Uebelmannia

Рід описаний в 1967 році А. Бейнінгом (Buining, Albert F.H.) і названий на честь власника кактусної фірми з Швейцарії, спонсора низки експедицій до Південної Америки Вернера Ібельмана (Werner Uebelmann). За загальноприйнятим правилом назви рослин, утворені від місць їх зростання або прізвищ (імен) осіб, на честь яких вони названі, вимовляються з урахуванням національної і, отже, мовної приналежності, а не за правилами читання латинської мови. Тому Uebelmannia українською вимовляється як Ібельманія.

Uebelmannia pectinifera ssp. horrida

Uebelmannia buiningii

Uebelmannia gummifera

Ібельманії традиційно відносили до триби Notocacteae, однак анатомічні дослідження Рето Ніффелера, а також аналіз ДНК показали, що це невірно. Поки що еволюційні зв'язки роду Uebelmannia лишаються маловивченими, кактуси цієї групи відносять до триби Cereeae.

Рід включає три види типових одиночних кулеподібних кактусів, чия поверхня стебла вкрита восковими лусочками.

Бразильський штат Мінас-Жерайс (Minas Gerais).

У природних умовах ібельманії зустрічаються на відносно плоских ділянках місцевості в тріщинах скелястих виходів «шапад», де скупчуються продукти вивітрювання кварцових порід і розкладання листя чагарників, мохів і різних пучкових трав, а також на відкритих пологих просторах, заповнених наносним конгломератом з чистого кварцового піску з домішкою гумусних складових. Такий субстрат відрізняється високою проникністю, тому навіть зливові дощі просочують його водою лише на короткий проміжок часу. У неглибоких тріщинах скель волога утримується довше і ібельманії можуть по декілька днів перебувати в мокрому субстраті. У період посух рослини зморщуються і майже припиняють зростання, а пересохлі коріння стають крихкими. Вологе середовище для них у цей період може бути згубним, але природа влаштувала так, що вихід вегетативних органів зі стану стагнації відбувається за рахунок ранкових туманів і роси, що випадають при перепадах добових температур. На місцях зростання ібельманії вегетують цілий рік зі зниженням динаміки росту в період літніх посух і взимку, коли температура може опускатися нижче 10 °C, хоча в денні години вона піднімається вище 25 °C, тому ґрунт і коріння рослин рідко охолоджуються нижче 15 °C.

При утриманні ібельманій в колекціях потрібно виходити, так само як і для інших кактусів, з умов їх зростання в природі. Кореневласні рослини добре себе почувають у субстраті з кислою реакцією витяжки (рН ~ 5,6), що складається наполовину з листової землі, 30% від обсягу кварцового піску або крихти, а інше — наповнювачі. Місце розташування має бути світлим, з сонячним освітленням протягом декількох годин. Полив у період вегетації помірний у міру висихання ґрунту. Для наших широт літня стагнація не обов'язкова, хоча бажано в самий жаркий літній період рівень поливу знизити і замінити його частішим обприскуванням.

Зимують ібельманії при температурі 12-16 °C. Це самий відповідальний період утримання, тому що рослини припиняють свій ріст, їх стебла злегка розм'якшуються і зморщуються, а коренева система пересихає і стає ламкою. Уникнути цього можна акуратним перенесенням рослин в місця з нижнім підігрівом горщиків і одночасним зволоженням ґрунту. Таку «операцію» проводять 2-3 рази за час зимівлі. З приходом весни пробуджувати ібельманії від зимової сплячки найкраще частим обприскуванням, а поливання починати після того, як стебла наберуть тургор і з'являться перші ознаки росту. Зимівля при нижчих температурах в поєднанні з підвищеною вологістю повітря дуже часто викликає грибкові захворювання і епідерміс місцями покривається злегка опуклими коричневими плямами неправильної форми, що безнадійно псує зовнішній вигляд рослин.

Те ж явище відбувається при ненавмисному пошкодженні епідермісу: випадкових ударах, уколах колючками сусідніх рослин при перестановках тощо.

Розмножують ібельманії насінням. Сіянці не викликають труднощів при догляді, але розвиваються повільно. Прискорити процес можна їх щепленням з наступним укоріненням підрослих рослин. Решта «пеньків» можуть служити додатковим джерелом отримання та укорінення або щеплення пагонів.

Uebelmannia занесена до Додатку I CITES.[2]

Всі три види Uebelmannia входять до Червоного списку Міжнародного Союзу Охорони Природи:[3]

• Uebelmannia buiningii — статус «Види на межі зникнення»;
• Uebelmannia gummifera — статус «Види під загрозою зникнення»;
• Uebelmannia pectinifera — статус «Види під загрозою зникнення».

• Систематика кактусових

• Edward F. Anderson. «The Cactus Family». 776 р. ISBN 0 881924989 (англ.)
• Taylor, N. & Zappi, D. 2004. Cacti of Eastern Brazil. Royal Botanic Gardens, Kew. (англ.)
• Hunt, D., Taylor, N. & Graham, C. 2006. The New Cactus Lexicon, Text. dh books, Milborne Port. (англ.)

• Буренков А. А. Кактусы в гостях и дома, — Феникс, 2007 г., — 472 с. — ISBN 978-966-651-431-1 (рос.)
• Борисенко Т. И. Кактусы. Справочник, — Киев: Наукова думка, 1986 г., — 286 с., ил. (рос.)
• Ян Ван дер Неер. Все о кактусах. — Санкт-Петербург: ООО «СЗКЭО» Кристалл", 2004 — 208 с., ил. — ISBN 5-306-00348-6 (рос.)

• Український сайт про кактуси і кактусистів (рос.)
• http://www.desert-tropicals.com/Plants/Cactaceae/Uebelmannia.html Архівовано 30 грудня 2010 у Wayback Machine.
• Uebelmannia на сайті «Germplasm Resources Information Network» (GRIN) Міністерства сільського господарства США (англ.)
• Uebelmannia в базі даних «Tropicos» Міссурійського ботанічного саду (англ.)
• Uebelmannia на «Plantsystematics» (англ.)
• Uebelmannia на Cactiguide (англ.)
• Uebelmannia на сайті «The Plant List» (англ.)
• Uebelmannia на «Cactuspedia» (англ.)
• Uebelmannia // Taylor, N.; Santos, M.R.; Larocca, J.; Zappi, D. Cactaceae in Lista de Espécies da Flora do Brasil. Jardim Botânico do Rio de Janeiro (англ.)^{[недоступне посилання з червня 2019]}