Азербайджанці в Україні

Азербайджанці в Україніазербайджанська діаспора, яка проживає в Україні. За переписом 2001 року азербайджанців в Україні налічувалося 45,2 тис. осіб[1], основна частина яких проживала у містах.

Азербайджанці в Україні
Кількість 150 тис. осіб
Ареал Донецька область, Дніпропетровська область, Харківська область, Київ, Автономна Республіка Крим
Близькі до: Тюрки
Мова Азербайджанська
Українська
Російська
Релігія іслам

Історія

У період, коли територія нинішньої України і Азербайджану входили до складу Російської Імперії, в університетах найбільших міст України — Києва, Одеси, Харкова, навчалося велика кількість азербайджанської молоді. Так, автор всесвітньо відомого бестселера «Алі та Ніно» Юсиф Везир Чеменземінлі в 1910 році поступив на юридичний факультет Імператорського Університету Святого Володимира міста Києва. За весь час навчання в Університеті він ні на мить не переривав зв'язку з Азербайджаном. За ці роки Юсиф Візир не раз друкувався в газетах і журналах, що видаються на Батьківщині. Саме в цей період побачили світ такі його праці, як «Фактичне становище азербайджанської мусульманки», «Мати і материнство», «Азербайджанська автономія», «Хто ми і чого хочемо?», «Наша зовнішня політика», "Проблеми нашої нації і культури " і т. д.

У 1915 році через Першої світової війни царський уряд переселив Київський Університет в Саратов. Закінчивши Університет, Юсиф Везир влаштовується на роботу суддею в Саратовську судову палату. Через нетривалий час він повертається до Києва. Там, вступивши в організацію «Земство», він їде на фронт. Під час лютневої революції Юсиф Везир знаходився в Галичині. Події тих часів він описав в своїх романах «Студенти» та «У 1917-му році».

У 1917 році Юсиф Везир повертається з Галичини до Києва. Тут, зібравши навколо себе азербайджанських студентів, він створює азербайджанську громаду, головою якого був обраний[2]. Після встановлення незалежної Української Народної Республіки Юсиф Везир Чеменземінлі був призначений дипломатичним представником молодої Азербайджанської Демократичної Республіки в цій країні. Одночасно він був диппредставником Азербайджанської Демократичної Республіки в Криму і Польщі. Він і його сподвижники організовують вечори, друкують в газетах і журналах статті про історію, літературу, культуру і економіку Азербайджану з метою інформування української громадськості про Азербайджан та азербайджанський народ.

У 1918 році через громадянську війну обривається зв'язок з Азербайджаном. Юсиф Везир їде до Сімферополя, де він змушений був залишитися на кілька місяців. Тут він влаштовується на роботу радником в Міністерстві Юстиції. У кримській газеті «Міллі» друкується його стаття «Азербайджан і азербайджанці» і в 1919 році виходить його книга «Литовські татари».

Під час встановлення радянської влади міграція азербайджанців на Україні і українців в Азербайджан мала взаємний характер і судячи за переписами населення особливо посилюється після Другої Світової Війни. Багато азербайджанців брали участь у визволенні України від фашистських загарбників. Неподалік від Керчі є братська могила, в якій поховані тисячі азербайджанців. На Сапун горі, поблизу Севастополя, поставлений пам'ятник безстрашним синам Азербайджану, загиблим в боях при визволенні міста-героя. Також існували азербайджанські сотні у складі бойових частин ОУН.

Після розпаду Радянського союзу і внаслідок окупації Вірменією Нагірного Карабаху, а також вигнання близько мільйона азербайджанців з Вірменії, зони нагірно-карабахського конфлікту і прилеглих окупованих територій еміграція азербайджанців в Україну стала більш інтенсивною. Деяка частина азербайджанців отримала в Україні статус біженців.

Віруючі азербайджанці — мусульмани, здебільшого шиїти. Нині в 15 областях України діють національно-культурні товариства азербайджанців, у 8 областях — недільні школи з вивчення азербайджанської мови і літератури. З 1998 року в Києві виходить часопис «Голос Азербайджану» (азербайджанською та українською мовами).

Також в Україні створена «Об'єднана діаспора азербайджанців України».

Кількість азербайджанців в Україні продовжує зростати за рахунок міграції.

Представники діаспори

  • Роман Насіров — український політичний діяч, народний депутат України VIII скликання. Глава Державної фіскальної служби України з 2015 року.
  • Олег Бабаєв — колишній народний депутат України, колишній член фракції «Блок Юлії Тимошенко» (листопад 2007 — листопад 2010, колишній президент футбольного клубу «Ворскла», почесний президент футбольного клубу «Кремінь». Міський голова Кременчука (з листопада 2010 по 26 липня 2014 року).
  • Мамед Багіров — провідний хірург-пульмонолог, професор, заслужений діяч науки України.
  • Гюндуз Мамедов — український правознавець. Прокурор Автономної Республіки Крим (з 22.08.2016), старший радник юстиції, кандидат юридичних наук.
  • Ісрафілов Відаді Шахріяр огли — боєць батальйону оперативного призначення НГУ імені Сергія Кульчицького.
  • Джавадов Хікмет Аловсат огли — голова громадської організації «Об'єднана діаспора азербайджанців України».
  • Аббасов Гурбаналі Гасан Огли — співак, народний артист України (2009).

Розселення

Динаміка чисельності азербайджанців на території України
Рік Чисельність
1939 4.626
1959 6.680
1970 10.769
1979 17.235
1989 36.961
2001 45.176
Місце Регіон Кількість азербайджанців
1 Донецька область 8 075
2 Харківська область 5 684
3 Дніпропетровська область 5 683
4 Автономна Республіка Крим 3 748
5 Луганська область 3 121
6 Одеська область 2 777
7 Київ 2 567
8 Запорізька область 2 490

Мова

Рідна мова азербайджанців України за переписом 2001 р.

Місце Рідна мова Кількість
1 Азербайджанська мова 23 958 (52 %)
2 Російська мова 16 968 (37 %)
3 Українська мова 3 224 (7 %)
4 Кримськотатарська мова 102 (0,2 %)

За переписом 2001 року, серед азербайджанців України вказали на вільне володіння мовами:[3][4]

Примітки

Література

  • Енциклопедія історії України, Київ, 2003.
  • Етнонаціональний розвиток України: Терміни, визначення, персонали. К., 1993;
  • Етнічний довідник, ч. 2. К., 1996;
  • Рудницька Т. М. Етнічні спільноти України: тенденції соціальних змін. К., 1998.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.