Червона Слобода (Черкаський район)

У 1958—1959 роках на території села експедиція АН УРСР провела археологічні розкопки, які підтердили, що перші поселенці з'явилися тут у І — II столітті. Жили вони на правому березі колишнього рукава Дніпра річки Саги, яка починалася біля села Змагайлівка і впадала в Дніпро знову біля села Сагунівка. Під час розкопок було знайдено житло, залишки кісток тварин, жорнового каміння, скелет хлопчика у витягнутій позі, на праву руку якого було одягнуте кільце. При аналізі цих знахідок виявилося, що частина з них відноситься до І століття, частина — до пізнішого періоду.

Перші відомості про поселення на даній території знаходимо на мапах французького інженера Гійома Левассера де Боплана.

• 1648 — лат. Koworyno[1]
• 1660 — лат. Komaryno[2]
• 1736 — староцерк.-слов. Карнерино[3][4]
• 1745 — староцерк.-слов. Карнерино.

Про заснування села Секава відомо, що воно було утворене селянами-втікачами приблизно в середині XVII століття, які тікали від жорстокого панського гніту. В селі була побудована дерев'яна церква Успіння Пресвятої Богородиці. І до того часу в цій місцевості виникали поселення вільних козаків і селян-втікачів, але вони зазнавали безперервних спустошень з боку польських магнатів, турецьких і татарських орд.

Про існування села Секава в цей період підтверджують історичні документи. Так, у документі, знайденому під престолом Цесарськослобідської церкви (автор якого невідомий) говориться про те, що Секава певний час належала князю Сангушку (Волинський воєвода Сангушко став старостою Черкаського староства в 1726 році). Дійсне ж заснування цього села було значно раніше, про що говориться в «Сказаннях о населенных местностях Киевской губернии»[5] (1864):

...в 1741 году в селе Цесарская Слобода насчитывалось 150 дворов и до 1 000 душ населення... О прежней церкве под именем Секавской за 1741 год Мошенского деканатства говорится (о церкве издавна существующей).

На основі цього документу зробили висновок, що як Секавська церква, так і село Секава були засновані значно раніше вказаної в документі дати. З переказів старожилів відомо, що в 1672 році, коли татари зруйнували Черкаси, Секава була спалена і багато жителів перебито, а все майно пограбоване. Врятувалася лише невелика частина жителів, які завчасно сховалися. Через деякий час на тому місці, де було село, поселилися 12 козаків-запорожців і ті жителі, які врятувалися від нападу татар. Поступово кількість жителів збільшувалась, відновлювалось життя.

В другій половині XVIII століття жителі Секави вирішили переселитися на правий берег річки Сага, де проходила дорога з Черкас на Чигирин і простягалися широкі лани родючих земель. Новоутворене село було названо Слободою, так як жителі його були вільними козаками і звільнялися від різних кріпосницьких повинностей. На час переселення села на нове місце в ньому нараховувалося до 200 дворів з населенням близько 1 500 осіб.

Точної дати переселення не відомо, але відомо, що церква Успіння Богоматері була перенесена в нове село в 1772 році. Отже цю дату можна вважати за час переселення жителів Секави на нове місце. Церкву побудували на підвищеному березі річки Сага біля дороги, яка вела до старого села. В цьому ж місці через певний час побудували волосне управління, церковно-приходську школу і лікарню. На правий берег річки Сага переселилася переважно заможна частина селян. На новозаселеній території утворилися кутки «Ланівка», «Гора», «Кутузлуїв» і пізніше «Грабський». Зараз частина цієї території зайнята під масиви ТОВ «Промінь», куток «Кутузлуїв» теж переселений, а землі затоплені водою. Частина селян, переважно бідняків, поселилась на лівому березі річки Сага, де виникли кутки «Забрід», «Село», «Солонці». Зараз ця територія повністю зайнята під котловани і відстійники очисних споруд, а населення переселено в нове село.

Село Слобода через деякий час після його заснування почало зватися Цесарською Слободою. За переказами старожилів, ця назва встановилася від імені Цесар. Розповідають, що дорогою з Черкас на Чигирин колись проходив Цесар зі своїм військом. Дійшовши до Слободи, він захворів і змушений був зупинитися. Військо розташувалося табором на полі біля річки Саги і дубового гаю. Через місяць Цесар помер і був похований на тому місці, де стояв табором. Пізніше тут було кладовище. В 1822 році на ньому проведені розкопки могили, у якій знайшли одяг з червоного сукна, чорнильницю і перо. З цього зробили висновок, що це і був той самий писарчук Цесар.

Згідно з документом невідомого автора 1851 року село певний час належало старості князю Сангушкові. Потім було передане у володіння генерала Лісановського, згодом — передане сиротам генерала Морднейма, від яких перейшло в управління Палати державного майна (рік невідомий). Отже, наприкінці XVIII століття Цесарська Слобода входила до числа державних сіл, а його мешканці вважалися державними селянами.

До 1870 року в селі зовсім не було школи. Навчалися діти слов'янської мови у звичайній селянській хаті. Потім було відкрито церковно-приходську школу і побудоване шкільне приміщення. Воно мало чим відрізнялося від попереднього. В кінці XIX століття в селі була відкрита міністерська школа виключно для дітей заможних селян, але проіснунала вона декілька років і була закрита через проникнення в неї «вольнодумства». В усіх школах навчання українською мовою було заборонено, переслідувалося читання творів українських письменників: Т. Г. Шевченка, М. Коцюбинського, І. Франка, М. Вовчка та інших. У селі зовсім не було бібліотеки, клубу та інших культурних закладів. Зате був шинок, декілька крамниць, величезна церква.

• 1880 — пол. Cesarska-Słoboda[6]

Cesarska-Słoboda, wś, pow. czerkaski, nad rz. Dnieprem, o 9 w. od m. Czerkas. Mieszk. 2183, wyznania prawosławnego. Cerkiew parafialna, zbudowana w 1772 r., jak świadczą wizyty czerkaskiego dekanatu za r. 1774; w tymże roku było tu 1000 mieszkańców. Należała dawniej do czerkaskiego starost., obecnie do rządu. Ziemi piaszczystej 3491 dzies. Zarząd gminny w tejże wsi, policyjny w mieście Czerkasach. EL Przed.

В 1900 році в селі налічувалося 754 двори з населенням 3 536 осіб. Всього землі сільська громада мала 4 625 десятин, з якої 60 десятин належали церкві, 1 565 десятин — колишнім державним селянам, а решта землі — піски і луги — належали громаді.

Село мало поштово-телеграфну станцію, земську церковно-приходську школу, школу грамоти, чотири торгові лавки, 25 водяних млинів, 16 вітряків, 4 кузні, 3 цегельні заводи, власниками яких були Сидір Терентійович Гребінник, Дмитро Єлісейович Насікан і Іван Тихонович Гребінник, який мав паровий млин з найманими робітниками.

У 1901 році побудоване нове приміщення школи з дерев'яною підлогою і дахом з залізним покриттям. Через рік побудували друге таке приміщення, яке використовували під квартири вчителів.

У 1913 році під час святкування 300-річчя дому Романових село було перейменоване з Цесарської Слободи на Царську Слободу і в селі перед будинком волосного управління на невеликій площі спорудили пам'ятник імператору Олександру II.

Під час Першої світової війни в армію було мобілізовано понад 900 осіб, з яких багато не повернулися додому.

В жовтні 1917 року в Царській Слободі була утворена національна рада, до складу якої увійшли: Артем Якович Шевченко — голова ради, Пантелеймон Гребінник, священик Воронович та лікар Герболінський. У селі було засновано товариство «Просвіта», головою якого був Іван Прохорович Ведула, секретарем — Степан Євдокимович Ведула і касиром Борис Володимирович Гребінник. Товариство мало свою бібліотеку з творами класиків української літератури, організувало драмгурток. Клубу в цей час не було, тому вистави ставилися в школі на тимчасово обладнаній сцені. Товариство розучувало національні пісні на зразок «Ще не вмерла Україна», читало лекції.

29 січня 1918 року в селі розпочалась радянська окупація. З місцевих колаборантів було обрано ревком, до складу якого увійшли Дмитро Федорович Кузнець — голова ревкому, Остап Сидорович Грубий — воєнний комісар, Петро Іванович Нетахата — член ревкому. Обрано також комітет незаможних селян, до складу якого увійшли бідняки: Кузьма Тихонович Фесенко — голова комітету, Юхим Омелянович Яковенко та Григорій Омелянович Яценко.

У травні 1918 року село було захоплено німцями, а 6 серпня 1919 року у село вступила денікінська армія. Свій прихід у Змагайлівку і Царську Слободу німці й денікінці ознаменузали розбоєм, грабежем і жорстокістю. В роки денікінського режиму було розстріляно близько 40 осіб і спалено 22 двори. Після вигнання денікінських військ у грудні 1919 року в селі Царська Слобода було обрано Царськослобідський волосний комітет, головою якого став Остап Сидорович Грубий і секретарем Михайло Іванович Бузько. В 1920 році організовано споживче товариство і відкрито магазин у приміщенні колишнього шинку. Головою товариства став Степан Євдокимович Ведула. В цей же час було відкрито ветлікарню.

У 1922 році після повернення в село більшовиків у Царській Слободі просто в приміщенні колишнього монастиря було утворено бідняцьку комуну «Муравище» — відтоді цей куток села так і зветься «Комуною». Що цікаво, до перейменування села з Царської на Червону Слободу справа дійшла лише в 1923 році — бо на відміну від пам'ятника царю, який в селі знесли вже давним-давно, сприймали перейменування швидше як формальність.

В 1923 році село перейменували на Червону Слободу, було ліквідовано Червонослобідський волосний комітет і утворено Леськівський волосний виконком, головою якого обрали Дмитра Лаврентійовича Стеблину. В селі було обрано Раду селянських депутатів, головою став Сергій Михайлович Пріхно. Хоча волосним центром стали Леськи, але місцева міліція перебувала в Слободі.

В 1924 році в селі утворилось меліоративне господарство із заліснення пісків, яке очолив Андрій Данилович Мусієнко. Товариство проіснувало до 1929 року, а потім було реорганізоване в сільськогосподарську артіль ім. Петровського. В 1928 році комуна «Муравище» об'єдналося із комуною ім. Левицького в комуну «Сім'я червоних партизан». У 1924 році в селі вирішили побудувати клуб, але коштів не вистачало. Одного разу Григорій Іванович Петровський проїжджав до Чигирина, про що стало відомо жителям села і вони вирішили на зворотному шляху привітати його і попросити в нього грошей для закінчення будівництва клубу. Петровський задовольнив таке прохання, виділивши на будівництво клубу 600 крб. На одержані кошти клуб був добудований, йому було присвоєно ім'я Петровського. Першим головою ради клубу було обрано Івана Івановича Пріхна. В новозбудованому клубі двічі на тиждень демонстрували кінофільми (хоча демонстрація почалося ще в 1922 році), часто ставили вистави, проводили збори села, влаштовували передсвяткові урочисті вечори, у вихідні дні організовували спортивні ігри та змагання.

З метою повного охоплення дітей навчанням земську школу було перетворено на семирічку, церковно приходську — на чотирирічну або початкову. Для ліквідації неписьменності серед дорослого населення відкрито декілька лікнепів. Навчання проводили вчителі і культармійці. У 1924 році в лікарні було збільшено штат лікарів і кількість ліжок. (До 1917 року в селі був лише один лікар, який обслуговував населення сіл Царська Слобода, Змагайлівка і Леськи.) В 1925 — 1926 роках на подвір'ї клубу проводилися сільськогосподарські виставки досягнень колективних та індивідуальних господарств.

Внаслідок проведення колективізації в Червоній Слободі в січні 1930 року було утворено 3 колгоспи. В придніпровській частині села, яка зараз знаходиться в зоні очисних споруд, був колгосп ім. Петровського. До нього увійшли кутки села «Вершина», «Капкас» та «Солонці». В пристеповій частині села — колгоспи ім. Сталіна і «Пролетар». До них увійшли кутки «Кутузлуїв», «Забрід», «Гора», «Ланівка» та «Грабська». В 1927 році біля колишньої земської школи (де зараз очисні споруди) побудували нове приміщення семирічної школи, а приміщення колишньої волості передали початковій школі. В 1932 році колгосп ім. Сталіна приєднався до колгоспу «Пролетар». Таким чином, у селі лишилось 2 колгоспи — ім. Петровського і «Пролетар».

Тяжкі випробування, що випали на долю українського народу в 1932 — 1933 роках, не обминули і Червону Слободу. Зерно, зібране у людей і колгоспів, тоннами вивозилось в «державу», а іноді й на берег річки, подалі від людей, де знищувалося у воді. З ініціативи сільського голови М. В. Котка в селі біля старого цвинтаря в 1998 році встановлено пам'ятний знак жертвам голодомору. «Голодомор… він усе загубив, пам'ять, свободу одну не згасив…» — скорботні рядки, висічені на камені, тепер постійно нагадують перехожим про загиблих односельців у страшні роки голодомору. Тоді ж немало односельців було відправлено на будівництво Біломор-Балтійського каналу, закатовано в застінках енкеведистів.

В серпні 1941 року села Червона Слобода та Змагайлівка були окуповані німецько-фашистськими військами. Настав період німецької окупації, який характеризувався грабежем, розбоєм та розстрілами мирних жителів. 14 грудня 1943 року, одразу після визволенням від загарбників міста Черкаси, були звільнені також і села. На боротьбу і німецькими фашистами було мобілізовано все чоловіче населення призовного віку. Всього на фронт з обох сіл пішло близько 1500 осіб, з них загинуло на фронтах і розстріляно німецькими воїнами понад 700 осіб. За мужність і відвагу нагороджено орденами і медалями близько 450 осіб.

Розташування сіл до затоплення

В 1953 році за ініціативи сільської ради, правління колгоспу та дирекції школи в селі було відкрито середню школу. Директором школи була Марія Антонівна Алексеєва, завучем — Кость Петрович Носаченко. У 1954 році побудовано новий будинок контори колгоспу, будівництво якого забезпечувалося колгоспним цегельним заводом, який випускав за рік 300 тис. штук цегли. Для проведення культмасової роботи відкрили хату-читальню. Тут працювали гуртки, читалися лекції, проводилися бесіди, організовувалися вечори запитань і відповідей. При хаті-читальні була бібліотека, яка забезпечувала відвідувачів літературою, газетами і журналами. У зв'язку з будівництвом Кременчуцької ГЕС село Червона Слобода в 1955 року почало переселятися на нове місце.

До 1957 року Червонослобідська лікарня була дільничою і обслуговувала населення трьох сіл: Змагайлівки, Червоної Слободи і Лесьок. До штату медпрацівників належали лікарі — терапевт, гінеколог, хірург, стоматолог. Для розміщення хворих в лікарні було 25 ліжок. При ній працював зубопротезний кабінет та пологовий будинок. Головним лікарем була Ксенія Леонідівна Чистова. В 1957 році Червонослобідську дільничну лікарню перетворено на Черкаську районну лікарню і головним лікарем призначено Максима Андрійовича Єрмакова. Значно збільшується штат медпрацівників з вищою і середньою освітою. Певний час лікарня знаходилась в приміщеннях колишньої дільничної лікарні та колишньої контори колгоспу «Дружба», а в 1968 році вона повністю перемістилася в новий будинок, збудований на території колишнього села Змагайлівка. Нова лікарня, що розмістилася в новому двоповерховому будинку (на 150 ліжок), мала гінекологічне, терапевтичне, хірургічне, неврологічне, дитяче та стоматологічне відділення. Ліки хворі одержували в своїй сільській аптеці.

На початку 1959 року колгосп ім. Леніна Змагайлівки об'єднується з колгоспом «Дружба» Червоної Слободи. За новоутвореним колгоспом вирішено залишити назву — колгосп ім. Леніна. Головою правління колгоспу обрано Олександра Макаровича Супруна, а його заступником — Олександра Нечипоровича Гребіника. На початку 1960 року були об'єднанні сільські ради сіл Змагайлівки і Червоної Слободи. Згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР в 1962 році за об'єднаним селом залишено назву Червона Слобода. Головою виконкому новоутвореної сільської ради депутатів трудящих залишено голову колишньої Червонослобідської сільради Андрія Андрійовича Ведулу.

У новому селі за рахунок держави побудовано в 1960 році двоповерховий будинок середньої школи, 3 магазини: промтоварний, продуктовий та книгарню. За рахунок колгоспу перенесено приміщення семирічної школи, побудовано дитячі ясла, бібліотеку. Все село за рахунок держави електрифіковане і радіофіковане. До послуг трудящих були збудовані сільська баня, дві бібліотеки, два дитячих садки.

У даний час у селі діє одна сільська і одна районна дитяча бібліотека, дві середні школи, три дитячі садки, райпобуткомбінат, пошта, магазини. Село повністю газифіковане. Для обслуговуваная мешканців села у травні 2001 року створено багатофункціональне обслуговуюче комунальне підприємство «Агроекологія»(директор — Петро Павлович Поліщук). Матеріальна база підприємства дає можливість надавати різноманітні послуги жителям села. У наш час^[коли?] на підприємстві працює 32 працівники. За 2003 рік виконано робіт на суму 415,40 тис. грн., отримано 19,5 тис. грн. чистого прибутку. Силами підприємства проведено роботи з реконструкції дитячого садку «Троянда», встановлено автономне опалення в дитячому садку «Дніпряночка», прийнято на обслуговування сільський водогін протяжністю 13,3 км, систему водовідведення, будується дорога на сільському кладовищі та капличка.

Виконавчий комітет сільської ради підтримує розвиток малого бізнесу в селі. На сьогодні зареєстровано та діє 82 підприємства, фірм, організацій, виробників сільськогосподарської, промислової продукції, оптової та роздрібної торгівлі, сфери послуг — всього 215 приватних підприємств. Працює 15 магазинів, з них 4 фірмові СПП «Промінь» та ЗАТ «Юрія», де реалізується власна продукція, 13 кіосків, 4 палатки, 8 кафе-барів. Відкрито великий торговий центр «Барвінок» Черкаського районного споживчого товариства, загальний товарообіг якого за 2003 рік склав 1 054 тис. грн. Всього діє 40 торгових точок. Успішно працює мале колективне підприємство «Калина», яке надає різноманітні послуги жителям села: пошиття та ремонт одягу, ремонт побутової техніки, взуття, послуги фотографа, перукарні, ритуальні послуги. На підприємстві працює 16 осіб.

Виконавчий комітет сільської ради приділяє значну увагу і соціальній допомозі одиноким непрацездатним громадянам та малозабезпеченим сім'ям. На обліку перебуває 740 ветеранів Другої Світової війни, учасників бойових дій та інвалідів. Сільська рада надає цим категоріям громадян матеріальну допомогу на лікування, самотнім громадянам надають допомогу соціальні працівники, багатодітні та одинокі матері регулярно одержують допомогу продуктами харчування, за розпорядженням сільського голови надається соціальна допомога інвалідам дитинства, дітям-інвалідам та онкохворим. Так, у 2003 році такої допомоги було надано на суму 26 430 грн. Крім цього, виплачуються стипендії сільського голови окремим дітям (відмінникам навчання та 7 спортсменам).

Протягом 1970-1990-их років державну владу на селі представляли голови Червонослобідського сільвиконкому Микола Ілліч Любота, Галина Степанівна Жеребець, Фаїна Андріївна Василина, Валентина Клементіївна Буряк, Іван Іванович Суходоленко, Василь Дмитрович Рудич, а з квітня 1998 року сільський голова — Микола Васильович Котко.

• 1895 — пол. Zmahajłówka[7]

Zmahajłówka, wś nad Dnieprem, pow. czerkaski, w 1 okr. pol., gm. Leśki, odl. o 8 w. od Czerkas, ma 1612 mk. Posiada cerkiew Pokrowską, drewnianą, wzniesioną w 1787 iv, na miejsce dawniejszej, istniejącej już w 1746 r. Uposażenie parochii stanowi 48 dzies. W pobliżu wsi przechodzi droga pocztowa czehryóska. Z. wchodziło w skład sstwa czerkaskiego, obecnie należy do okręgu czerkaskiego dóbr państwa. Uroczysko nosi nazwę Podhorna.

Самобутню історію має село Змагайлівка. За переказами старожилів воно було засноване вільними козаками та селянами-втікачами приблизно в кінці XVII-на початку XVIII століть. Засноване було на правому березі річки Дніпро за 2 км на північний схід від колишнього кутка «Копани». Від чого пішла назва села точних відомостей немає, але існує версія про те, що так як це поселення було недалеко від села Секави і населення обох сіл часто спільно виступало проти ворогів, які нападали на їхні поселення. В цій боротьбі поселенці села Змагайлівка завжди викликали поселенців Секави на змагання — хто краще себе проявить у битві з ворогами. За це їх стали називати змагайлівці, а коли вони переселилися на нове місце, то й село назвали Змагайлівка.

Архівні документи засвідчують, що в 1900 році

...в нем дворов — 411, жителей обоего пола — 2189 чел., из них мужчин — 1146 и женщин — 1034 чел. Растояние от города до села 10 верст. Земли числится 2225 десятин: из них принадлежат церкви — 48 десятин, бывшим государственнным крестьянам — 2177 десятин, другим сословиям — 1 десятина, хозяйство трехпольное. В селе имеется 1 православная церковь, 1 церковно-приходская школа, 2 лавки, 7 водних млинов, 9 ветряных мельниц, 1 кузница. Сельский капитал составлял в 1900 г. 593 руб. 32 коп. Продовольственный запас - 3718 руб...»

У період з 1917 по 1923 роки село Змагайлівка входило до Царськослобідської волості. Після проголошення радянської влади на Черкащині в селі Змагайлівка замість дореволюційної управи, на чолі якої стояв староста і писар, у січні 1918 року було обрано сільську раду селянських депутатів. Сільська рада розмістилась в приміщенні старої сільської управи. Першим головою сільради було обрано Івана Мусійовича Онойка, секретарем — Логвина Григоровича Бесараба. В 1920 році створено комітет незаможних селян на чолі з бідняком Сидором Антоновичем Кузнецем. У цьому ж році відкрили магазин споживчої кооперації.

У 1922 році бідняки села вирішили об'єднатися в артіль по спільній обробці землі. Першим головою було обрано Антона Величка. У вересні 1923 року артіль перетворили на комуну, прийняли статут і присвоїли назву — комуна ім. Левицького, головою обрали Івана Сергійовича Атамася. В 1928 році відбулося об'єднання комун сіл Червона Слобода і Змагайлівка в комуну «Сім'я червоних партизан». У 1930 році на загальних зборах комунари вирішили перейти на статут сільськогосподарської артілі з назвою «Червоний партизан». У 1928 році бідняки заснували машинно-тяглове товариство. В 1929 році в селі існували вже два товариства зі спільного обробітку землі: ім. Петровського та ім. Шевченка. В січні 1930 року ці два товариства об'єдналися в сільськогосподарську артіль, а згодом колгосп ім. Петровського. В 1924 році в селі організовано меліоративне господарство, головою якого було обрано Нечипора Йосиповича Швиденка. В 1925 році побудовано нове приміщення сільської ради, де розмістили раду і кооперативний магазин. У 1930 році побудували у селі новий сільмаг.

До 1929 року в селі клубу не було. Центром проведення культмасової роботи була хата-читальня, яка спочатку була в приміщенні сільської ради, а потім перенесли в хату громадянина Веляди Гната. Але це приміщення було дуже малим і всі заходи проводились у школі. За рішенням правління колгоспу і сільвиконкому в 1958 році в селі розпочали будівництво нового будинку культури на 400 місць. У серпні 1950 року в селі сталася визначна подія, колгосп ім. Петровського об'еднався з колгоспом «Пролетарі». Загально об'єднані збори, де було присутніх біля півтори тисячі колгоспників, одностайно ухвалили дати укрупненому колгоспу назву «Дружба». Головою цього колгоспу обрали Сидора Антоновича Кузнеця, а його заступником Петра Максимовича Сидоренка. Того ж року згідно з протоколом загальних зборів колгоспників за № 8 від 6 серпня колгосп «Червоний партизан» об'єднався з колгоспом ім. Петровського. Укрупнений колгосп загальні збори колгоспників вирішили назвати ім. Леніна. Головою правління обрали голову колгоспу ім. Петровського Антона Івановича Котляра, а головним бухгалтером — Павла Дмитровича Коропа.

В 1961 році розпочалося переселення із зони затоплення громадян села Змагайлівка, яке тривало протягом трьох років. У центрі села з'явилися двоповерхові приміщення — Будинок культури на 500 місць (побудований в 1960 році), правління колгоспу і сільської ради (побудовані в 1963 році), восьмирічна школа (теперішня середня школа № 2) та райпобуткомбінат (побудований в 1970 році).

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[10]:

Сучасна територія, з урахуванням історичних поселень, має такі умовні мікрорайони (кутки, урочища):
«Комуна», «Пацина», «Нафтобаза», «Голодраба», «Змагайлівка», «Новобудови», «Нове село», «Байкал», «Дачі», «Очисні споруди», «Вовче», «Старе село», «Култина»
Кожен куток села має свої вулиці і провулки.

• Вселенська ПЦ \ УПЦ МП \ Черкаська єпархія УПЦ (МП) \ Свято-Покровська парафія (Червона Слобода)
• Вселенська ПЦ \ Константинопольська ПЦ \ ПЦУ \ Черкасько-Кіровоградська єпархія ПЦУ \ Собор Пресвятої Трійці (Червона Слобода) настоятель: ієрей Віталій Седов (Червона Слобода)]]
• Вселенська ПЦ \ Константинопольська ПЦ \ ПЦУ \ Черкаська єпархія ПЦУ \ Парафія храму Успіння Пресвятої Богородиці, настоятель: ієрей Олег Горбовський (Червона Слобода)

• ВСО ЄХБ \ Церква Євангельських Християн-Баптистів с. Червона Слобода