місті було обмаль. Бароко у Флоренції не отримало поширення і має лише поодинокі його зразки. Одним з них і стала церква Санта Трініта та її головний фасад.

Худ. Джованні Тоскані. «Оплакування Христа», каплиця Ардінгеллі

План Флоренції з церквою Санта Трініта та колоною на площі, подарованою папою римським.

Каплиця Маджоре, надгробок Бонджанні

Каплиця Сасетті, «Житіє Св. Франциска Ассізького » фрески роботи Доменіко Гірляндайо

• Вівтар Чімабуе «Маеста», переданий у галерею Уффіці
• Фреска «Св. Трійця», анонім 15 століття
• Стігмати Св. Франциска Ассізького, худ. Паоло Учелло
• Причастя Марії Єгипетської, синопія
• Фрески, худ. Доменіко Гірляндайо
• Каплиця Давіцці, вівтар «Проповідь Івана Хрестителя», худ. Франческо Курраді, 1649 р.
• Каплиця Кьялі Серіньї, «Містичні заручини Св. Катерини Александрійської», фреска роботи Спінелло Аретіно
• Каплиця Андінгеллі, вівтар роботи Бенедетто да Ровеццано, худ. Джованні Тоскані
• Каплиця Строцци, архітектор Лоренцо Гіберті, «Благовіщення» роботи Якопо да Емполі, скульптури алегорії «Миру» та «Скромності» роботи Джованні Каччіні (1603 р.)
• Каплиця Сасетті, "Житіє Св. Франциска Ассізького " фрески роботи Доменіко Гірляндайо
• Каплиця Бомбені, надгробок роботи Бернардо Росселліно
• Каплиця Спіні
• П'єтро Берніні, «Свята Трійця», рельєф на головному фасаді

• 
  Вівтар Чімабуе «Маеста», переданий у галерею Уффіці.
• 
  Різьблені двері з зображенням святих ордену валомброзіан
• 
  « Каяття Марії Магдалини», Дезідеріо да Сеттіньяно
• 
  Каплиця Джанфільяцці
• 
  Доменіко Гірляндайо. «Поклоніння пастухів» і донатори, 1485 р., каплиця Сасетті.
• 
  Каплиця Бартоліні Салімбені
• 
  Худ. Лоренцо Монако. «Фреска Іван Хреститель»
• 
  Худ. Лоренцо Монако. «Благовіщення», каплиця Бартоліні Салімбені
• 
  Спінелло Аретіно. Фреска «Містичні заручини Катерини Александрійської», каплиця Кьялі-Серіньї
• 
  Каплиця Компаньї
• 
  Каплиця Даванцаті, надгробок Джуліано Даванцаті
• 
  Каплиця Давіцці
• 
  Каплиця Спіні, вигляд з головної нави
• 
  Каплиця Строцці, на вівтарі «Благовіщення» роботи Якопо да Емполі
• 
  Каплиця Узімбарді, барокове склепіння 1643 року з декором роботи Фабріціо Боскі та Маттео Роселлі.
• 

Вівтарні сходинки роботи Буонталенті, перенесені до церкви Санто-Стефано-аль-Понте.

Флоренція була відомим центром маньєризму в Італії. Майстри флорентійського маньєризму першої генерації, майстри високої обдарованості і ерудиції, активно розробляли тему сходинок первісно в теорії, помітно менше — в практиці. Поштовхом до розробок можна вважати проект вигадливих ( і цілком маньєристичних ) сходинок, запропонованих і реалізованих Мікеланджело Буонарроті у флорентійській бібліотеці Лауренціана[1].

Неможливість реалізації задумів сприяла появі вигадливих і надто незвичних сходинок в малюнках маньєристів, частково — у фресковому живопису. Часто звертався до створення варіантів сходинок і постійно демонструвавший ерудицію Джорджо Вазарі як у власних картинах («Кузня бога Вулкана », «Пророк Елеазар»,обидві галерея Уффіці [2]), так і у власних фресках ( фрески палаццо Канчеллерія, Рим).

Бернардо Буонталенті був майстром перехідної доби від пізнього маньєризму до раннього бароко. Ця обставина особливо відбилась у створенні ним 1574 року оригінального варіанту вівтарних сходинок у церкві Санта Трініта. Буонталенті створив із сходинок справжній арт-об'єкт, цікаво обробивши і оздобивши сходинки балясинами, рельєфами. Незвичною, наче виліпленою з гнучкої глини, була середина сходового майданчика, що була висунута уперед і підтримана кам'яними кронштейнами.

В 19 столітті була рішуче і необережно проведена реставрація церкви Санта Трініта, коли з неї варварські видалили барокові оздоби, бароковий вівтар і сходинки роботи Буонталенті, а церкву силоміць повертали до доби готики, котру вважали тоді престижною.

Але поруйнувати сходинки роботи Буонталенті навіть в 19 ст. не наважились. Їх видалили і перенесли у церкву Санто-Стефано-аль-Понте у Флоренції.

Фасад церкви несе риси пізнього флорентійського маньєризму і раннього бароко. Це, однак, типовий продукт місцевої культури, бо є прикладом фасадної архітектури, ніби накладеної на старовинний фасад і мало пов'язаної зі структурою самої церкви. Особливо це помітно у круглому вікні, що не несе світла у простір церкви. Лиштва круглого вікна створена за зразками маньєристичних орнаментів.

Декор фасаду симетричний і лише нагадує інші барокові зразки, але має оригінальне їх трактування. Перший ярус утворюють пілястри, що поділяють його на три частини. Але старовинна церква з прибудовами ширша за бароковий фасад, тому її ліва частина вкрита діамантовим рустом і нішею зі скульптурою святого, а права - простим виглаженим тиньком, ніяк не узгодженим із декором існуючого фасаду.

Різьблені дерев'яні двері датують 1640 роком. Скульптура Св. Алексія та рельєф над головними дверима — робота Джованні Баттіста Каччіні 1594 року. Реставрація фасаду в 19 та в 20 ст. сприяла втраті декількох деталей фасаду, що зробило його дещо провінційним і засушеним.

Церква нині затиснута у сучасній і вищій за церкву місцевій забудові, що позбавило храм монументальності і значущості історично вартісної споруди у перспективі площі.

Кам'яна церква набула вигляду тинавної базиліки з коротким трансептом. В північній частині трансепту вибудована монастирська дзвіниця. Впродовж століть в церкві облаштовано двацять приватних каплиць різних багатих родин Флоренції.

На площі перед церквою встановлено кам'яну колону, виломану в римських термах Каракалли і подаровану папою римським Пієм IV герцогу Козімо І де Медічі для облаштування 1565 року монументу на честь перемоги Козімо І у баталії при Монтемурло. Колона має назву стовп Юстиції.

Церква постраждала від повені 1966 року, тому були проведені протиаварійні та консервативні роботи, а також чергова реставрація.

Церква і нині має статус малої базиліки, залишаючись важливим осередком флорентійського мистецтва різних століть. Церква Санта Трініта занесена до переліку всесвітнього спадку у місті Флоренція.

• Borsook, Eve, Vincent Cronin (general editor). ed. The Companion Guide to Florence. Harper Collins. 1991, стр. 187—191. ISBN 000215139-1.
• Mariella Zoppi e Cristina Donati, Guida ai chiostri e cortili di Firenze, bilingue, Alinea Editrice, Firenze 1997.
• Guida d’Italia, Firenze e provincia «Guida Rossa», Touring Club Italiano, Milano 2007

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Церква Святої Трійці (Флоренція)

• Мистецтво Італії
• Готика
• Відродження
• Каплиця
• Архітектура бароко
• Чімабуе
• Доменіко Гірляндайо
• П'єтро Берніні
• Релігійний живопис
• Надгробок
• Флорентійська художня школа