Іванишин Петро Васильович

Народився 4 червня 1975 року у м. Сколе Львівської області. Батько — Іванишин Василь Петрович.[1] Раннє дитинство провів у рідному селі батька Зелений Гай (до приходу радянської влади — Угерці Винявські) Городоцького району Львівської області. З трьох років постійно проживає у місті Дрогобичі. Тут із відзнакою закінчив у 1992 році середню школу № 1 і поступив на філологічний факультет Дрогобицького державного педагогічного інституту (тепер — університет) імені Івана Франка. На другому курсі університету пише першу монографію «Олег Ольжич — герольд нескореного покоління», видану 1996 році в дрогобицькому видавництві «Відродження». А на п'ятому курсі пише другу монографію — «Петро Скунць. Силует митця на тлі епохи», видану у 1999 році. Цими студентськими працями П.Іванишин зарекомендував себе як наймолодший український літературознавець.

Від моменту заснування у 1993 році — член всеукраїнської молодіжної націоналістичної організації «Тризуб» імені Степана Бандери.

У 1997 році із відзнакою закінчує педуніверситет, короткотривало працює літературним редактором видавничої фірми «Відродження» і восени вступає до трирічної стаціонарної аспірантури. На третьому курсі аспірантського навчання паралельно із кандидатською дисертацією закінчує написання полемічної монографії, спрямованої проти фальсифікацій Кобзаря, «Вульгарний „неоміфологізм“: від інтерпретації до фальсифікації Т.Шевченка», яку публікує у 2001 році. Ця монографія приносить молодому автору всеукраїнську популярність, провокуючи не раз гострі дискусії та виступи різноманітних учених з приводу засилля в сучасній україністиці потворних явищ культурного імперіалізму, передусім ліберально-постмодерного типу.

У 2000 році П.Іванишин успішно захищає у Львівському національному університеті імені Івана Франка кандидатську дисертацію з теорії літератури на тему: «Поезія Петра Скунця (Художнє вираження національно-духовної ідентифікації ліричного героя)», котра, після певного доопрацювання та доповнення низкою концептуальних статей, виходить у світ 2003 року. У цьому дослідженні молодий учений не лише по-новаторськи інтерпретує яскраву поетичну творчість Петра Скунця, а й уперше в українському літературознавстві дає визначення провідним категоріям психологічної герменевтики — національно-духовна ідентифікація (національна емпатія) та національно-духовна диференціація (національне абстрагування). У 2003 році з'являється також написаний разом із батьком Василем Петровичем Іванишиним посібник для студентів і вчителів «Пізнання літературного твору», як підсумок наукового та певного викладацького досвіду у галузі теорії літератури.

Молодого кандидата філологічних наук беруть на роботу на кафедру української літератури (згодом -української літератури та теорії літератури) Дрогобицького педуніверситету, де він працював страшим викладачем, доцентом, професором, зрештою, з 2009 року — завідувачем кафедри. Викладає переважно історію української літератури XX століття та цикл теоретико-літературних дисциплін.

У 2003 році вступає до докторантури в Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України. Працює і в Києві, і в Дрогобичі над докторською дисертацією.

У 2005 році виходять у світ кілька років перед цим написані монографії теоретичного змісту. Полемічна «Аберація християнства, або Культурний імперіалізм у шатах псевдохристології (Основні аспекти національно-екзистенціального витлумачення)» репрезентує об'єктивний аналіз псевдохристологічного (водночас малохристиянського та антинаціонального) типу дискурсу у роботах відомих українських публіцистів. Методологічна «Національно-екзистенціальна інтерпретація (основні теоретичні та прагматичні аспекти)» — дає можливість ознайомитися з низкою методологічних націоекзистенціальних ідей та простежити ефективність їх практичного застосування в межах різноманітних історико-літературних, теоретико-історичних, поетикальних та метакритичних студіях. У 2006 році виходить ювілейна збірка франкознавчих студій «Печать духу: національно-екзистенціальна Франкіана», присвячених національно-екзистенціальному висвітленню постаті Каменяра.

22 лютого 2007 року успішно захистив у Львівському національному університеті імені Івана Франка докторську дисертацію «Національний сенс екзистенціалів у поезії Т.Шевченка, Є.Маланюка, Л.Костенко (діахронія української літературної герменевтики)», присвячену інтерпретації поетичних досвідів відомих українських класиків в контексті пошуків іманентного українській культурі герменевтичного мислення. У цьому дослідженні П.Іванишин вперше в українському літературознавстві здійснив езистенціальний та герменевтично-порівняльний аналіз поезії Т.Шевченка, Є.Маланюка, Л.Костенко, висунув, окреслив та дефініціював поняття «літературної герменевтики», а також діахронно виявив у межах літературних досвідів українських класиків органічний українській духовній традиції герменевтичний тезаурус (систему передсуджень) — національно-екзистенціальну інтерпретацію. 8 листопада 2007 року, не зважаючи на активний спротив багатьох науковців[2][3], отримав диплом доктора філологічних наук. На базі дисертації видав монографію «Національний спосіб розуміння в поезії Т.Шевченка, Є.Маланюка, Л.Костенко» Київ: Академвидав, 2008). 25 квітня 2013 року на засіданні Президії Національної спілки письменників України його прийняли до лав НСПУ.[4]

Згодом у цьому ж видавництві вийшла монографія «Критика і метакритика як осмислення літературності» (К., 2012).

У 2011 році отримав вчене звання професора.

У 2012 році став лауреатом премії О. І. Білецького в галузі літературної критики та літературознавчої премії Петра Волинського.

У 2012 році — член генеральної ради Всеукраїнської асоціації викладачів української мови і літератури.

Член НСПУ з 2012.

Окрім книг, П.Іванишин автор понад сотні наукових та науково-популярних статей, опублікованих в часописах «Бандерівець», «Визвольний шлях», «Галицька зоря», «День», «Дзвін», «Жива вода», «Життя і школа», «Літературна Україна», «Слово і час», «Українське слово», «Українські проблеми», «Урок Української», «Українська літературна газета» та наукових збірниках. Загалом коло його наукових зацікавлень вельми широке, в основному автор спеціалізується в герменевтиці, теорії літератури, методології літературознавства, метакритиці, історії української літератури ХІХ-ХХІ ст. та націоцентричній герменевтиці. Основною науковою темою є вивчення теорії та практики національно-екзистенціальної методології інтерпретації. Регулярно з'являються також його публіцистичні статті у місцевій та всеукраїнській пресі.

Один із засновників Науково-ідеологічного центру імені Дмитра Донцова (у 2007 р.), працює його науковим секретарем.

Одружений, виховує трьох дітей.

Кандидат історичних наук Сергій Савченко у рецензії на монографію Петра Іванишина «Аберація християнства, або культурний імперіалізм у шатах псевдохристології» відмітив, що книга містить особисті образи на адресу Євгена Сверстюка, Мирослава Мариновича, Оксани Забужко, Григорія Грабовича. За словами рецензента, автор створив «національно-екзистенціяльну методологію», яку вважає окремим методом пізнання, проте спирається лише на софізм вірності низки «передсуджень».[5] На думку письменника, кандидата філологічних наук Олександра Бойченка, Іванишин претендує на унікальне прочитання Шевченка, яке призвело до того, що «серед більш-менш притомних літературознавців сама лише згадка про Іванишина донині викликає гомеричний регіт». Бойченко також встав на захист Юрія Андруховича, виступи якого засуджував Петро Іванишин як «прояв диверсії проти нашої держави».[6]

• Петро Іванишин на сайті Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка.
• Петро Іванишин на сайті ukrcenter.com