Zooropa

Гурт під час запису Zooropa, 1993 рік.

Роббі Адамс був запрошений керувати мікшуванням звуку для Zoo TV Tour, до цього він займався обробкою аудіо для Achtung Baby. Під час турне Адамс зробив запис декількох саундчеків гурту. В січні 1993 року музиканти попросили його узагальнити ці записи та створити семпли з найцікавіших їх частин, з якими вони могли б попрацювати в студії. Адамс кілька тижнів доводив все «до розуму», після чого гурт вирушив на студію The Factory в Дублін, щоб почати складати попередні Демо-записи[1][2]. Боно і Едж брали активнішу участь ніж їхні колеги, протягом початкового періоду запису демо-матеріалу, який тривав шість тижнів[1].

Для продюсування сесій покликали весь продюсерський склад попередньої платівки: Браяна Іно, Даніеля Лануа та їх помічника Марка «Флад» Елліса[3]; однак Лануа не зміг взяти участь у роботі, оскільки активно просував свій сольний альбом[4]. Як і раніше, Іно працював з інтервалом у два тижні. Гурт приносив йому «прогресуючі» пісні, щоб він довів їх «до розуму» та додав власні штрихи[5]. Спочатку колектив не мав чіткого уявлення про те, в якому вигляді буде випущений готовий матеріал[6]. У той період Клейтон говорив: «Я не знаю, чи буде це новий альбом U2 або так і залишиться купою грубих начерків, які через два роки перетворяться на демо для нашої наступної платівки»[6]. Едж був прихильником створення міні-альбому для підтримки майбутньої частини турне[7], він пояснював: «У нас є трохи вільного часу, у нас є деякі ідеї, які закручені навколо останнього запису, давайте зробимо міні-альбом, бути може, чотири нові пісні, щоб трохи оживити наступну частину турне. Це буде подарунком для фанатів. Це буде здорово»[3].

Незабаром після початку запису Боно наполіг на тому, щоб гурт рухався в напрямку повноформатного альбому[3]. Спершу Едж вагався, але потім розглянув це як виклик: встигнути записати альбом, перш ніж повернутися в турне і довести, що гурт здатний створити якісний продукт, незважаючи на обмежений час[3]. Крім того, Боно і менеджер гурту Пол Макгіннесс обговорили можливість видання однієї-двох платівок, які були «покладені на полицю» в період Achtung Baby[3]. На початку березня музиканти досягли консенсусу в плані створення повноцінного альбому[8]. Так само, як і під час сесій Achtung Baby, гурт розділив роботу між двома студіями одночасно: Адамс керував пультом мікшера на The Factory, в той час як Флад працював з SSL консоллю на Windmill Lane Studios[1].

У зв'язку з обмеженням за часом U2 були змушені складати та записувати пісні в більш швидкому темпі[3]. Вони використовували свою улюблену техніку «джемування» в студії. Іно і Флад редагували окремі шматки пісень на свій розсуд, а потім обговорювали результат з гуртом. У свою чергу, музиканти пропонували зміни в аранжуваннях, додавали тексти та мелодії, перш ніж виконувати зроблену роботу. Іно використовував маркерну дошку, щоб акцентувати увагу гурту на певних моментах, коли вони збиралися всі разом. Він вказував на акорди та давав різні команди, такі як «зафіксувати», «стоп», «поміняти» та «повернути», щоб їхні репетиції йшли в потрібному руслі[9]. Під час запису матеріалу та тестування різних аранжувань інженери використовували техніку, яку вони прозвали «ожиріння», вона дозволяла їм досягти більше 48 аудіо-доріжок за допомогою 24-контактного аналогового рекордера, DAT машини та синхронізатора[1]. Проте інженери зіткнулися з проблемою «аудіо-розливу» (коли на мікрофон потрапляють сторонні звуки) на студії The Factory: оскільки всі музиканти записувалася в одній кімнаті, де до того ж перебував мікшерний пульт, а Боно часто співав незакінчені тексти, іноді все доводилося перезаписувати. Флайкейси та дерев'яні кабіни (індивідуальні для музикантів) постаралися абстрагувати один від одного як можна краще, щоб ізолювати кожного музиканта[1].

Натхненням для пісень служили різні джерела. Так, композиція «Zooropa» була результатом об'єднання двох різних музичних творів, одне з яких гурт виявив під час перегляду саундчеків, записаних під час першої частини туру[3]. Мелодія з куплета «Stay (Faraway, So Close)» та інструментальний акомпанемент, який став піснею «Numb» були придумані в період сесій для Achtung Baby[3]. Композиції «Babyface», «Dirty Day», «Lemon» і «The Wanderer» були написані під час сесій Zooropa[3][10]. Кантрі-співак Джонні Кеш записав вокал для пісні «The Wanderer» під час відвідування Дубліна, і хоча Боно теж записав вокал для цієї пісні, він віддав перевагу версії Кеша[11]. Протягом сесій U2 вагалися відповісти на запитання: який музичний стиль поєднує запис, внаслідок вони розділили композиції на три потенційні групи: «Найкращі пісні», «Танцювальні» та «Альбом-саундтрек» (мається на увазі Original Soundtracks 1,що вийшов пізніше, деякі ідеї були використані для нього). Боно запропонував редагувати найкращі сегменти цих пісень разом, щоб зробити «монтаж»[12].

Оскільки в травні почалася наступна частина туру, U2 поєднували запис з репетиціями концертів. Обмеження за часом завадило музикантам більше попрацювати над аранжуваннями для нових пісень[14]. Незважаючи на швидкий темп сесій, альбом не був завершений до початку відновлення гастролей. Крім того, Фладу і Іно довелося розпочати роботу над іншими проєктами. Едж згадував, як всі говорили гуртові: «Ну, це ж міні-альбом. Ви все зробили добре, але потрібно попрацювати довше, потрібно закінчити деякі пісні»[3]. Проте музиканти не хотіли відкладати проєкт у довгий ящик, оскільки вони вважали, що були на «творчому підйомі». До того ж довелося б чекати закінчення турне, півроку, і гурт боявся втратити емоційний зв'язок з матеріалом та теперішній духовний стан[1].

Музиканти вирішили пожити між кількома містами близько десяти днів, щоб закінчити запис. Мікшування відбувалося вночі, під час вихідних днів[3]. Клейтон назвав цей процес «найбожевільнішою ситуацією, в яку ти можеш себе загнати», а на думку Маллена «це було божевіллям, але це було корисним безумством, на відміну від нетямущого безумства»[3]. Пізніше Макгіннесс зазначив, що гурт мало не переоцінив свої сили і міг «потерпіти крах»[15]. Інженери використовували одночасно три кімнати в Windmill Lane Studios: для мікшування, накладення та редагування. За словами Адамса, «в студії не було жодної людини, хто б сидів без діла, спостерігав або чекав»[1]. Флад називав цей період «абсолютним божевіллям»[16]. Відмовившись від автоматизованої консолі, інженери дотримувалися варіанту мікшування «вручну», виходячи з минулого досвіду з Лануа. Під час мікшування гурт та інженери сиділи та підбурювали один одного, створюючи, за словами Адамса: «свого роду спортивну атмосферу. Все це викликало в нас нервову енергію та внутрішній тиск… це підстібало та додавало зайвого відчуття важливості результату»[1].

Під час останнього тижня запису гурт вирішив прибрати з альбому традиційні рок-пісні та «гітарні треки», на користь «незв'язного альбому, експериментального попа». Едж був відзначений як продюсер, що стало його дебютом на пластинках U2[17] — та додатковою відповідальністю, яку він покладав на себе за цей запис[18]. Під час сесій були записані 20 пісень, але в кінцевому рахунку були обрані 10[19]. Однією з пісень, яка не потрапила на диск була «In Cold Blood»[20], вона містила похмурий текст, написаний Боно у відповідь на Боснійську війну і була видана ще до виходу альбому[21]. Іншими «забракованими» піснями були: «Hold Me, Thrill Me, Kiss Me, Kill Me», «If God Will Send His Angels», «If You Wear That Velvet Dress» і «Wake Up Dead Man». Перша була випущена в 1995 році, як сингл до саундтреку «Бетмен назавжди», інші три потрапили на наступний студійний альбом гурту, Pop (1997).

Альбом отримав свою назву на честь однойменної європейської частини турне Zoo TV Tour, вона стартувала в травні 1993 року, на стадії завершення запису. Zooropa — це словосполучення двох слів: «зоопарк» (з Zoo TV Tour і «Zoo Station») та «Європа». У процесі створення альбому однією із запропонованих назв було Скрипучий (англ. Squeaky)[20].

Дизайн обкладинки був розроблений фірмою Works Associates of Dublin під керівництвом Стіва Еверілла, який створив більшість обкладинок для U2. На ній зображений скетч зоряного кола з прапора Європи з малюнком «сумного космонавта» у центрі[38]. Цей малюнок, створений Шогном МакГратом, був переробкою графіті Чарлі Віскера «обличчя дитини», яке було зображено на лицьовій стороні Achtung Baby[39]. За задумом малюнок являв собою міську легенду: після розпаду СРСР на орбіті забули радянського космонавта (тому він «сумний»)[40]. На задній стороні зображені фотографії у форматі 3x3, за аналогією з фотографіями 4х4 на обкладинці Achtung Baby. Серед них є кадри жіночого обличчя та рота, а також фотографії європейських лідерів: Володимира Леніна, Беніто Муссоліні та Ніколае Чаушеску[41]. Ці зображення були заретушовані спотвореним фіолетовим текстом, який містив рядки незакінчених пісень, в тому числі з «Hold Me, Thrill Me, Kiss Me, Kill Me», «Wake Up Dead Man» і «If You Wear That Velvet Dress», які були дороблені та випущені пізніше, в період між 1995 і 1997 роками. Письменник Вісна Коган описав цей текст як: «створює ефект відчиненого завіси»[41].

Zooropa завершував контракт гурту з лейблом Island Records і їх дочірньою компанією PolyGram[42], яка поширювала платівки U2 на міжнародному ринку. Хоча гурт міг перейти на будь-який інший лейбл, музиканти вирішили залишитися на Island, оскільки за роки співпраці у них склалися дружні відносини з самою фірмою і її засновником Крісом Блеквеллом[42]. Був підписаний новий контракт на шість альбомів[42]. За оцінками Los Angeles Times, він приніс музикантам $ 60 млн.[43], що зробило їх найвищооплачуваним рок-гуртом в історії[44]. Водночас U2 були обізнані про нові технології поширення платівок, які могли кардинально вплинути на доставку та продаж музики в наступні роки. Письменник Білл Фланаган припустив: «Музичні магазини втрачали свою актуальність, оскільки музику можна доставити по телевізійному кабелю, телефонному дроту або за допомогою супутникового сигналу безпосередньо в будинки споживачів»[45]. Сумніваючись у майбутньому нових технологій, а також у мінливому ринку телекомунікаційних компаній, U2 провели переговори з Island Records, обговоривши пункт: розрахунок доходів від майбутніх маркетингових систем буде гнучким та визначатися в релевантному часу. Проте, музиканти обмірковували ідею випустити Zooropa не так на звичайних фізичних носіях, а у вигляді інтерактивної аудіо-відео презентації, але через терміни відновлення Zoo TV від цього довелося відмовитися[45].

Музиканти привезли новий альбом на лейбл PolyGram наприкінці травня, ніж застали їх зненацька, оскільки вони не очікували черговий альбом від гурту так швидко[26]. У випадку з Achtung Baby у лейбла було приблизно шість місяців на те, щоб розробити маркетингову стратегію його видання, але раптове завершення Zooropa вимагало більш швидкого плану «розкрутки» альбома. Президент PolyGram Рік Доббіс пояснив: «Ми готувалися шість місяців до видання Achtung Baby. Це було схоже на марафон. Але тепер це нагадувало спринт, в подібній манері він і був зроблений. Гурт так хвилювався з цього приводу… їм довелося прискоритися, „стати спринтерами“, щоб завершити альбом до… початку турне. Ми хотіли піднести його слухачам з тим же відчуттям».

Професійні огляди
Оцінки оглядів
Джерело	Рейтинг
Allmusic	[25]
Роберт Крістгау	B−[57]
Entertainment Weekly	A[23]
Los Angeles Times	[32]
NME
Q	[58]
Rolling Stone	[7]
Spin	позитивний[59]

В цілому альбом отримав позитивні відгуки від критиків. Ентоні Декьортіс з Rolling Stone написав у своїй статті, що альбом був «сміливою, метафоричною кодою для Achtung Baby» і що «він різноманітний та нарочито-експериментальний, але його настрій легковажної анархії, наповненою ледь стримуваним страхом, виглядає переконливіше, ніж єднальна тема альбому»[7]. Журнал Spin опублікував позитивний огляд, зазначивши, що запис «звучить так, ніби гурт скинув свою шкіру, намагаючись приміряти „кафтан“ не свого розміру». Видання зазначило, що у альбому є «атмосфера цілісності», похваливши «почуття ліктя» окремих учасників гурту. У висновку, був зроблений висновок: «альбом вказує, що U2 можуть бути гідні будь-яких абсурдних мутацій, які стануть на їх шляху в 90-х». Джон Перелес з The New York Times похвалив гурт, зазначивши, що U2 перетворився і став «хрипким, грайливим та готовим позбутися від старих звичок». Перелес насолоджувався електронними ефектами, які зробили «звук прямолінійного гурту з чотирьох осіб… невловимим», він зазначив, що «нові пісні створені не для стадіонів… але для нічних радіо-шоу та приватного прослуховування в навушниках»[22]. Orlando Sentinel поставив платівці три зірки з п'яти, коментуючи: «Хоча, здебільшого, гурт спирався на електронний саунд сучасної танцювальної музики, ритмічні треки не викликають сильного бажання потанцювати». В огляді зазначалося, що продюсування Браяна Іно та електронне підґрунтя зробили альбом цікавим, але вердикт був невтішний: «пересічні прилипливі мелодії» і «тексти не западають в пам'ять»[24].

Девід Браун з Entertainment Weekly назвав альбом «хвилюючим зі спонтанним звучанням». Браун зазначив, що він звучить «неохайно» та «незв'язно», але уточнив, «що відчуття незв'язності є пунктом в контексті індустріальної теми альбому». Він прийшов до висновку: «Для альбому, який таким не замислювався є повноцінним»[23]. Роберт Гілберн з Los Angeles Times поставив диску максимальну оцінку в чотири зірки. У двох окремих статтях він написав, що «альбом максимально передав тривожний, навіть параноїдальний тон Zoo TV Tour» і звучить як «сувенір» з Zoo TV. Пол Дю Ноєр з журналу Q поставив альбому чотири бали з п'яти, зазначивши: «Протягом усього альбому мене не покидало відчуття безінціативності U2». Він описав його «абстрагованим [від попередніх робіт U2], незв'язним, записаним в поспіху і не доведеним „до розуму“». Для Дю Ноєра U2 звучали «жахливо скуто як музиканти і в міру винахідливо як композитори, так що результат виправдала лише експериментальна складова»[58].

Огляд від The New Zealand Herald був більш критичний, зазначалося, що альбом задумувався як міні-альбом і «просто став довшим, але не обов'язково кращим». Публіцист назвав його «більше викликаючим здивування, ніж зацікавленість» та зазначив, що U2 «звучить як один з колосів рока, у якого величезна, дивна криза середнього віку»[60]. Джим Дерогетіс з Chicago Sun-Times поставив платівці три з половиною бали, назвавши її «суперечливою та непослідовною», але визнаючи: «вона інтригує та дивує — почути гурт статусу U2 настільки грайливим, експериментальним та відверто дивним дорогого коштує»[61]. Роберт Крістгау оцінив диск рейтингом «B-», назвавши його «на ½ альбомом Браяна Іно» в тій же манері, якими були альбоми Low і «Heroes» берлінської трилогії Девіда Боуї, «з тією лише різницею, що матеріалам Боно і Іно не вистачає свіжості, притаманною альбомами 1977, тандему Іно і Боуї»[57]. Велика частина ірландської преси прийняла альбом вороже; Джордж Бірн з місцевої Irish Independent писав: «пісні звучать так, ніби вони були зліплені в найкоротші терміни, приблизно стільки ж уваги приділено ліриці, яка переходить у ді-джейський таймчек»[62]. В ретроспективному огляді порталу Allmusic, Стівен Томас Ерльюін заявив, що «велика частина альбому набагато більш зухвала, ніж Achtung Baby». Хоча, в деяких місцях він «мутнуватий та нескладний… найкращі моменти альбому можна поставити в один ряд з самою надихає та шанованою музикою U2»[25].

Автор слів Боно, окрім зазначених інакше, автор музики U2.