Шумило Сергій Вікторович

З 1994 по 1997 працював журналістом у суспільно-політичних газетах рос. «Черниговский Полдень» та «Чернігівський діловий кур'єр», редактором відділу журналу «Віра і життя», начальником відділу реклами ТОВ «Сіверське підприємство».

В 1997 закінчив Чернігівський юридичний коледж, нині Чернігівський державний інститут права, соціальних технологій та праці.[5]

З 1998 по 2000 — співзасновник і генеральний директор ТОВ «Компанія „Чернігів–Інформ“» (рекламно-видавнича діяльність, видання газет «Теледень» і «Славутич»).

В 1999 закінчив Чернігівський державний інститут економіки і управління, нині Інститут економіки Національного університету «Чернігівська політехніка».[5]

З 2001 по 2002 — у Державній податковій адміністрації в Чернігівській області та Державній податковій адміністрації у м. Києві, був координатором PR-проєктів та головним редактором обласної газети «Чернігівські податкові новини».[4]

З 2002 по 2013 — начальник пресцентру Асоціації українських банків (АУБ)[6] та співголова Клубу банківських PR-спеціалістів при АУБ.[7]

З 2014 по 2015 рік — представник Гуверівського інституту Стенфордського університету (США) в Україні.[5].

У 2020—2021 — працював у Апараті Верховної Ради України.

В 2021 в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв захистив науковий ступінь кандидата історичних наук. Тема дисертації «Розвиток українсько-афонських духовно-культурних зв’язків у XVІI – першій третині ХІХ ст.».[8]

В докторантурі теологічного факультету Пряшівського університету (Пряшів, Словаччина) захистив науковий ступінь доктора теології (ThDr). Проходив навчання на курсах з музеєзнавства при Гарвардському університеті (США).

У 1989—1991 роки був одним з ініціаторів створення і членом альтернативної комсомолу Чернігівської крайової організації Спілки незалежної української молоді (СНУМ). Брав участь в молодіжному антирадянському русі і боротьбі за незалежність України[9]. У березні 1990 року став членом Товариства української мови імені Шевченка[10].

У 2000 році під час виборів президента України був головою дільничної виборчої комісії в Чернігові[10].

З 2000 по 2009 рік — голова правління ГО «Міжнародний центр гуманітарних ініціатив і екологічних досліджень», член громадської ради при Державному управлінні з екологічної безпеки в Чернігівській області.

У 2002—2006 роках — депутат Чернігівської міської ради. У 2002—2003 роках — секретар комісії Чернігівської міської ради з питань комунальної власності, розвитку підприємництва та регулювання земельних відносин. З 2002 по 2013 роки — начальник пресцентру Асоціації українських банків (АУБ) і голова клубу банківських PR-спеціалістів при АУБ[10].

У 2006 році очолював пресслужбу передвиборного штабу народного депутата, Героя України Левка Лук'яненка. Був ініціатором створення Центру з дослідження історії релігії та Церкви при Чернігівському національному педагогічному університеті імені Т. Г. Шевченка[10].

Член Національної спілки краєзнавців України (НСКУ), Національної спілки журналістів України (НСЖУ) та Міжнародної федерації журналістів (IFJ), Української асоціації релігієзнавців (УАР), Міжнародної асоціації істориків релігії (IAHR) і Європейської асоціації дослідників релігії (EASR).

Разом зі старшим братом Віталієм займався збором і публікації матеріалів про історію РПЦЗ в СРСР[11].

Під впливом грецького професора Антонія Тахіаоса почав займатися науково-дослідницькою діяльністю в архівах Афона. У 2013 році разом з Тахіаосом заснував «Міжнародний інститут афонської спадщини», який очолив у ранзі генерального директора.[5]

Тривалий час займається популяризацією духовно-культурної спадщини України на Афоні й у Греції, досліджує історико-культурні зв'язки України та Святої Гори Афон, впливу афонської спадщини на українську духовну культуру і традицію. Вивчав архівні фонди афонських монастирів, Священного Кінота Афона (Афон, Греція), Патріаршого архіву Константинопольського патріархату в Фанарі (Стамбул, Туреччина), документи історичних архівів України та інших країн^{[джерело не вказане 256 днів]}. Здійснював дослідницько-пошукову історико-археографічну діяльність, знайшов документи й матеріальні залишки загубленого старовинного українського «козацького» скиту «Чорний Вир» на Афоні, заснованого козаками на Афоні в 1747 році. За результатами знахідок і відкриттів видав окремі книги. Виявив у архівах і опублікував маловідомі листи преподобного Паїсія Величковського до останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського і київського митрополита Арсенія (Могилянського) (видані окремими монографіями^{[джерело не вказане 256 днів]}). Виявив у архівах Афона і вперше видав документи про благодійну (ктиторську) діяльність стосовно афонських монастирів відомих українських козацько-шляхетських родів XVII—XVIII століть: Івана Самойловича, Івана Мазепи, Данила Апостола, Івана Скоропадського та інших. Створив на основі архівних джерел життєпис українського письменника-полеміста й афонського старця Іоанна Вишенського, на підставі якого Синод Української православної церкви 2016 року канонізував його в лику святих. Видав інші дослідження, книги, публікації й матеріали про історичні та духовно-культурні зв'язки України та Афона^{[джерело не вказане 256 днів]}.

Організатор понад 20 міжнародних наукових конференцій, присвячених духовно-культурній спадщині Святої гори Афон і історії Церкви в Україні — в тому числі за підтримки ЮНЕСКО, Кестонського інституту в Оксфорді (Велика Британія) і Всесвітньої ради церков (Женева, Швейцарія). Довгий час займався науково-дослідницькою діяльністю в Греції, Італії, провів персональні лекції, виставки та презентації про українську спадщину Афона в різних країнах Європи (Афіни, Лондон, Оксфорд, Кембридж, Рим, Венеція, Мілан, Неаполь, Париж, Страсбург, Женева, Брюссель, Варшава, Прага, Ясси і ін.)^{[джерело не вказане 256 днів]}.

Сергій Шумило по лінії батька походить зі старовинного українського козацького роду Шумил, представники якого брали участь у національно-визвольній боротьбі під проводом гетьмана Богдана Хмельницького і перебували в козацькому Реєстрі війська Запорозького 1649 року, а згодом заснували козацьке сотенне містечко Межиріч та хутір Шумили на Слобожанщині (нині Сумська область). По лінії матері походить зі старовинного козацько-шляхетського роду Савенків з Любеччини (Чернігівщина), який, у свою чергу, походив від любецького шляхтича Сави Величковського (кін. XVI — поч. XVII ст.). Від Сави Величковського на Любеччині пішли любецькі родові гілки Савенків і Савичів.[4]

Один з представників останньої гілки — Савенко Олександр Лукич (рідний брат прадіда С. В. Шумила) під час Першої світової війни мав звання унтерофіцера, після революції 1917 воював проти більшовиків, після 1920 р. емігрував до Франції.[4]

Його племінник Савенко Андрій Федотович (1912—1988) — рідний дід С. В. Шумила, зазнав сталінських репресій, заарештований в кінці 1936 як «ворог народу», відбував покарання у «ДмитЛагу» (Дмитрівському виправно-трудовому таборі) під Москвою на будівництві каналу Москва — Волга ім. Сталіна. Під час ІІ Світової війни був командиром відділення 2-ї понтонної роти 108 Окремого моторизованого понтонно-мостового батальйону 2-ї Гвардійської танкової армії, брав участь в битвах за Сталінград і на Курській дузі, в битві на Дніпрі, його форсуванні і звільненні Києва, під час якого очолював групу з обстеження і розмінування Києво-Печерської Лаври; також брав участь у боях за визволення Польщі, у Вісло-Одерській та Східно-Померанський операціях, а також у взятті Берліна, де на підступах до міста був важко поранений в голову. За героїзм і мужність нагороджений орденами і медалями.[4]

Двоюрідний дід С. В. Шумила по матері — Олександр Купрієнко (1925—1983), український оперний співак (тенор), соліст Академічного театру опери і балету УРСР ім. Т. Шевченка та Харківського академічного театру опери і балету ім. М. Лисенка.

9 листопада 2020 року указом Президента України Володимира Зеленського «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Всеукраїнського дня працівників культури» за значний особистий внесок у розвиток національної культури і мистецтва, вагомі творчі здобутки та високу професійну майстерність удостоєний звання «Заслужений працівник культури України»[12].

• Шумило Сергій Вікторович. Міжнародний інститут афонського спадщини. Процитовано 3 травня 2021.