Ян Станкевич

У 1909 році закінчив Ошмянське міське училище. Навчався у Вільнюській католицькій духовній семінарії. Працював у газеті «Наша нива».

У 1914 році, під час Першої світової війни був призваний до російської армії.

У 1917 році на Румунському фронті потрапив до австрійського полону. Після звільнення повернувся до Вільнюса. Учасник Конгресу білоруських національних організацій у Мінську (березень 1917), Конгресу вчителів Мінської губернії (травень 1917). З грудня 1917 — у Вільнюсі, один із засновників Білоруського наукового товариства.

У січні 1918 року обраний до Вільнюської білоруської ради, брав участь у засіданні Ради БНР у Мінську (24 — 25 березня 1918).

У листопаді 1918 році прийнятий до складу Литовської Таріби.

Після окупації Вільнюса Червоною Армією працював у літературно-видавничому відділі Народного комісаріату Литовсько-Білоруської РСР, за замовленням білоруського видавництва «Веда». Під час польсько-радянської війни 1919-1920 був членом Центральної білоруської ради Віленщини та Гродненщини, Президії Білоруської центральної шкільної ради.

Закінчив Віленську білоруську гімназію (1921), Карлів університет у Празі (1926). Доктор слов’янської філології та історії (1926). Працював викладачем білоруської мови у Варшавському університеті (1928 — 1932) та Університеті Стефана Баторія у Вільнюсі (1927 — 1940). Публікувався у журналі «Крывіч», західнобілоруських виданнях.

Ян Станкевич був послом Сейму Польщі (1928 —1930). Як політик був прихильником польсько-білоруського зближення, за що його неодноразово критикували білоруські угруповання.

У 1940 році Ян Станкевич виїхав до Варшави, аби долучитися до діяльності Білоруського комітету. Співпрацював з Вацлавом Івановським, встановив контакти з польським антифашистським підпіллям, створив гурток під назвою «Партія білоруських націоналістів» (ПБН). Стратегічною метою його діяльності було відновлення білоруської державності за рахунок підтримки Польщі.

З осені 1941 року Станкевич жив у Мінську, куди переїхав і ПБН. Нетривалий час працював у шкільному відділі Мінської управи. Станкевич був членом Білоруської народної самодопомічі, Білоруської незалежницької партії, наукового відділу Білоруської центральної ради та одним із засновників Білоруського наукового товариства. Викладав історію Білорусі в школі поліцейських в Мінську. Він брав участь у Другому Загальнобілоруському конгресі.

У 1944 році Станкевич опинився на еміґрації. У Німеччині відновив діяльність Білоруського наукового товариства. З 1949 року жив у США, брав участь в роботі Білорусько-американського об'єднання, Білорусько-американського союзу, видавав журнал «Веда», «Незалежнік», співпрацював з Білоруським інститутом науки і мистецтва і його виданням «Запісы», журналом «Сяўбіт», газетою «Бацькаўшчына» (Мюнхен), «Беларус» (Нью-Йорк) та ін. Засновник (разом зі Станіславом Станкевичем) Великолитовського фонду імені Льва Сапеги.

Ян Станкевич — автор праць з білоруської історії, історіографії, мовознавства («Місце білоруської мови серед інших слов'янських мов та час її виникнення», 1930; «Час виникнення білоруського та українського народів», 1931; «Криво-Білорусь у минулому», 1942; «Етнографічні та історичні території і межі Білорусі», 1953, білоруською та англійською мовами; «3 історії Білорусі», 1958; «Mova rukapisu Al Kitab. Kryvickaha muzeju Jvana Łuckieviča u Vilni. Čaść 1. Fonetyka, New York», 1954; «Нариси з історії Великої Литви—Білорусі», 1978). Білорусь називав Кривією (виходячи з "кривицької" концепції етногенезу білорусів) або Великолитвою. Транслітераційний китаб першої половини 18 століття (китаб Івана Луцкевича). Підготував «Білорусько-російський (великолитовсько-російський) словник» (вийшов у 1990).

• Кривія-Білорусь у минулому
• «Хід історії Кривії-Білорусі»
• «Етнографічні та історичні території та кордони Білорусі»
• «Казки та оповідання білоруських (кривицьких) літописців»
• "Білоруські племена"
• Білоруська латина від Яна Станкевича Архівовано 17 листопада 2016 у Wayback Machine. // Історична правда