8-ма окрема бригада спеціального призначення (СРСР)

1968 року бригада брала участь у вторгненні до Чехословаччини, так званій операції «Дунай»[2]. Серед виконаних завдань: спеціальна група майора В. І. Большакова розблокувала залізничну станцію у м. Кошице, а група лейтенанта М. Личака нейтралізувала мережу підпільних радіостанцій та провела розвідку військових об'єктів[3].

У лютому 1985 р. в Ізяславі, Хмельницька область, на базі 8 ОБр СпП ПрикВО було сформовано 186-й окремий загін спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу (186 ОЗ СпП), командиром якого був призначений підполковник К. К. Федоров. 31 березня 1985 року загін спеціального призначення був переданий до складу 40-ї армії й організаційно включено до 22-ї бригади спеціального призначення. Основним місцем дислокації загону став населений пункт Шахджой, спецпризначенці з Ізяслава також розміщувалися в кишлаку Лашкаргах[3]. Загін формувався за спеціальним «афганським» штатом — 538 осіб (що вдвічі перевищувало звичайний). 22 лютого 1985 року командир 22-ї бригади спеціального призначення САВО полковник Герасимов Д. М. отримав наказ ввести бригаду до Афганістану. 7 квітня 1985 року 186-й окремий загін спеціального призначення ввійшов до Афганістану, де в 1985 році спецпризначенці здійснили 200 бойових виходів та 45 оглядових вильотів[4]. Загалом, за три роки перебування в Афганістані 186 ОЗ СпП зробив 850 бойових рейдів, знищив близько 1000 бойовиків, 79 автомобілів, 17 безвідкатних гармат, 5 мінометів, 10 гранатометів, 6 переносних зенітних ракетних комплексів та іншої зброї[2].

31 жовтня 1987 року одна з груп 186 ОЗ СпП під час перехоплення каравану зі зброєю в районі кишлака Дурі зазнала великих втрат[5][2]. Із 17 бійців загинуло 11, серед них і командир групи — старший лейтенант Оніщук. Події розпочалися 28 жовтня 1987 року, коли старший лейтенант Олег Оніщук отримав наказ вирушити в район кишлака Дурі та організувати засідку на можливому шляху душманського каравану. Оніщук вважався вже досвідченим командиром групи — на його рахунку вже було 10 взятих ним караванів. Група Оніщука створила засідку і ввечері 30 жовтня з відстані 700—800 м вогнем стрілецької зброї зупинила машину повстанців. Моджахеди намагались відбити машину, але розвідники навели на супротивника пару Мі-24, котрі розсіяли «духів». Оглянути знищений караван вирішили з ранку за підтримки гелікоптерів і оглядової групи, котрі повинні були прийти на допомогу о 6:00 ранку 31 жовтня. На ніч Оніщук виставив на позицію два кулемети, і група всю ніч провела у декількох сотнях метрів від розстріляних машин, не наважуючись до них підійти. Точно знаючи час появи підкріплення, Оніщук все ж ризикнув, і о 5:45 ранку розпочав з п'ятьма розвідниками спускатись до машин. Для зв'язку зі штабом загону разом з бійцями за старшого залишився молодший лейтенант Горєлов. Раптом за 50 метрів від машин каравану група Оніщука потрапила під обстріл. Оніщук вирішив відходити до одного з кулеметних розрахунків, який виявився ближче, ніж основна частина групи. Кулеметники прикривали відхід, проте цього було вже замало. Тоді для прикриття ядра групи залишився сержант Юрій Ісламов. Розстрілявши весь боєкомплект, він підірвав себе гранатою. Оніщук не дійшов до рятівної вершини гори метрів тридцять, коли його все ж таки вбили. Молодший лейтенант Костянтин Горєлов до прибуття гелікоптерів з іншими розвідниками відбив 12 атак моджахедів. О пів на восьму, прилетіли бойові гелікоптери Мі-24, а у восьмій годині ранку прибула на Мі-8 група капітана Ярослава Горошко. Гелікоптерам вдалося потужним вогнем розсіяти противника. Розвідники розпочали збирати тіла загиблих: ланцюг із тіл протягся від знищеного каравану і майже до вершини гори. На самій вершині лежало тіло вбитого кулеметника Ігоря Москаленко. Декілька тіл, у тому числі тіло Олега Оніщука, були понівечені[6][7].

Надмогильний пам'ятник Юрія Бєлєнка — полковника, майстра спорту СРСР, одинадцятикратного рекордсмена світу з парашутного спорту

Пізніше виявилось що 20 розвідників були атаковані близько двохсотьма моджахедами, із яких розвідники знищили 63-х. Всього загинуло 11 розвідників: Таїр Джафаров, Олег Іванов, Юрій Ісламов, Ігор Москаленко, Яшар Мурадов, Марат Мурадян, Еркін Саладієв, Роман Сидоренко, Олександр Фурман, Михайло Хроленко, Олег Оніщук. Невдовзі, молодший сержант Юрій Ісламов, старший лейтенант Олег Оніщук, та капітан Ярослав Горошко стали Героями Радянського Союзу (перші двоє посмертно)[8]. Інші загиблі розвідники отримали посмертно ордени Радянського Союзу.

У травні 1988 року 186 ОЗ СпП ГРУ ГШ ЗС СРСР був виведений з Афганістану до місця постійної дислокації частини. На додачу на початку грудня 1990 року з Німеччини до Ізяслава була передислокована 794-та окрема рота спеціального призначення ГРУ ГШ ЗС СРСР.

В 1990 році більша частина бригади була розгорнута в Тбілісі та Вазіані, Грузинська РСР, для придушення масових виступів.

Від 1 січня 1992 року перейшла під юрисдикцію України, і згодом була переформована як 8-й окремий полк спеціального призначення.