Ізоніазид

Сполуку вперше синтезовано на початку XX століття[1], перший лікарський препарат на його основі, відомий як «тубазид», створений у 1926-му р. Качугіним А. Т., широке клінічне застосування препаратів ГІНК почалося з 1952 р. Ізоніазид — найефективніший з них для лікування активного туберкульозу, його активність порівняно нижче відносно атипових мікобактерій.[2]

На даний час ізоніазид входить до класифікації Міжнародного союзу з боротьби з туберкульозом і, поряд з рифампіцином, відноситься до препаратів першого ряду (тобто найбільш ефективних). Застосовується у складі комбінованих схем лікування, разом зі стрептоміцином, рифампіцином, піразинамідом і етамбутолом.

Препарат включений до переліку життєво необхідних і найважливіших лікарських засобів[3], ціни на які регулюються, щоб препарат був доступний населенню[4].

Отримують шляхом гідролізу 4-ціанопіридину до ізонікотинової кислоти — попередника гідразиду ізонікотинової кислоти (ізоніазиду):[5][6]

Механізм дії ізоніазиду пов'язаний з пригніченням синтезу міколевої кислоти в клітинній стінці Mycobacterium tuberculosis (МБТ). Діє бактерицидно на МБТ у стадії розмноження та бактеріостатично МБТ у стані спокою. Володіє високою ефективністю, але при монотерапії до нього швидко розвивається стійкість.

Препарат добре всмоктується в шлунково-кишковому тракті, терапевтичні концентрації у крові досягаються через 1-2 години після прийому. Метаболізується в печінці системою цитохрому P-450.

Володіє гепатотоксичністю, може викликати ізоніазид-асоційований гепатит (інколи).

При застосуванні ізоніазиду та інших препаратів цього ряду (фтивазид, метазид тощо) можуть спостерігатися головний біль, запаморочення, нудота, блювота , больові відчуття в області серця, шкірні алергічні реакції. Можливі ейфорія (безпричинний піднесений настрій), погіршення сну, в рідкісних випадках — розвиток психозу, а також поява периферійного невриту (запалення периферичних нервів) з виникненням атрофії м'язів (зменшення маси м'язів з ослабленням їх функції в результаті порушення живлення м'язової тканини) і паралічу кінцівок. Зрідка спостерігається медикаментозний гепатит (запалення печінки, викликане прийомом ізоніазиду). Дуже рідко при лікуванні ізоніазидом у чоловіків відзначаються гінекомастія (збільшення молочних залоз), у жінок — менорагії (дисфункціональні маткові кровотечі). У хворих на епілепсію можуть частішати напади. Зазвичай, побічні явища проходять при зменшенні дози або тимчасовій перерві у прийомі препарату. Для зменшення побічних явищ, окрім піридоксину і глутамінової кислоти, рекомендуються розчини тіаміну — внутрішньом'язово 1 мл 5% розчину тіаміну хлориду або 1 мл 6% розчину тіаміну броміду (при парестезіях — почутті оніміння в кінцівках), атрифос.

Епілепсія і схильність до судомних нападів; раніше перенесений поліомієліт (інфекційне захворювання головного та спинного мозку), порушення функцій печінки і нирок, виражений атеросклероз. Не слід приймати ізоніазид в дозі понад 10 мг/кг при вагітності, легенево-серцевій недостатності III стадії, гіпертонічній хворобі II–III стадії, ішемічній хворобі серця, поширеному атеросклерозі, захворюваннях нервової системи, бронхіальній астмі, псоріазі, екземі у фазі загострення, мікседемі (різкому пригніченні функції щитоподібної залози). Протипоказано внутрішньовенне введення ізоніазиду при флебітах (запаленні вен).

У поєднанні з етамбутолом ізоніазид може бути використаний при лікуванні шкірних форм туберкульозу у котів і собак.[7]

Ізоніазид використовувався для лікування актиномікозу великої рогатої худоби, однак для лікування м'ясо-молочної худоби вживання препарату не дозволено. Препарат не ефективний для лікування хронічного гранулематозного ентериту великої рогатої худоби[8].

Собаки особливо чутливі до препарату (LD₅₀ = 50 мг/кг живої ваги)[9]; вони не в змозі ефективно метаболізувати ізоніазид (через малу активність N-ацетилтрансферази). Утворення комплексу ізоніазид-піридоксин призводить до недостатності піридоксину, зниження біосинтезу ГАМК і, в результаті, до пригнічення роботи мозку та, як наслідок, судом[10]. Ізоніазид включений Американським товариством із запобігання жорстокості до тварин до списку десяти найбільш небезпечних для домашніх тварин людських ліків через його особливу токсичність для собак[11]. Найбільш часті випадки отруєння пов'язані з випадковим прийомом однієї таблетки препарату.[9] Відомі випадки застосування препарату з метою контролю чисельності бродячих псів — наприклад, у Донецьку і області[12][13][14]. Також препарат використовують догхантери для боротьби з бродячими собаками[15], застосовуючи його з поєднанні з протиблювотним засобом метоклопрамідом[16].

Реєструються також випадки отруєння кішок[9]. Гризуни ж відносно стійкі до токсичної дії ізоніазиду[8][9].

Рекомендоване лікування тварин при отруєнні — комбіноване введення піридоксину внутрішньовенно в дозі, еквівалентній дозі прийнятого ізоніазиду, і прийом протисудомних препаратів, наприклад, діазепаму в дозі 1 мг/кг маси тварини[9]. Дія діазепаму ґрунтується на посиленні ГАМК-трансмісії в ЦНС, що дозволяє уникнути подальших судом та смерті[8].

• Фармацевтична хімія : [арх. 11 березня 2021] : підручник / ред. П. О. Безуглий. — Вінниця : Нова Книга, 2008. — 560 с. — ISBN 978-966-382-113-9. (С.?)
• Фармакологія: підручник / І.В. Нековаль, Т.В. Казанюк. — 4-е вид., виправл. — К.: ВСВ «Медицина», 2011.— 520 с. ISBN 978-617-505-147-4 (С.?)

• ІЗОНІАЗИД //Фармацевтична енциклопедія
• Практичний посібник з антиінфекційної терапії