Історія створення вірменської абетки

У 301 році держава Велика Вірменія офіційно прийняла християнство як державну релігію. Це відбулось ще до того, як у Римській імперії християнство було зрівняне у правах з язичництвом імператором Костянтином Великим[2]. Нове віросповідання залишалось релігією панівного класу й поширювалось серед простого люду повільно. Біблія була грецькою і сирійською (арамейською) мовами, чужими для народу.

У 387 році Вірменія була поділена між християнською Римською імперією і зороастрійським Іраном. При ослабленні вірменського царства вірменське язичництво, що було близьке до перського зороастризму, знову посилилось[3]. До кінця IV століття створення вірменської писемності і переклад нею Біблії стали необхідними для збереження за християнством статусу панівної релігії у Вірменії[4].

Святий Месроп Маштоц, рукопис 1651 року.

Виходець з селянської родини Месроп Маштоц (бл. 361–440) присвятив своє життя поширенню християнства на території Вірменії. Один зі старших учнів Маштоца Хоренаці писав про проблему, з якою зіткнувся Маштоц під час проповідей:

Однак під час свого проповідництва блаженний Месроп зазнавав чимало труднощів, бо він одночасно був і читцем, і перекладачем. Якщо ж читав хтось інший, а його при цьому не було, народ нічного не розумів за відсутності перекладача. Тому він задумав винайти письмена для вірменської мови і, цілковито віддавшись цій справі, важко працював, перебираючи різні способи[8].

Маштоц рушив до Вагаршапата, де невдовзі за католикоса Саака Партева зібрався спеціальний церковний собор[9][10][11], — «скликання ради блаженних братів, які опікувались країною (вірменською), щоб створити абетку для вірменського народу», — писав Корюн.

Достеменно відомо, що до створення вірменської писемності на вимогу спеціального церковного собору[12], організованого католикосом і Маштоцем, до Вірменії були привезені так звані «даниїлові письмена»[13][14]. У зв'язку з вигнанням Івана Золотоустого перський цар доручив вірменському царю Врамшапуху відправитися у Месопотамію, де той і дізнався про існування «даниїлових письмен».

Відносно цих подій Хоренаці писав:

В ті часи Аркадій захворів, і у Візантії через Іоана Великого мали місце великі заворушення і пожежі; Грецька держава поринула у смути, війська билися між собою і з персами. Тому Врам наказав нашому царю Врамшапуху спуститися в Месопотамію, навести там лад і розсудити посадових осіб двох сторін. Той відправився і привів все до ладу, він зазнав чималих труднощів через секретаря, оскільки з того часу Месроп залишив царський двір[15], там не було жодного досвідченого переписувача, бо застосовувалось перське письмо. З цього приводу царю представився якийсь священик на ім'я Абел і пообіцяв видобути для вірменської мови письмена, пристосовані його другом єпископом Даніелом. Цар не звернув на це уваги, але, прибувши у Вірменію, застав всіх єпископів у зборі у Саака Великого і Месропа … Тому він послав як вісника одного з шанованих мужів нашої країни, близьку йому людину з роду Хадуні, на ім'я Вагріч. Вирушивши разом, вони міцно засвоїли від Даніела написаний в давні часи ряд літер, розташований в порядку грецької (абетки) і вручили його після повернення Сааку і Месропу[16].

Грецький патріарх Іоан Златоуст (бл. 347–407) був остаточно скинутий і вигнаний з Константинополя на початку червня 404 року[17][18]. Одразу після цього, дійсно, згоріли церква і будівля Сенату[19], були спалені будинки знаті[20], про що Хоренаці писав: «мали місце великі заворушення і пожежі». Зі всіх цих відомостей випливає, що вірменський цар вирушив до Месопотамії для примирення сторін не раніше літа 404 року. Там цар дізнався про «даниїлові письмена», проте ця абетка, як повідомляє Хоренаці, була доставлена у Вірменію після повернення Врамшапуха — найвірогідніше у тому ж 404 році[21]. З цією метою зі спеціальною грамотою у північну Месопотамію був відправлений посланник царя — князь Вагріч Хадуні[22][12]. Останній зустрівся з наближеним єпископа Даниїла ієреєм Абелом, з чиєю допомогою вдалось роздобути новознайдені письмена[23].

Цар Врамшапух наказав ввести у країні нову абетку і вести навчання за цими письменами[22]. Маштоц отримав звання «вардапета» (вчителя). Біограф Маштоца писав:

Потім блаженні дбайливці, взявши несподівано знайдені (письмена), попросили ще у царя отроків, щоб мати можливість застосувати (у справі) письмена. і коли багато з них опанували, наказав (цар) крізь навчати цими ж (письменами). Тем самим блаженний (Маштоц) був удостоєний прекрасного звання вардапета. Близько двох років він займався викладанням і вів (уроки) цими письменами.

Однак через певний час виявилось, що «даниїлові письмена» не здатні слугувати для фіксації вірменської мови і в цьому сенсі неповноцінні[22][24].

Корюн писав: «з'ясувалось, що ці письмена недостатні, щоб виразити (всі) силаби-склади вірменської мови…»[25]. Хоренаці додав: «…переконалися, що цієї писемності, з її отриманими як подання літерами, недостатньо для точного вираження звуків, які вимовляються у вірменському мовленні»[16].

Щодо походження «даниїлових письмен» в історичній науці були висловлені різні версії. У 1892 році І. Арутюнян у своєму дослідженні запропонував ідею, згідно з якою «даниїлові письмена» доводять існування абетки у давніх вірмен у добу язичництва[26]. В статті «Про питання домаштоцевської вірменської літератури» Г. А. Абрамян підтримує цю думку[27] посилаючись на низку відомостей з історичних джерел. Лео[28] і Г. Ачарян[29] відкинули концепцію існування домаштоцевської вірменської писемності. Німецький науковець-вірменознавець Йозеф Маркварт вважав за можливе, що «даниїловими письменами» у свій час могли бути створені пам'ятки писемності і робитися переклади[30], що було піддане критиці М. Абегяном[31]. Деякі сучасні науковці вважають, що «даниїлові письмена» могли бути засновані на семітському письмі, в якому голосні звуки не були ясно позначені. «Даниїлові письмена», на їх думку, не могли виразити багату структуру голосних вірменської мови а також деякі приголосні звуки. Таким чином Месроп Маштоц був вимушений особисто вирушити у північну Месопотамію для створенні повноцінної абетки[32].

Після провалу спроби використовувати «даниїлові письмена» Маштоц за дорученням вірменського царя Врамшапуха[33] (відомі декілька наказів[34] виданих Врамшапухом в ці роки) і католикоса Саака з групою учнів направився у північну Месопотамію, в міста Амед, Едеса, потім Самосата[22][35]. Згідно з Хоренаці, він також зустрівся з єпископом Даниїлом, однак безрезультатно. В Амеді зустрічався з єпископом Акакієм. В Едесі Маштоца прийняв єпископ міста Бабілас. Маштоц прибув в едеську бібліотеку, де зустрівся з її власником, ритором Платоном, який вказав йому на іншого ритора — Єпифанія (останній виявився померлим)[36]. Біограф Маштоца писав:

«Тому і блаженний Маштоц, за велінням царя (Врамшапуха) і за згодою святого Саака, взявши з собою групу отроків, простився один з одним священним цілунком й рушив у дорогу на п'ятому році царювання вірменського царя Врамшапуха та прибув у країну Арама, у два сирійських міста, з котрих перше зветься Едесою, а інше — Амедом. Представився він (Маштоц) святим єпископам (цих міст), першого з них звали Бабіласом, другого — Акакієм. Вони разом з духовним причтом і князями цих міст вийшли на зустріч і, надавши багато почестей прибулим, подбали про них, як належить тим, хто носить ім'я Христа. А вардалет (Маштоц) розділив своїх улюблених учнів, що поїхали з ним, на дві групи, поставив одних (вивчати) сирійську писемність (в місті Едесі), а інших відправив звідти у місто Самосата (вивчати) грецьку писемність.»

Після тривалих наукових шукань, вивчивши різні абетки і писемні системи в Едесі[22], до 405–406 років[37][38][39][40] Маштоц створив 36-літерну[41] вірменську абетку[42][43]. Відомо, що в ході свого візиту Маштоц побував в едеському книгосховищі[44], де, згідно з припущеннями, вів основні наукові роботи[45]. В роботі над створенням абетки Маштоц використав грецьку, а також інші системи письма[46]. Наукове питання, поставлене перед Месропом Маштоцем, було дійсно складним. При наявності декількох десятків діалектів було необхідно визначити фонетичні норми для спільної літературної мови (7 літер передавали голосні звуки, а 29 — приголосні[47]); вибрати один з видів письма, зокрема, — зліва направо (як в грецькому) чи справа наліво (як в ассирійському); чи мати окремі літери для голосних або створити діакритичні знаки для їх позначення тощо[48].

«Так терпів він багато нестатків у (справі) надання доброї допомоги своєму народу. І йому було подароване таке щастя милостивим богом святою десницею своєю, він, як батько, породив нове і чудесне дитя — письмо вірменської мови. І там він, поспіхом написав, дав назви і розставив (літери по порядку), розташував (їх) по силабам-складам»[49].

Після цього Маштоц відправився в місто Самосата, де з грецьким переписувачем і каліграфом Ропаносом закінчив технічне написання вірменського письма: «остаточно накреслив всі відмінності письмен (літер) — тонких і жирних, коротких і довгих, окремих і подвійних і узявся до перекладів…»[50].

Згідно з біографом Маштоца Корюном експедиція тривала близького одного року[51]. Після повернення до Вірменії, за повідомленням Парпеці, католикос Саак надав Месропу Маштоцу групу учених-монахів, разом з якими Маштоц остаточно визначив фонетичні і орфографічні норми вірменської мови[6].

Після створення вірменської фонетичної абетки вірменською мовою почали перекладати церковні книги[52], а також історичні, філософські та інші праці[20][38][53]. Створивши вірменську абетку, Маштоц став основоположником вірменської національної писемності[54].

Автори академічної «Всесвітньої історії» дали високу оцінку результатам історико-лінгвістичної діяльності Маштоца:

«Вона [вірменська абетка] була заснована на доволі тонкому розумінні фонетики мови, для якої створювалась. Абетка Маштоца майже буз змін існує дотепер. … Вірменія отримала систему писемності, не тільки відмінну від іранської, але й значно більш доступну для народу, ніж іранська; остання внаслідок своєї складності була сповна зрозумілою лише професійним переписувачам. Цим частково і пояснюється багатство вірменської літератури у порівнянні з середньоперською.»[42]

Академік Рачія Ачарян — автор декількох досліджень, присвячених історії створення вірменської писемності.

Проблемою визначення часу створення вірменської абетки історики й лінгвісти займалися з кінця XVIII століття. Перше наукове дослідження з цього питання належить М. Чамчяну, венеційському мхітаристу, який у своїй капітальній праці «Історія Вірменії» (т. 1-3, 1784–1786) як дату створення вірменської абетки запропонував 408 рік. В середині XIX століття французький орієнталіст-лінгвіст й історик М. І. Броссе назвав періодом створення вірменської абетки проміжок 408–410 років[55]. У XIX — на початку XX століття науковці Адонц[56], Манандян, Маркварт[57], Абегян[58], Тер-Мкртчян[59], Акінян[60] та інші запропонували датування в діапазоні між 382 і 416 роками. На початку XX століття загальновизнаним датуванням були 412–416 роки, запропоновані вірменознавцем Г. Тер-Мкртчяном[59]. На його основі у 1912 році навіть відзначалось 1500-річчя створення вірменської абетки[61].

У 1925 році професор М. Адонц в статті «Невідомі сторінки життя Маштоца і його учнів»[56] відкинув датування Тер-Мкртчяна, ґрунтуючись на творах патріарха Фотія. В одній з глав праці «Бібліотека» йшла мова про якогось Мастубіоса (грец. Μαστούβιος) з Вірменії, для якого Феодор Мопсуестський написав церковний трактат[62][63]. Використавши відомі біографічні дані[64] Феодора Мопсуестського, Адонц дійшов висновку, що передбачувана зустріч (в північній Месопотамії) між Маштоцом і Мопсуестським мала відбутися не пізніше 383–392 років. У 1937 році на основі ширших досліджень Адонц відмовився від своєї початкової концепції і запропонував дату 405 рік[65].

Значний внесок в дослідження питання зробив академік Я. А. Манандян. В своїх дослідженнях[66][67][68] рукописів пізнього періоду Манандян сконцентрувався на періоді 391–392 років, підтримавши початкову версію Адонца. Однак критичний аналіз цих рукописів[69] показав їх неточність і недостовірність. Пізніші дослідження також відзначили протиріччя в зазначених працях Манандяна[70].

На основі нових досліджень першоджерел історики та лінгвісти з середини XX століття визначають дату створення вірменської абетки як 405–406 роки[37][71][40][72][73].

В праці «Історія абетки» (1899) англійський дослідник Іс. Тейлор відзначає, що при створенні абетки Маштоц головним чином використовував грецьку абетку[74].

Дослідженням історії створення вірменської абетки присвячені окремі монографії[75].

Абетка Маштоца кожному звуку ставить у відповідність одну літеру[76]. Вірменська мова точно відображалася 36 фонетичними одиницями, з яких тільки 7 були голосними. Давньовірменські історики залишили мало відомостей про те, за якою системою і яку писемність Маштоц використовував у своїй роботі. Згідно з Хоренаці, «він створив наші письмена, надавши спільно з Ропаносом кінцевої форми готовим месроповим літерам, через налагодження вірменських знаків згідно з доладністю еллінської абетки»[77]. Лінгвіст Т. Гамкрелідзе запропонував наступний шлях, яким Маштоц створив абетку для вірменської мови.

Подібно іншим абетковим системам письма, розробленим для християнських письменностей, як зразок було взято грецьку систему письма. Кожному знаку грецької абетки по порядку Месроп поставив фонетично відповідний звук вірменської мови. Але, оскільки вірменська мова відрізняється від грецької більшою кількістю консонантних фонем (приголосних звуків), для відображення специфічно вірменських звуків були додані нові символи. Ці додаткові символи, починаючи з 8-го, Месроп певною мірою випадковим чином вставив в різні місця абеткового ряду, що в цілому слідує за грецьким. Також з грецького абеткового ряду усунені фонетичні одиниці, відсутні у вірменській мові.

Месроп застосував відмінну від грецької абетки графічну систему написання літер. Вірменські літери, що виражають звуки еквівалентні грецьким, нічим не нагадують відповідні знаки в грецькій абетці. Через таке графічне начертання літер давньовірменську систему письма без успіху намагались вивести з семітської, середьоперської, арамейської писемностей. Дослідники відзначають, що найближчі зв'язки давньовірменське письмо виявляє з ефіопською писемністю[78]. Це, зокрема, виражається в додаванні елемента до основного знаку, щоб утворити інший знак для позначення фонетично близького звуку. Одним з прототипів для нової писемності, також, вірогідно, слугувало арамейське письмо[79].

Говорячи про графічне начертання абетки, Корюн зазначає, що Маштоц: «остаточно окреслив всі відмінності письмен [літер] — тонких і жирних, коротких і довгих, окремих і подвійних»[49]. Більшість дослідників під неясними термінами Корюна «тонкі і жирні, короткі і довгі, окремі і подвійні» розуміють каліграфічні подробиці в навертанні окремих частин літер чи різні шрифти[80]. Наприклад, К. Кафадарян вважає, що Маштоц створив три шрифти: а) круглястий устав; б) прямолінійний устав; в) нотргір. Іншої думки Г. Сєвак, який вважає, що терміни Корюна мають відношення до фонетики вірменської мови[81].

Питання графічного походження месропівських літер окремо розглядаються в монографіях Г. Ачаряна[82] і Г. Севака[83]. Американський лінгвіст Чарлз Фергюсон відзначає, що Маштоц при створенні абетки домагався помітної графічної відмінності від грецької і він сирійської абеток, які використовувались сусідніми народами[84].

Згідно з чеським дослідником Ч. Лоукотком, абетка Маштоца була «найдосконалішим фонетичним письмом свого часу»[85].

Сторінка рукопису «Історії Вірменії» Хоренаці

Хоренаці повідомляє: «По смерті Аркадія на престолі його змінив його син, названий Феодосієм Малим … В цей час повернувся Месроп з письменами нашої мови… »[91]. Час позбавлення влади грецького патріарха Іоанна Златоуста і хронологія правління візантійських імператорів в науці чітко узгоджені і конкретизовані. Імператор Феодосій II прийшов до влади в травні 408 року. Однак варто враховувати, що Хоренаці традиційно прив'язується до хронології правління візантійських імператорів, а це досить приблизно дозволяє пов'язати події (повернення Маштоца і зміну імператорів) протягом декількох років.

Повідомлення Корюна дозволяє уточнити час створення сучасної вірменської абетки. Так, він прямо вказує: «…а вірменська писемність бере свій початок з восьмого року Іазкерта»[92]. Дати правління парфянських царів добре уточнені в історичній науці. Достеменно відомо, що цар Язкерт (Йездигерд) I став на чолі царства у 399 році[93], в такому разі 8-й рік його правління падає на 406 рік. Ця дата підтверджується іншим свідченням Корюна: «…а з дня (створення Маштоцем) вірменської писемності до смерті Святого (Маштоца) — тридцять п'ять років, що належить підрахувати наступним чином … і в першому ж році царювання Іазкерта другого, сина Врама, помер блаженний…»[92]. Хоренаці точно вказав дату смерті Маштоца: «Як минуло шість місяців після смерті святого Саака, тринадцятого (числа місяця) мехекана (січень) в місті Валаршапаті відійшов з цього світу й блаженний Месроп»[94]. За цією хронологією Маштоц помер 17 січня 440 року[95]. Віднявши від 440 року 35 років (включно з роком його смерті), знову отримуємо 406 рік як час створення вірменської писемності.

406 рік, як дата створення Маштоцем вірменської абетки, підтверджується ще одним свідченням Корюна: «Щасливо проїхавши багато поселень, з радісною душею прибув (Маштоц) в країну Вірменію, в краї Айраратської області у межі Нор Калака (Вагаршапата), в шостому році (царювання) Врамшапуха, царя Великої Вірменії». Згідно з «Аркаяцанком» — списком вірменських царів, Врамшапух правив з 400 року[96]. Шостий рік його царювання — 405 (якщо 400-й прийняти як 1-й) або 406 рік[97]. Біограф Маштоца повідомляє, що викладання так званими «даниїловими письменами» велось «близько двох років» (з 404 року). Це повідомлення фактично підтверджує вищенаведену історичну дату[98].

Існують інші, непрямі дані, які уточнюють проміжок діяльності Месропа Маштоца у північній Месопотамії. Відомо, що в ході своєї місії Маштоц мав зустрічі з деякими представниками культурно-духовної еліти Аміда, Едеси і Самосата. Корюн і Хоренаці повідомляють, що в Едесі Маштоц зустрівся з єпископом Бабіласом[99]. Едеський єпископ Пакіда (Paquida), він же Бабілас у вірменських джерелах[100], служив у церкві з 23 листопада 398 до 1 жовтня 409 року[101][102][103]. Інший єпископ, з яким Маштоц мав зустріч, — амідський єпископ Акакій, який обіймав цю посаду у 400–425 роках[101].