2С3 «Акація»

Початок масового застосування самохідних артилерійських установок (САУ) відноситься до кінця 30-х, початку 40-х років XX століття. Саме тоді, в полум'ї Другої світової війни, досягли певного рівня технічної досконалості, тракторно-танкові шасі «взяли на себе» гарматні стволи, зробивши артилерію набагато маневреною, здатною супроводжувати піхоту на поле бою.

Особливо відзначився з впровадженням концептуально нового виду зброї німецький Вермахт, що мав безліч цілком вдалих конструкцій «самохідок» на своєму озброєнні вже до початку бойових дій. СРСР і союзники значно відставали від німецьких напрацювань (як з техніки, так і з тактики застосування), що звичайно ж, позначалося на ефективності бойових операцій, особливо — наступального типу. Ситуація вирівнялася тільки до 1943 року, коли зусиллями тилу були прийняті на озброєння численні типи САУ. Самохідна артилерія боролася з танками, надавала вогневу підтримку піхоті, «зламувала» довготривалу оборону, тощо. Численні СУ-76, СУ-85, СУ-100, СУ-122, СУ-152, ІСУ-122 і ІСУ-152 воювали на всіх ділянках радянсько-німецького фронту проти «Елефант», «Насхорн», «Бумерів» і "Візель вермахту. Деякі з цих самоходок (наприклад — СУ-85) досі офіційно не зняті з озброєння^{[джерело?]}.

Після Другої світової війни радянські конструктори і військові проаналізували досвід застосування САУ і виявили їх позитивні властивості і недоліки. Про перші говорити не доводиться, — САУ відмінно зарекомендували себе на полях битв, що ж стосується другого, то їх знання вельми важливо проектувальникам бойових машин наступних поколінь. Зокрема, була відзначена недостатня ефективність снарядів 122-мм гаубиць, тому на ділянках головного удару зосереджували не тільки СУ-122 і ІСУ-122. але й потужніші СУ-152 і ІСУ-152. Незадовільним визнали і кути горизонтального наведення в 10 — 16, при яких важко вести вогонь по рухомих цілях. Недостатньою була і скорострільність, на яку впливали не тільки вага пострілів, але й тіснота бойового відділення і повільно діючі ручні поршневі затвори. Малим був огляд з традиційних для вітчизняних самоходок нерухомих бронерубок. Кут піднесення ствола в 20° перешкоджав стрільбі на максимальну дальність, особливо на пересіченій місцевості. Невдалим було визнано і розташування бойового відділення — в передній частині корпусу, що сильно збільшувало габарити машини і, відповідно, знижувало її маневреність. У вермахті самохідки, зокрема, знаменитий «Фердинанд», мали, здебільшого, бойове відділення, розміщене в кормі.

Крім того, дещо змінилися і самі завдання самоходок. Якщо в 2-й світовій війні одним з найголовніших завдань було знищення ворожих танків, то в повоєнний час, у зв'язку з колосальним удосконаленням і поширенням ПТКР (протитанкових керованих ракет) і РПГ (ручних протитанкових гранатометів), протитанкова функція поступилася свою першістю вогневій підтримці військ. Недоліки артсистем колишнього покоління були очевидні, і створення досконаліших зразків було цілком можливо, якби не вплив суб'єктивних обставин.

У 1950 — 1960-х рр.. за наполяганням Н. С. Хрущова розробки перспективних зразків класичної артилерії, в тому числі самохідної, припинили, а виділені кошти «перекачали» на ракетну техніку. Треба відзначити, що і в США складалася схожа ситуація, але там раніше усвідомили свій промах. Результати такої політики виявилися плачевними. У 50-60-ті роки на озброєння Радянської Армії не прийняли жодної САУ із снарядом калібру понад 100 мм. А в локальних війнах, що тоді весь час виникали, виявилася незамінність самохідної артилерії. Мало того, в багатьох ситуаціях артилерія ставала єдиною реальною силою, коли застосування авіації і тактичних ракет було неможливе. Прикладів таких конфліктів десятки: 50-ті роки — артилерійська дуель в Тайванській протоці між КНР і американцями та гомінданівцями, що влаштувались на островах; 60-ті роки — бої за острів Даманський між СРСР і КНР; 70-ті роки — «перша соціалістична війна» між В'єтнамом і Китаєм; в 1967—1972 роках — артилерійська дуель через Суецький канал Єгипту з Ізраїлем, Скрізь артилерія, в тому числі і самохідна, підтвердила, що вона була, є і буде «богом війни».

І тільки в 1965 р. після відставки Хрущова, було відновлено проектування і створення артсистем нового покоління, тим більше, що до того часу виявилось помітне відставання в цьому відношенні Радянського Союзу від ймовірних противників.

4 липня 1967 р. ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР прийняли спільну постанову, що пропонує приступити до виготовлення цілого ряду самохідних артилерійсько-мінометного систем. Серед них були 152-мм самохідна гармата 2С5 «Гіацинт» і гаубиця 2СЗ «Акація» такого ж калібру. Останні призначалися для оснащення артилерійських полків танкових і мотострілецьких дивізій — з них слід було знищувати ворожу бронетанкову техніку, позиції артилерії і мінометів, а також скупчення живої сили ворога.

Отримавши завдання, конструктори провели дослідження, встановивши оптимальні розміри майбутніх машин, можливості розміщення гармат в нерухомих рубках і обертових баштах, і зупинилися на останньому варіанті.

При виборі калібру враховували досвід не тільки Другої Світової війни, але і збройних конфліктів 1950—1960 рр. Адже ефективність дії снарядів визначається не тільки калібром гармат, у тому числі самохідних, але і масою розривного заряду, далекобійністю, скорострільністю і купчастістю влучень.

Врахували і те, що в останнє десятиліття піхотинці пересіли на захищені бронетранспортери. Звідси зробили висновок, що для майбутньої самохідної гаубиці калібрів 100—120 мм виявиться недостатньо, особливо при веденні вогню по рухливих і групових цілях, опорних пунктах. Прийняли до уваги і те, що навіть осколки 152-мм снарядів виводять з ладу БТРи та іншу подібну техніку.

Початку роботи над СГ «Акація» передував порівняльний аналіз артилерійських гармат, створених під час війни (СУ-100, СУ-152), і артсистем післявоєнного покоління. У результаті була вибрана концепція перспективного розвитку самохідної артилерії.

Проектування та виготовлення перших дослідних зразків артилерійської частини 152-мм самохідної гаубиці 2СЗ «Акація» проходило в Свердловську (Єкатеринбурзі), в ОКБ-9 заводу ім. М. І. Калініна, а шасі — на заводі «Уралтрансмаш».

Артилерійська частина САУ розроблялася на базі 152-мм буксируваної гармати-гаубиці Д-20. Внутрішній устрій ствола, балістика і боєприпаси були взяті у Д-20 без змін.

Нова гаубиця отримала заводський індекс Д-22 та індекс ГРАУ (Головне ракетно-артилерійське управління) — 2АЗЗ. Шасі було розроблено на базі пускової установки ЗРК «Круг», яке в свою чергу створили на базі дослідної САУ СУ-100П, і отримало індекс «Об'єкт 303».

Два перших дослідних зразки 2СЗ були виготовлені наприкінці 1968 року. У ході заводських випробувань, що завершилися в жовтні 1969 року, була виявлена велика загазованість бойового відділення, особливо при стрільбі з малими зарядами. З цієї ж причини виявилися не прийнятими ще чотири зразки, випущених влітку 1969 для полігонних випробувань. Тому порадили замінити роздільно-гільзове заряджання картузного і впровадити напівавтоматичний поршневий затвор з пластичним обтюратором.

Втім, особливих переваг це нововведення не обіцяло, хоча його і вважали за потрібне використовувати при проектуванні нових 152-мм самохідних гармат. Зрештою з загазованістю впоралися шляхом доопрацювання системи вентиляції.

Гусеничне шасі «Об'єкт 303» після випробувань дослідних установок на Науково-дослідному полігоні ГБТУ (Головного бронетанкового управління), навпаки, отримало високу оцінку у військових замовників і співробітників ВНДІ транспортного машинобудування. Це шасі розглядалося як база для нових зразків самохідної артилерії і ПУ ракет вагою до 30 т.

На ньому також створювалися такі САУ, як 152-мм самохідна гармата, 240-мм самохідний міномет і ряд інших бойових і допоміжних машин. У процесі експлуатації ходова частина 2СЗ також показала надзвичайно високу надійність.

У 1970 році на Державних випробуваннях 2СЗ показала чудові результати, до кінця року на УЗТМ були зібрані перші три серійні машини.

На великих військових навчаннях 1971 року в перевагах нових САУ особисто переконався міністр оборони А. А. Гречко. У тому ж році 2СЗ «Акація» була прийнята на озброєння, а на УЗТМ виготовили ще дев'ять машин, з них шість — у грудні місяці. У 1973 році завод отримав замовлення вже на 70 САУ.

Корпус і башта зварені з плит вальцованої броньової сталі, які забезпечують захист від ураження бронебійною кулею з відстані 300 м, а також від осколків артилерійських снарядів і мін малого калібру.

САУ 2СЗ розділена на три відсіки: управління, силовий і бойовий.

Відсік управління розташований в передній частині корпуса між лівим бортом і моторною перегородкою. У ньому розміщується механік-водій.

Силовий відсік знаходиться праворуч в носовій частині. У ньому розміщуються двигун, трансмісія, системи живлення пальним і повітрям, змащення, охолодження, підігріву та запуску.

Бойове відділення займає середню, кормову частини корпусу і всю башту, яка являє собою суцільнозварну конструкцію. У даху башти з лівого боку встановлена ​​командирська башня і люк командира, а з правого — люк зарядника. Над люком командира встановлено 7,62-мм зенітний кулемет для боротьби з повітряними цілями. Знизу до башти кріпиться так звана корзина, в якій розташовується екіпаж бойового відділення і частина боєкомплекту. Башта разом з корзиною встановлено в корпус за допомогою кулькового погонного пристрою. Основну частину бойового відділення займає гаубиця, боєукладки і робочі місця екіпажу. Сидіння навідника розміщено зліва від гаубиці, а зарядника — справа. Командир знаходиться позаду навідника.

152-мм гаубиця Д-22

152-мм ОФС:
53-ОФ-530 (ліворуч)
53-ОФ-540 (праворуч)

Основне озброєння «Акації» — 152-мм гаубиця Д-22. Її ствол складається з труби-моноблока, двокамерного дульного гальма, ежектора, муфти та казенника, вертикального клинового затвора з напівавтоматикою механічного (копірного) типу, гідравлічного гальма відкату веретенного типу і пневматичного накатника. Циліндри противідкатних пристроїв жорстко пов'язані зі стволом і при пострілі відкочуються разом з ним. Нормальна довжина відкату становить 510—710 мм, а гранична — 740 мм. Наведення гаубиці у вертикальній площині здійснюється в діапазоні від −4° до +60°. Ручний підйомний механізм гаубиці оснащений одним сектором і врівноваженим пневматичним механізмом штовхаючого типу. Гаубиця встановлюється в амбразуру башти за допомогою закладних цапф.

Заряджання гаубиці роздільно-гільзове, тобто в канал ствола спочатку досилається снаряд, а потім гільза з метальним зарядом, як і у переважної більшості артсистем такої потужності і такого калібру. Боєкомплект складається з 40 пострілів, які перебувають у двох боєукладках (у башті і в корпусі).

У 1975 році замість двох механізованих боєукладок ввели одну — барабанного типу на 12 пострілів, що дозволило збільшити боєкомплект, що перевозиться, з 40 до 46 пострілів. Модернізована таким чином самоходка отримала індекс 2С3М, а гаубиця — 2А33М. У боєкомплект «Акації» увійшли старі осколково-фугасні снаряди ОФ-540 (маса снаряда 43,56 кг, вибухової речовини — 5,86 кг) і нові осколково-фугасні снаряди ОФ-25 (відповідно 43,56 кг і 6,88 кг). Для стрільби ними передбачені повні заряди, а також шість зменшених. Останні при невеликій дальності стрільби дозволяють посилати снаряд по крутіший траєкторії і вражати цілі, приховані перешкодами (пагорбами, багатоповерховими будинками і т. д.). Крім того, з наближенням до нормалі кута зустрічі снаряда з горизонтальною ціллю (дахом доту, будинки, танка тощо) різко зростає ефективність дії снаряда. І нарешті, чим менше заряд, тим більше живучість ствола гаубиці. Міняючи заряд, можна змінити початкову швидкість осколково-фугасного снаряда від 651 м/с до 282 м/с, а дальність, відповідно, від 17 053 м до 6751 м. Максимальна дальність стрільби осколково-фугасним снарядом становить 18 500 м, при стрільбі активно-реактивним снарядом вона зростає до 24 000 м.

Для боротьби з танками в боєкомплект 2С3 входить кумулятивний снаряд БП-540, бронепробивання якого не залежить від дальності стрільби. Стрільба їм ведеться спеціальним зарядом Ж6 масою 5,6 кг, початкова швидкість снаряда 676 м/с, прицільна дальність 3000 м. За нормалі він пробиває броню товщиною 250 мм, під кутом 60° — 220 мм, під кутом 30° — 120 мм . У штатний боєкомплект 2С3М зазвичай входить 42 осколково-фугасних снаряда ОФ-540 і ОФ-25 і чотири кумулятивних БП-540. Крім того, САУ може стріляти і снарядом Бр-540Б (тупоголовий з балістичним наконечником) і снарядом Бр-540 (гостроголові), які не входять в штатний боєкомплект. На дистанції 1000 м Бр-540Б пробиває по нормалі 120-мм броню, а під кутом 60° — 100-мм; Б-540 — 115-мм і 95-мм броню відповідно. У 1970 році для САУ «Акація» була розпочата розробка спеціального пострілу ЗБВЗ з дальністю стрільби 17 400 м. Самохідна гаубиця Акація може стріляти і іншими снарядами: освітлювальним парашутним С1, який висвітлює місцевість протягом 40 секунд; хімічним 3Х3, усіма 152-мм снарядами (з індексом 540) від гаубиць МП-20 і Д-20, коректованими 152-мм снарядами Краснопіль (ОФ-38), а також снарядами (з індексом 530) 152-мм гаубиці Д-1. Крім того, в 70-х роках в боєкомплект 2СЗ був введений постріл з ядерним боєприпасом потужністю 2 кТ.

Силова установка представлена 12-циліндровим чотиритактним дизелем рідинного охолодження В-59. Двигун розвиває потужність 382 кВт, що дозволяє самохідній гаубиці рухатися по дорогах з твердим покриттям з максимальною швидкістю 60 км / г. З двигуном взаємодіє механічна двопотічна трансмісія. Коробка передач знаходиться в одному блоці з планетарним механізмом повороту. Підвіска індивідуальна, торсіонна, з гідравлічними амортизаторами телескопічного типу. До складу ходової частини, стосовно одного борту, входять шість подвійних обгумованих опорних котків (проміжки між першим і другим, другим і третім котками різні і набагато більші, ніж між іншими котками), чотири підтримують ролика, провідне колесо переднього і напрямне колесо заднього розташування . Ширина гусениці з гумометалевим шарніром дорівнює 490 мм. «Акація» характеризується порівняно невеликим питомим тиском на ґрунт, що не перевищує 0,059 МПа, що відповідає тиску на ґрунт ноги дорослої людини. САУ може долати підйоми і спуски крутизною до 30 °, рови завширшки до 3 м і вертикальні стінки заввишки до 0,7 м, а також водні перешкоди глибиною до 1 м. Допустимий крен для машини — не більше 25 °.

Самохідна гаубиця 2С3 обладнана фільтровентиляційною установкою, автоматичною протипожежною системою, включається при підвищенні температури в бойовому або силовому відділеннях, і системою герметизації населених відділень для захисту екіпажу від факторів ураження хімічного, бактеріологічного та ядерної зброї. В останньому випадку вона спрацьовує автоматично при появі потоків гамма-випромінювання, що виникає при ядерному вибуху. При необхідності герметичність «Акації» підтримується як на марші, так і при стрільбі боєкомплектом, які є всередині машини.

У 1987 році «Акацію» оснастили апаратурою прийому, обробки та відображення командної інформації і новим прицілом СП-538.

Обслуги отримали і керовані артилерійські снаряди ЗОФ38 «Краснопіль», самонавідні на ціль на кінцевій ділянці траєкторії і здатні вражати об'єкти, які рухаються зі швидкостями до 35 км/год. Зовні «Краснопіль» походить на американський керований снаряд «Копперхед», але легше його і здатний подолати більшу відстань — близько 18 тис. м. Він містить бойову частину вагою 20,5 кг і призначається для ураження ворожої бойової техніки з імовірністю 0.9, оснащений пристроями, що протидіють навантаженням на бортову апаратуру при пострілі. У передній частині, приблизно в третині довжини, знаходяться крила, що розкриваються в польоті, а в задній — стабілізатор. Передовий артилерійський спостерігач виявляє ціль, визначає її координати і повідомляє їх на командний пункт полку або дивізіону або батареї, після чого починає підсвічувати її лазерним покажчиком. Після пострілу «Краснопіль» виходить на балістичну траєкторію, і коли він досягає граничної висоти, автоматично розкриваються його крила і стабілізатор і відразу ж включається напівактивна головка самонаведення, яка отримує живлення від вбудованих джерел. Захопивши засвічену ціль по відбитому лазерному луна-сигналу, «Краснопіль» самостійно підправляє курс і точно виходить на неї.

На виставці озброєнь в Нижньому Тагілі, що проходила в липні 2004 р., була представлена ​​модернізована самохідна гаубиця «Акація» з повністю оновленою електронною системою управління. Створені на єкатеринбурзькому підприємстві «Уралтрансмаш» самохідки оснащені автоматизованою системою управління вогнем, супутниковою навігаційною системою і електронною картою бойових дій. Якщо раніше радянські машини, перевершували по вогневих і ходовим якостям іноземні зразки, програвали по насиченості системами управління, то тепер деякі російські машини по електронній начинці не мають собі рівних, що дозволяю міняти вогневу позицію кожні 2 хвилини, що підвищує живучість САУ в п'ять разів.

Широко використовувалась під час боїв 2014—2015 років. Було втрачено 19 САУ[1].

Меморандум від 20 вересня до Мінського протоколу передбачав відведення гаубиць калібром 152-мм: 2С5 «Гіацинт-С», 2С3 «Акація», 2С19 «Мста-С», 2А65 «Мста-Б» на 33 км від лінії зіткнення[2][3]. А «Комплекс заходів» на виконання Мінських угод від 12 лютого 2015 передбачав створення зони безпеки завширшки 50 км для артилерійських систем калібру 100 мм і більше[4].