Conorhynchus

Зовнішній вигляд

Жуки цього роду мають середній та досить великий розміри: 9.5-18 мм у довжину. Основні ознаки[1]:

  • головотрубка товста, коротка, звужена до вершини, із серединним кілем та трикутним майданчиком біля вершини
  • 1-й  членик джгутика вусиків мінімум у 1.5 рази коротший за 2-й
  • передньоспинка з перетяжкою біля переднього краю і лопатями за очима;
  • надкрила при основі не вужчі, ніж передньоспинка, боки їх паралельні або розширені назад
  • гомілки тонкі, передні стегна товсті, 1-й та 2-й членики задніх лапок видовжені, знизу вкриті шипами, передні лапки знизу частково вкриті підошвами
  • Тіло зверху та знизу звичайно вкрите сірими або жовтувато-сірими лусочками; на межі 1-го і 2-го черевних стернітів та основи решти стернітів голі й темні

Докладний опис морфології Conorhynchus дивись[2], а фотографії видів цього роду — на[3].

Спосіб життя

Для переважної більшості видів не вивчений, ймовірно, він типовий для Cleonini. Імаго зустрічаються у засолених та/або посушливих біотопах і пов'язані з рослинами родини лободових. У Туркменістані дорослі жуки Conorhynchus faldermanni живляться листям, личинки годуються на корінні, для заляльковування будують ґрунтові колисочки, у яких і зимують жуки нового покоління[4]. У пустелі Негев (Ізраїль) личинки Conorhynchus palumbus на корінні курая Salsola inermis будують з ґрунту захисні камери із щільними стінками, розвиваються, заляльковуються у них, а дорослі жуки лишаються у цих камерах тривалий час, переживаючи несприятливі умови[5].

Географічне поширення

Майже всі види цього роду мешкають у межах східної частини Палеарктики, доходячи на захід до Ірану. Лише окремі види відомі з півдня європейської частини Росії, Закавказзя, Туреччини, Греції, Італії, Близького Сходу та Марокко[6]. Один вид Conorhynchus nigrivittis зареєстрований і в фауні України[7].

Практичне значення

Жука Conorhynchus pulverulentus (під назвою Conorhynchus conicirostris) включено до основних шкідників бурякових плантацій Північного Казахстану[8]. Часом називають шкідниками буряку й інші види цього роду, але даних про реальні економічні збитки при цьому не наводиться.

Класифікація

Деякі види, що раніше відносили до цього роду, зараз включені до родів Pycnodactylopsis та Temnorhinus. Описано щонайменше 16 видів роду Conorhynchus[6]:

  • Conorhynchus argillaceus Motschulsky, I860
  • Conorhynchus balassogloi Faust, 1883
  • Conorhynchus candidulus Faust, 1890
  • Conorhynchus dissimulatus Menetries, 1849
  • Conorhynchus excavatus Zoubkoff, 1833
  • Conorhynchus fahraei Chevrolat, 1873
  • Conorhynchus faldermanni Fåhraeus, 1842
  • Conorhynchus globifrons Faust, 1904
  • Conorhynchus kindermanni Faust, 1904
  • Conorhynchus lacerta Chevrolat, 1873
  • Conorhynchus luigionii A. Solari & F. Solari, 1905
  • Conorhynchus nigrivittis Pallas, 1781
  • Conorhynchus palumbus Olivier, 1807
  • Conorhynchus pulverulentus Zoubkoff, 1829
  • Conorhynchus relictus Meregalli, 2002
  • Conorhynchus schrenkii Gebler, 1844

Примітки

  1. Тер-Минасян М. Е. Жуки-долгоносики подсемейства Cleoninae фауны СССР. Л.: Наука, 1967, с. 21
  2. Арзанов Ю. Г. К познанию систематики рода Conorhynchus sensu lato (Coleoptera: Curculionidae: Lixinae)//Кавказский энтомол. бюлетень, 2005, т. 1, вып. 1, с. 57-64. http://ssc-ras.ru/files/files/7_Arzanov.pdf
  3. http://www.zin.ru/animalia/coleoptera/rus/cleonini.htm
  4. Токгаев Т., Непесова М. Материалы к фауне и экологии долгоносиков (Coleoptera, Curculionidae) юго-восточной Туркмении // Известия АН Туркменской ССР. Серия биол. Наук, 1964, № 1, с. 53-59
  5. Shelef O., Helman Y., Friedman A.-L.-L., Behar A., Rachmilevitch S.> Tri-Party Underground Symbiosis between a Weevil, Bacteria and a Desert Plant // PLoS ONE, 2013, 8(11): e76588. doi:10.1371/journal.pone.0076588
  6. Meregalli M. & Fremuth J. : Cleonini, p. 441–442. — In: I. Löbl & A. Smetana (eds): Catalogue of Palaearctic Coleoptera. Vol. 8. Leiden, Brill. 700 pp.
  7. Воловник С. В. Видовой состав и распространение клеонин (Coleoptеra, Curculionidae, Cleoninae) степной зоны Украины // Вестник зоологии, 1984, № 6. С. 39-43.http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/vlvpdf12.htm
  8. Алеева М. Н. Долгоносики, вредящие свёкле в Джамбулской области Казахской ССР // Тр. Респ. ст. защиты раст. Казах. фил ВАСХНИЛ. 1953, т. 1, с. 4-43
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.