Шепілов Дмитро Трохимович

Народився в сім'ї робітника залізничних майстерень. Після переїзду сім'ї в Ташкент навчався спочатку в гімназії, потім у середній школі.

У 1926 закінчив юридичний факультет Московського державного університету імені М.В. Ломоносова і аграрний факультет московського Інституту червоної професури. З 1926 до 1928 працював прокурором в Якутії.

З 1929 року — на науковій роботі. У 1933-1935 роках працював в політвідділі одного з сибірських радгоспів. Після публікації ряду помітних статей був запрошений в Інститут економіки Академії наук СРСР.

З 1935 року — в апараті ЦК ВКП(б) (Відділ науки).

З 1938 року — вчений секретар Інституту економіки АН СРСР.

Під час німецько-радянської війни добровольцем пішов на фронт, хоча мав законні підстави уникнути призову як науковий робітник.

У лютому-серпні 1946 року — заступник начальника Управління пропаганди і агітації Головного політичного управління Збройних Сил СРСР. З серпня 1946 року — редактор газети «Правда» по відділу пропаганди.

1947 у газеті «Правда» опублікував статтю «Радянський патріотизм», яка стала початком кампанії зі звинувачення діячів культури у космополітизмі.

З 18 вересня 1947 року перший заступник начальника Управління пропаганди і агітації ЦК ВКП(б), який очолював М.А. Суслов.

У 1948 очолив Відділ пропаганди і агітації ЦК ВКП (б), утворений на базі скасованого Управління пропаганди і агітації.

В 1949 в липні знятий з посади зав. Відділом пропаганди ЦК ВКП(б). Чи не мав роботи до 31 січня 1950 року, коли Г.М. Маленков запропонував йому посаду інспектора ЦК, а фактично свого неофіційного помічника, який допомагав в теоретичному обґрунтуванні промов. Надалі за пропозицією І. В. Сталіна призначений керівником авторського колективу зі створення першого в СРСР підручника політекономії соціалізму.

З 20 жовтня 1952 року — голова постійної комісії ЦК КПРС з ідеологічних питань.

З листопада 1952 до 1956 — головний редактор газети «Правда».

У 1953 році обраний членом-кореспондентом Академії наук СРСР.

У липні 1955 — лютому 1956 років. і лютому-червні 1957 — секретар ЦК КПРС. Допомагав Хрущову готувати доповідь ХХ з'їзду «Про культ особи та його наслідки».

У 1956-1957 рр. — кандидат в члени Президії ЦК КПРС.

2 червня 1956 указом Президії Верховної Ради СРСР був призначений міністром закордонних справ СРСР, змінивши на цій посаді В.M. Молотова.

У червні 1956 як Міністр закордонних справ СРСР вперше в історії здійснив турне по Близькому Сходу, відвідавши Єгипет, Сирію, Ліван, а також Грецію. Під час переговорів у Єгипті з президентом Насером в червні 1956 року дав секретну згоду СРСР спонсорувати будівництво Асуанської греблі. Переконав Хрущова в форсуванні налагодження відносин з арабськими країнами Близького Сходу на противагу нормалізації відносин з Ізраїлем.

У своєму виступі на ХХ з'їзді КПРС закликав до насильницького експорту соціалізму за межі СРСР. У той же час брав участь в підготовці доповіді Хрущова «Про культ особи і його наслідки», однак підготовлений варіант доповіді був істотно змінений.

В червні 1957 року в результаті поразки угруповання Молотова В.М., Маленкова Г.М., Кагановича Л.М. на Пленумі ЦК КПРС 22 червня 1957 року народилося формулювання «Антипартійна група Молотова, Маленкова, Кагановича, Булганіна і Шепілова що долучився до них». Був позбавлений звання члена-кореспондента АН СРСР 26 березня 1959 року (відновлений 1991 року), виключений з КПРС 21 лютого 1962 (відновлений 18 лютого 1976 року).

З 1960 працював в Головному архівному управлінні при Раді Міністрів СРСР.