97 (п'єса)
«97» — перша п'єса українського письменника Миколи Куліша. Вийшла у багатьох редакціях, перша — 1924 року, остаточна — 1929. Входить до так званої «трилогії про село».
97 | ||||
---|---|---|---|---|
| ||||
Автор | Куліш Микола Гурович | |||
Мова | українська мова | |||
Написано | 1924 / 1929 | |||
|
Історія написання
Над нею автор розпочав роботу у листопаді 1923 року, закінчив 27 червня 1924. У липні надіслав рукопис Івану Дніпровському до Харкова. У серпні Вищою науково-репертуарною радою при Головполітосвіті УРСР «97» була схвалена й рекомендована до постановки «за літером А», тобто — для всіх театрів, але з умовою, що автор введе «в кінці IV дії продкомісара, що привіз хліб для селян, куркулі, заарештовуються. Смик залишається живий».[1]
На початку п'єси було зазначено «Доби голоду 1921–1922 року на Херсонщині». Перший варіант драми так і мав називатися — «Голод». Проте ситуація з голодом була настільки складна, що Кулішеві не вільно було говорити про неї так відверто. Отож, у другій редакції п'єси поет був змушений перенести дію у 1923 рік.
Інсценізація
9 листопада 1924 року відбулася тріумфальна прем'єра «97» на сцені театру імені Івана Яковича Франка у Харкові. Режисер і виконавець ролі Копистки Гнат Юра, художник — М. Драк, в інших ролях — Т. Юра, В. Кречет, Ю. Іванів, Ф. Барвінська. Автор критично виступав проти фіналу, зміненого Г. Юрою на «оптимістичніший», як писала преса, — «з ідеологічних міркувань».
Так і пішли «Дев'яносто сім» по світу у франківській редакції
згадував Гнат Юра.[2]. Проте це не відповідає дійсності, бо до друку (Харків, 1925) драматург запропонував відмінний від франківського фінал.
На гастролях у Москві (1926) вистава франківців мала успіх, А. В. Луначарський назвав її п'єсою, «про яку гриміла вся Україна, бо це перша могутня п'єса з селянського життя»[3].
У 1920—1930-их роках «97» ішла у театрі імені Гната Михайличенка та в «Березолі». В 1932 та 1934 роках Микола Куліш віддає вже виправлений березільський варіант.
Згодом п'єсу було поставлено і в Одесі, Чернігові, Томську, Славгороді (Омської губернії), Москві та Ленінграді, згодом — у Владивостоку, Феодосії, Мурманську. П. Кравчук у монографії «Наша сцена» (Торонто — 1984) подає дані про постановки «97» драматичними колективами Едмонтона, Ванкувера, Торонто, Віндзора та іншими.
1959 року «97» відновив на сцені Київський облдрамтеатр імені Петра Саксаганського (Біла Церква). З найкращих постановок пізніших років слід відзначити насамперед виставу Одеського театру імені Жовтневої революції (1967 рік. Постановка Б. Мешкіса, художник М. Івницький, в ролі Копистки — Ю. Божек, в інших ролях — І. Твердохліб, Г. Осташевський, О. Луценко). У 1960—1970-их роках «97» було поставлено у Костромі, Маріуполі, Ужгороді, Львові (ТЮГ).
Переклади
Після варіанту 1925 року, п'єса виходила друком 1926 року — в російському перекладі О. Гатова (Харків — ДВУ), 1928 року — німецькою мовою (Харків — Центрвидав). Друга редакція вийшла 1929 року (Харків — ДВУ), березільський варіант — 1932 і 1934 (Харків — ЛІМ). 1957 та 1980 року п'єса виходила російською мовою в перекладі П. Зенкевича та С. Свободіної (Москва — «Искусство»). Подальші українські видання — 1960 рік (Київ, Держлітвидав), 1966 рік (Київ, «Дніпро», Бібліотека драматурга і кінодраматурга), 1968 рік (Київ, «Молодь»), 1969 та 1983 роки (Київ, «Дніпро»).
1967 року п'єса вийшла польською мовою у перекладі Станіслава Едварда Бурого («Dialog», — № 10). Порівняльному аналізові двох варіантів п'єси «97» було присвячено статтю Є. І. Старинкевича.[4]
Примітки
- Одеський державний архів — Ф. 150 — Оп. 1. — Од. зб. 758
- «Вечірній Київ». — 1959. — 24 лютого
- А. В. Луначарський. О театре и драматургии — Москва — «Искусство» — 1958 — том 1 — стор. 491
- «Радянське літературознавство» — 1959 — № 5 — стор. 61-75