Єврокомунізм

Єврокомунізм (демократичний комунізм) — ідеологія та політика провідних комуністичних партій Західної Європи (в першу чергу таких, як французька, італійська, іспанська та британська компартії), під час холодної війни. Виник наприкінці 1960-х — початку 1970-х років як ідейно-політична антитеза (протилежність) тоталітарній формі соціалізму, яка панувала в СРСР та країнах східного блоку (Організація Варшавського договору, РЕВ).

Ця стаття є частиною серії статей про
Комунізм
Теорія і практика Комуністичне суспільство Комуна (громадська) Комуна (модель урядування) Антикапіталізм Братство народів Від кожного за його здібностями, кожному за його потребами Диктатура пролетаріату Експропріація Економіка дарування Класова боротьба Колективізація Робітниче самоврядування Робітничий рух Світова революція Планова економіка Наймане рабство Безкласове суспільство Бездержавне суспільство
Аспекти Історія комунізму Комуністична революція Комуністична партія Символи комуністичного руху
Варіанти Домарксистський (Утопійний соціалізм) Анархічний Марксизм Лібертарний Ленінізм Військовий Національний Світовий Релігійний Християнський Комуністичні ідеології Первісний
Інтернаціонали Союз комуністів I II III IV
Особи Томас Мор Томмазо Кампанелла Гракх Бабеф Роберт Оуен Вільгельм Вейтлінг Карл Маркс Фрідріх Енгельс Елізе Реклю Петро Кропоткін Ерріко Малатеста Роза Люксембург Клара Цеткін Володимир Ленін Олександр Беркман Емма Голдман Сакко і Ванцетті Лев Троцький Нестор Махно Олександра Коллонтай Антоніо Ґрамші Йосип Сталін Буенавентура Дурруті Антон Паннекук Хо Ші Мін Мао Цзедун Йосип Броз Тіто Альбер Камю Герберт Маркузе Жан-Поль Сартр Енвер Ходжа Симона де Бовуар Ернесто Че Гевара П'єр Паоло Пазоліні Кім Ір Сен Корнеліус Касторіадіс Гі Дебор Мюррей Букчин Нельсон Мандела Фідель Кастро Субкоманданте Маркос
Пов'язане Анархізм Соціальний Антикомунізм Відчуження (марксизм) Комунітаризм Ліві Старі Нові Соціалізм Революційний Лібертарний Демократичний Соціал-демократія Критична теорія
Портал:Комунізм

Як політична течія єврокомунізм сформувався після військового вторгнення СРСР в Чехословаччину влітку 1968. Як політичний термін Єврокомунізм з'явився в масових ЗМІ близько 1975 року і використався в 1970-х і 1980-х роках в засобах масової інформації та в політиці. Спочатку він сприймався як штучний, не мав розробленого поняття і особливо в СРСР носив негативну конотацію. Але згодом був прийнятий і використався всіма сторонами.

Єврокомуністи з поміркованих марксистських та ліберально-європейських позицій дистанціювались від СРСР, критикували недоліки його тоталітарної політичної системи, відсутність демократії в СРСР та в його країнах-сателітах, наголошували власну автономію, та спробували проводити незалежну від впливу СРСР та КНР ліберальнішу політичну лінію.

Основні теоретичні підґрунтя єврокомунізму були закладені видатним італійським марксистом Антоніо Грамші. В пошуках «третього» демократичного «шляху» до соціалізму він ставив під сумнів сектантство лівих комуністичних партій, закликав розвивати соціальні спілки, щоб виграти підтримку робітничого класу. Він також наголошував вірність демократичним інститутам суспільства і намагався розширити соціальну базу та привабливість комунізму, обіймаючи інші соціальні прошарки та нові соціальні рухи; більш публічно критикував політику Радянського Союзу.

В політиці єврокомуністи заперечували міжнародну монопольну керівну роль Комуністичної партії Радянського Союзу. З боку ідеології та програми комуністичні партії Західної Європи проголосили відмову від гасла «диктатури пролетаріату», за демократичний шлях до соціалізму в рамках демократії та плюралістичної парламентської системи Західної Європи. Через свою відмову від диктатури пролетаріату Єврокомунізм був близький соціал-демократії (хоча єврокомуністи і не ототожнювали себе з нею).

Після розпаду Радянського Союзу на початку 1990-х та зникнення з історичної арени «реального соціалізму», термін Єврокомунізму поступово втратив актуальність та значення, тому що втратив свою політико-ідеологічну антитезу, на яку спирався.