Штаб Верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі

2 квітня 1951 року генерал Ейзенхауер підписав указ[4] про активізацію військ союзного командування в Європі і створення 4-х округів: центрального (AFCENT), північного (AFNORTH), південного (AFSOUTH) і середземноморського (AFMED).

До 1967 року сили Атлантичної армії у Європі складалися з союзних військ Північної Європи (зі штаб-квартирою в Осло), союзних військ Центральної Європи (штаб-квартира у Фонтенбло), союзних військ Південної Європи (штаб-квартири в Парижі/Неаполі) і Середземноморських військ зі штаб-квартирою на Мальті (у 1967 році розформована)[5].

Командирами у 1957 році були[6]:

• Верховний головнокомандувач ОЗС НАТО в Європі — генерал Лауріс Норстад, США.
• Заступник верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі — фельдмаршал Монтгомері Аламейн, Велика Британія.
• Начальник штабу — генерал Куртланд Ван Шайлер, США.
• Командир союзних військ Північної Європи — генерал-лейтенант Сесіл Сагден, Велика Британія.
• Командир союзних військ Центральної Європи — генерал Жан-Етьєн Валуу, Франція.
• Командир союзних військ Південної Європи — адмірал Брістоль, США.
• Командир союзних військ Середземномор'я — адмірал сер Ральф Едвардс, Велика Британія.

Протягом 1952 року стратегічним командуванням проведено чотири види навчань для союзників ВПС Центральної Європи з метою досягнення переваги у повітрі над Центральною Європою, а також з метою забезпечити підтримку з повітря сухопутних військ союзних сил. Командував навчаннями генерал Лауріс Норстад — верховний головнокомандувач ОЗС НАТО в Європі (з 1956 по 1963 р.)[7][8].

Інші види тактичних навчань під умовно кодовою назвою «повітря-земля» були проведені спільно з французькою і американською арміями під командуванням Альфонса Жюена — маршала французької авіації. До цих навчань була залучена 150 000 армія, до якої увійшли збройні сили Великої Британії, Нідерландів, Бельгії та Канади.

У свою чергу союзні війська Північної Європи взяли участь у навчаннях наземних маневрів під командуванням генерала Річарда Нельсона. Маневри проводилися на схід від річки Рейн в британській і американській зонах окупованої Німеччини[9][10].

Усі навчання були інійційовані вищим керівництвом Штабу ОЗС НАТО в Європі з метою попередити можливе вторгнення радянський військ. Під час навчань була створена стратегія «повітря-земля», яку пізніше, у 1954 році, проголосив тодішній верховний головнокомандувач ОЗС НАТО в Європі — генерал Альфред Грюнтер, зокрема він сказав[11]:

У нас є (...) щит, який, хоч все ще не досить міцний, аби змусити ворога відступити, але він може стати ефективним (...) Це команда «повітря-земля», яка буде боротися в разі нападу до кінця (...).

У 1957 році генерал Лауріс Норстад, зазначив, що радянські війська і країни Варшавського договору переважають силами, тому закликав до збільшення військового контингенту НАТО у Центральній Європі. У тому ж році союзним командуванням ОЗС в Європі були проведені: операція «Counter Punch», яка розтягнулася по всьому європейському континенту, серія багатосторонніх військово-морських навчань «Strikeback», які були зосереджені на східній частині північноєвропейського флангу НАТО і метою яких було імітування тотального радянського нападу, операція «Deep Water», в якій взяли участь штурмові сили НАТО, що розтягнулися вздовж південного флангу НАТО в Середземному морі[12][13]. Також з метою поліпшення бойової готовності Альянсу були запроваджені щорічні осінні навчання FALLEX[14].

Штаб-квартира Стратегічне командування ОЗС НАТО в Європі в Монсі (Бельгія)

З 1951 по 1967 рік штаб-квартира об'єднаного командування ОЗС НАТО в Європі знаходилась у Парижі. Але через вихід Франції з інтегрованої військової структури НАТО постало питання щодо перенесення усіх стратегічних об'єктів НАТО (в тому числі штаб-квартири командування ОЗС НАТО) з території Французької Республіки[15].

Образа Франції на військову структуру НАТО назрівала роками. Французький уряд послідовно дорікав, що командування силами НАТО постійно переходить від рук Великої Британії до рук США і навпаки. Французький вплив на структуру вгасав, а тому у лютому 1966 році Президент Франції Шарль де Голль заявив, що враховуючи зміну світового порядка, його країна виходить з Альянсу. Французька влада після виходу офіційна заявила, що всі об'єкти НАТО і союзних військ Центральної Європи повинні залишити територію Франції якнайшвидше, але не пізніше квітня 1967 року.

Після голосливої заяви Франції допомогу Альянсу запропонував бельгійський уряд[16], який погодився надати місце для штаб-квартири ОЗС НАТО в Європі та інших важливих стратегічних об'єктів Альянсу. Генерал Ліман Лемніцер, тодішній верховний головнокомандувач ОЗС НАТО в Європі, сподівався, що штаб буде розташований поряд з штаб-квартирою НАТО, як це і було в Парижі, але бельгійська влада заявила, що штаб повинен бути розташований на відстані не менше ніж 50 кілометрів від Брюсселя. Було запропоновано містечко-табір Касто, що у 2 км від Монса. У вересні 1966 року Альянс погодився на пропозицію Бельгії і 31 березня 1967 року відбулася офіційна церемонія відкриття нової штаб-квартири стратегічного командування ОЗС НАТО в Європі.

Процес виходу Франції з військового блоку запустив механізм реформ в середині ОЗС НАТО. Насамперед, постали військові труднощі у південному окрузі. І, як наслідок, 5 червня 1967 року були розформовані союзні війська Середземномор'я[17].