Штаб Верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі

Штаб Верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі (англ. Supreme Headquarters Allied Powers Europe, SHAPE) — центральний штаб збройних сил НАТО в Європі. З 1967 року і по цей час штаб знаходиться в містечку Касто, що на півночі від бельгійського міста Монс[1], з 1951 по 1967 рік — штаб-квартира знаходилася у Парижі (поруч з Версалем).

Штаб Верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі
На службі з 1951 року
Належність Організація Північноатлантичного договору
Гарнізон/Штаб Париж, Франція (1951—1967)
Монс, Бельгія (з 1967 року)
Гасло Vigilia Pretium Libertatis
Вебсайт shape.nato.int(англ.)
Командування
Верховний головнокомандувач НАТО Тод Волтерс
Заступник верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі Едріан Бредшоу
Начальник штабу Вернер Фрірс

Медіафайли на Вікісховищі

Історія

Інтегрована військова структура НАТО була створена тоді, коли постало питання щодо міцності в оборонній сфері Альянсу на території Європи, а передусім, від можливого вторгнення СРСР. Першим командиром в Європі став генерал армії США Дуайт Ейзенхауер, який керував висадкою союзників у Нормандії і командував військами Союзників проти Німеччини під час Другої світової війни[2]. 19 грудня 1950 року Північноатлантична рада затвердила генерала Ейзенхауера, як першого верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі.

У тому ж грудні 1950 року було оголошено, що до щойно сформованих сил НАТО у Європі під командуванням генерала Ейзенхауера увійде 7-ма армія Сполучених Штатів, Рейнська армія з 2-ї піхотної, 7-ї і 11-ї бронетанкової дивізій, три французькі дивізії, що базуються в Німеччині, Австрії, Данії, Бельгії, незалежні норвезькі бригади в Західній Німеччині, а також американські і британські гарнізони, що перебувають в Австрії, Трієсті та Берліні[3].

У січні 1951 року Ейзенхауер прибув з невеликою групою проектувальників до Парижа і швидко приступив до своїх обов'язків. Його першочерговим завдання було створення спеціальної структури нового європейського командування силами НАТО в Європі. Група з планування працювала в готелі «Асторія», що в центрі Парижа.

Через чотири дні після прибуття Ейзенхауера в Париж, 5 січня 1951 року італійський міністр оборони оголосив, що три італійських дивізії повинні також бути обов'язково включені у ряди Атлантичної армії, і що ці підрозділи підпадають під особистий контроль Ейзенхауера.

Первісна структура штабу

2 квітня 1951 року генерал Ейзенхауер підписав указ[4] про активізацію військ союзного командування в Європі і створення 4-х округів: центрального (AFCENT), північного (AFNORTH), південного (AFSOUTH) і середземноморського (AFMED).

До 1967 року сили Атлантичної армії у Європі складалися з союзних військ Північної Європи (зі штаб-квартирою в Осло), союзних військ Центральної Європи (штаб-квартира у Фонтенбло), союзних військ Південної Європи (штаб-квартири в Парижі/Неаполі) і Середземноморських військ зі штаб-квартирою на Мальті (у 1967 році розформована)[5].

Командирами у 1957 році були[6]:

  • Верховний головнокомандувач ОЗС НАТО в Європі — генерал Лауріс Норстад, США.
  • Заступник верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі — фельдмаршал Монтгомері Аламейн, Велика Британія.
  • Начальник штабу — генерал Куртланд Ван Шайлер, США.
  • Командир союзних військ Північної Європи — генерал-лейтенант Сесіл Сагден, Велика Британія.
  • Командир союзних військ Центральної Європи — генерал Жан-Етьєн Валуу, Франція.
  • Командир союзних військ Південної Європи — адмірал Брістоль, США.
  • Командир союзних військ Середземномор'я — адмірал сер Ральф Едвардс, Велика Британія.

Навчання

Протягом 1952 року стратегічним командуванням проведено чотири види навчань для союзників ВПС Центральної Європи з метою досягнення переваги у повітрі над Центральною Європою, а також з метою забезпечити підтримку з повітря сухопутних військ союзних сил. Командував навчаннями генерал Лауріс Норстад — верховний головнокомандувач ОЗС НАТО в Європі (з 1956 по 1963 р.)[7][8].

Інші види тактичних навчань під умовно кодовою назвою «повітря-земля» були проведені спільно з французькою і американською арміями під командуванням Альфонса Жюена — маршала французької авіації. До цих навчань була залучена 150 000 армія, до якої увійшли збройні сили Великої Британії, Нідерландів, Бельгії та Канади.

У свою чергу союзні війська Північної Європи взяли участь у навчаннях наземних маневрів під командуванням генерала Річарда Нельсона. Маневри проводилися на схід від річки Рейн в британській і американській зонах окупованої Німеччини[9][10].

Усі навчання були інійційовані вищим керівництвом Штабу ОЗС НАТО в Європі з метою попередити можливе вторгнення радянський військ. Під час навчань була створена стратегія «повітря-земля», яку пізніше, у 1954 році, проголосив тодішній верховний головнокомандувач ОЗС НАТО в Європі — генерал Альфред Грюнтер, зокрема він сказав[11]:

У нас є (...) щит, який, хоч все ще не досить міцний, аби змусити ворога відступити, але він може стати ефективним (...) Це команда «повітря-земля», яка буде боротися в разі нападу до кінця (...).

У 1957 році генерал Лауріс Норстад, зазначив, що радянські війська і країни Варшавського договору переважають силами, тому закликав до збільшення військового контингенту НАТО у Центральній Європі. У тому ж році союзним командуванням ОЗС в Європі були проведені: операція «Counter Punch», яка розтягнулася по всьому європейському континенту, серія багатосторонніх військово-морських навчань «Strikeback», які були зосереджені на східній частині північноєвропейського флангу НАТО і метою яких було імітування тотального радянського нападу, операція «Deep Water», в якій взяли участь штурмові сили НАТО, що розтягнулися вздовж південного флангу НАТО в Середземному морі[12][13]. Також з метою поліпшення бойової готовності Альянсу були запроваджені щорічні осінні навчання FALLEX[14].

Перенесення штаб-квартири

Штаб-квартира Стратегічне командування ОЗС НАТО в Європі в Монсі (Бельгія)

З 1951 по 1967 рік штаб-квартира об'єднаного командування ОЗС НАТО в Європі знаходилась у Парижі. Але через вихід Франції з інтегрованої військової структури НАТО постало питання щодо перенесення усіх стратегічних об'єктів НАТО (в тому числі штаб-квартири командування ОЗС НАТО) з території Французької Республіки[15].

Образа Франції на військову структуру НАТО назрівала роками. Французький уряд послідовно дорікав, що командування силами НАТО постійно переходить від рук Великої Британії до рук США і навпаки. Французький вплив на структуру вгасав, а тому у лютому 1966 році Президент Франції Шарль де Голль заявив, що враховуючи зміну світового порядка, його країна виходить з Альянсу. Французька влада після виходу офіційна заявила, що всі об'єкти НАТО і союзних військ Центральної Європи повинні залишити територію Франції якнайшвидше, але не пізніше квітня 1967 року.

Після голосливої заяви Франції допомогу Альянсу запропонував бельгійський уряд[16], який погодився надати місце для штаб-квартири ОЗС НАТО в Європі та інших важливих стратегічних об'єктів Альянсу. Генерал Ліман Лемніцер, тодішній верховний головнокомандувач ОЗС НАТО в Європі, сподівався, що штаб буде розташований поряд з штаб-квартирою НАТО, як це і було в Парижі, але бельгійська влада заявила, що штаб повинен бути розташований на відстані не менше ніж 50 кілометрів від Брюсселя. Було запропоновано містечко-табір Касто, що у 2 км від Монса. У вересні 1966 року Альянс погодився на пропозицію Бельгії і 31 березня 1967 року відбулася офіційна церемонія відкриття нової штаб-квартири стратегічного командування ОЗС НАТО в Європі.

Процес виходу Франції з військового блоку запустив механізм реформ в середині ОЗС НАТО. Насамперед, постали військові труднощі у південному окрузі. І, як наслідок, 5 червня 1967 року були розформовані союзні війська Середземномор'я[17].

Структура у 1970-ті, 1980-ті, 1990-ті роки

  • Союзні війська Північної Європи
    • Союзні війська Північної Норвегії
    • Союзні війська Південної Норвегії
    • Союзні війська Балтії
    • Сухопутні війська Шлезвіг-Гольштейн та Ютландії
    • Союзні сухопутні війська Данії
    • Союзні ВПС Данії
    • Союзні ВМС Данії
  • ВПС Великої Британії
  • Allied Command Europe Mobile Forces
  • Сили раннього повітряного попередження
  • Союзні війська Центральної Європи
    • Північна група військ
    • Центральна група військ
    • Allied ВПС
      • Allied Tactical Air Force
      • Allied Tactical Air Force
  • Союзні війська Південної Європи
    • Сухопутні війська Південної Європи
    • Сухопутні війська Південно-Східної Європи
    • Allied ВПС
    • Військово-морські сили Південної Європи
      • ВПС Середземномор'я
      • Підводний флот Середземномор'я
      • Командування Західного Середземномор'я
      • Командування Центрального Середземномор'я
      • Командування Східного Середземномор'я
      • Командування Північно-Східного Середземномор'я

Сучасна структура

У 2003 році була розроблена нова структура стартегічного командування силами НАТО у Європі. Було створено 3 штаби союзного командування операціями[18]:

  • Allied Joint Force Command Brunssum (штаб-квартира в Брунсумі, Нідерланди):
    • Allied Air Command
    • Allied Maritime Command
    • Allied Force Command Heidelberg
  • Allied Joint Force Command Lisbon (штаб-квартира в Лісабоні, Португалія):
  • Allied Joint Force Command Naples (штаб-квартира в Неаполі, Італія):
    • Allied Air Command İzmir
    • Allied Maritime Command Naples
    • Allied Force Command Madrid

У проміжку між 2003 і 2006 роками була створена ще одна категорія сил «Rapid Deployable», головним завданням яких було поліпшити гнучкість сухопутних військ. Вони складалися з 6-ти корпусів:

Як третій ешелон сил швидкого реагування зі штаб-квартирою в Щецині (Польща) було створено багатонаціональний корпус.

У 2013 році командні пункти Гейдельберга та Мадрида були закриті[21], враховуючи їх непотрібність, та через скорочення фінансування об'єднаного командування НАТО в Європі.

На сьогодні союзне командування операцій має такий вигляд:

За цими двома основними оперативними штабами закріплені складові командні пункти Allied Air Command at Ramstein, Allied Land Command at Izmir та Allied Maritime Command at Northwood[22].

Верховні головнокомандувачі ОЗС НАТО в Європі

Ім'яЗображенняКраїна походженняПочаток
повноважень
Кінець
повноважень
1.Генерал армії Дуайт Ейзенхауер США2 квітня 195130 травня 1952
2.Генерал Метью Ріджвей США30 травня 195211 липня 1953
3.Генерал Альфред Грюнтер США11 липня 195320 листопада 1956
4.Генерал Лауріс Норстад США20 листопада 19561 січня 1963
5.Генерал Ліман Лемніцер США1 січня 19631 липня 1969
6.Генерал Ендрю Гудпастер США1 липня 196915 грудня 1974
7.Генерал Александр Гейг США15 грудня 19741 липня 1979
8.Генерал Бернард Роджерс США1 липня 197926 червня 1987
9.Генерал Джон Галвін США26 червня 198723 червня 1992
10.Генерал Джон Шалікашвілі США23 червня 199222 жовтня 1993
11.Генерал Джордж Джоулвен США22 жовтня 199311 липня 1997
12.Генерал Уеслі Кларк США11 липня 19973 травня 2000
13.Генерал Джозеф Ральстон США3 травня 200017 січня 2003
14.Генерал Джеймс Логан Джонс США17 січня 20037 грудня 2006
15.Генерал Банц Кредок США7 грудня 20062 липня 2009
16.Адмірал Джеймс Ставрідіс США2 липня 200913 травня 2013
17.Генерал Філіп Брідлав США13 травня 20134 травня 2016
18.Генерал Кертіс Скапаротті[23] США4 травня 2016травень 2019
19.Генерал Тод Волтерс СШАтравень 2019на посаді
[24]

Заступники верховних головноковандувачів НАТО в Європі

Ім'яЗображенняКраїна походженняПочаток
повноважень
Кінець
повноважень
1.фельдмаршал Бернард Монтгомері Велика Британія2 квітня 195123 вересня 1958
2.Генерал Річард Нельсон Гейл Велика Британія23 вересня 195822 вересня 1960
3.Генерал Х'ю Стоквел Велика Британія22 вересня 19601 січня 1964
4.Маршал повітряних сил Томас Пайка Велика Британія1 січня 19641 березня 1967
5.Генерал Роберт Брей Велика Британія1 березня 19671 грудня 1970
6.Генерал Десмонд Фіцпатрік Велика Британія1 грудня 197012 листопада 1973
7.Генерал Джон Мок Велика Британія12 листопада 197312 березня 1976
8.Генерал Гаррі Туззо Велика Британія12 березня 19762 листопада 1978
9.Генерал Герд Шмокле Німеччина3 січня 19781 квітня 1980
10.Генерал Джек Харман Велика Британія2 листопада 19789 квітня 1981
11.Адмірал Гюнтер Лютер Німеччина1 квітня 19801 квітня 1982
12.Маршал повітряних сил Пітер Террі Велика Британія9 квітня 198116 липня 1984
13.Генерал Гюнтер Кісслінг Німеччина1 квітня 19822 квітня 1984
14.Генерал Ханс-Йоахім Мак Німеччина3 квітня 19841 жовтня 1987
15.Генерал Едвард Берджесс Велика Британія16 липня 198426 червня 1987
16.Генерал Джон Ахекарст Велика Британія26 червня 198717 січня 1990
17.Генерал Еберхарл Емлер Німеччина1 жовтня 19872 жовтня 1990
18.Генерал Браян Кенні Велика Британія17 січня 19905 квітня 1993
19.Генерал Дітер Клаус Німеччина2 жовтня 19901 липня 1993
20.Генерал Джон Уотерс Велика Британія5 квітня 199312 грудня 1994
21.Генерал Джеремі Маккензі Велика Британія12 грудня 199430 листопада 1998
22.Генерал Руперт Смітт Велика Британія30 листопада 199817 вересня 2001
23.Генерал Дітер Стокман Німеччина17 вересня 200118 вересня 2002
24.Адмірал Райнер Фест Німеччина18 вересня 20021 жовтня 2004
25.Генерал Джон Райт Велика Британія1 жовтня 200422 жовтня 2007
26.Генерал Джон Макколл Велика Британія22 жовтня 2007березень 2011
27.Генерал Річард Ширрефф Велика Британіяберезень 2011березень 2014
28.Генерал Адріан Бредшоу Велика Британіяберезень 2014березень 2017
29.Генерал Джеймс Еверард Велика Британіяберезень 20172020
30.Генерал Тім Редфорд Велика Британіяквітень 2020на посаді

Див. також

Примітки

  1. SHAPE, 7010 Casteau Belgium SHAPE on NATO homepage. Процитовано 12 березня 2006.
  2. NATO, History of SHAPE and Allied Command Operations, updated 14 March 2007
  3. Brian L. Davis, NATO Forces: An Illustrated Reference to their Organization and Insignia, Blandford Press, London, 1988, p.20
  4. Chapter 7 – The Military Structure – Allied Command Europe. NATO the first five years 1949–1954. NATO. Процитовано 17 червня 2011.
  5. Lord Ismay, NATO: The First Five Years 1949–54, Chart 9: Allied Command Europe July 1954
  6. Who is who at NATO (PDF). NATO. Процитовано 3 жовтня 2008.
  7. «The NATO Exercises, Part 1» Flight (September 26, 1952) p. 402—404.
  8. «The NATO Exercises, Part II», Flight, p. 489—454
  9. Time, September 29, 1952
  10. «NATO Ships Enter Baltic Sea» Sydney Morning Herald, p. 2
  11. Chapter 9. NATO the first five years 1949–1954. NATO. Процитовано 3 листопада 2008.Chapter IX-B. NATO the first five years 1949–1954. NATO. Процитовано 3 листопада 2008.
  12. Emergency Call. Time. 30 вересня 1957. Архів оригіналу за 28 червня 2011. Процитовано 3 жовтня 2008.
  13. All Ashore. Time. 7 жовтня 1957. Архів оригіналу за 28 червня 2011. Процитовано 7 листопада 2008.
  14. John Clearwater. Canadian Nuclear Weapons: The Untold Story of Canada's Cold War Arsenal, p. 121
  15. NATO, Original SHAPE relocation article, verified August 2008
  16. See also L. James Binder, Lemnitzer: A Soldier For His Time
  17. Franco Veltri, AFSOUTH 1951—2004: Over Fifty Years Working for Peace and Stability Архівовано 13 жовтня 2007 у Wayback Machine., AFSOUTH, April 2004
  18. The Evolution of NATO’s Command Structure, 1951-2009. NATO. Процитовано 16 квітня 2013.
  19. HRF.tu.nato.int
  20. Ejercito.mde.es. Архів оригіналу за 23 вересня 2010. Процитовано 6 серпня 2014.
  21. Vandiver, John (30 листопада 2012). NATO Activates Allied Land Command. Stars and Stripes. Процитовано 2 лютого 2013.
  22. Structure. NATO. Процитовано 14 червня 2014.
  23. Головнокомандувачем збройних сил НАТО в Європі став Кертіс Скапаротті
  24. List of Former SACEURs

Література

  • Jordan, Robert S. Norstad: Cold War NATO Supreme Commander — Airman, Strategist, Diplomat St. Martin's Press, 2000. 350 pp.
  • Lt. Col. William A. Knowlton, Early Stages in the Organization of SHAPE, International Organization, Volume 13, No.1, Winter 1959
  • Jane's NATO Handbook Edited by Bruce George, 1990, Jane's Information Group ISBN 978-0-7106-0598-6
  • Jane's NATO Handbook Edited by Bruce George, 1991, Jane's Information Group ISBN 978-0-7106-0976-2
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.