Алчевський Іван Олексійович

Алчевський Іван Олексійович (27 грудня 1876, Харків, Російська імперія — 10 травня 1917, Баку, Азербайджан) — український співак (ліричний тенор), громадський діяч; організатор, голова українського літературно-мистецького товариства «Кобзар» (Москва).

Алчевський Іван Олексійович
Зображення
Основна інформація
Дата народження 27 грудня 1876 (8 січня 1877)
Місце народження Харків, Російська імперія[1]
Дата смерті 9 (22) травня 1917 (40 років) або 10 (23) травня 1917 (40 років)
Місце смерті Баку, Російська імперія[1]
Поховання
13-е міське кладовище : 
Громадянство Російська імперія
Національність українець
Професії оперний співак, співак
Освіта Харківський університет (1901)
Праця в операх Маріїнський театр, Большой театр
Співацький голос тенор
 Файли у Вікісховищі

Життєпис

Був четвертою дитиною в родині харківського банкіра та промисловця Олексія Алчевського та громадської діячки, засновниці недільних шкіл для дорослих Христини Алчевської. Брат Григорія та Христі Алчевських[2].

Закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Харківського університету в 1901 році [3]. Час закінчення Іваном університету збігся з трагічною смертю батька.[4]

Музична діяльність
Іван Алчевський в сценічному костюмі

Співу навчався у старшого брата Григорія, потім у Парижі та Брюсселі. Удосконалював свою вокальну та сценічну майстерність під керівництвом О. Палечека у Петербурзі, А. Панаєвої-Карцевої, у Парижі у Ж. Решке, брав приватні уроки співу у співачки Фелії Литвин. Виступав на сценах російських і багатьох закордонних оперних театрів у містах: Петербург (1901—1905), Брюссель (1905—1906), Лондон (1906), Нью-Йорк (1906—1907), Москва (1907—08, 1910—12), Париж (1908—10, 1912—14). 1915—17 позмінно виступав на сценах Маріїнської опери та Великого театру. Гастролював по Україні (Київ, Одеса, Харків).

Співак широкого творчого діапазону. Мав у своєму репертуарі близько 50 оперних партій, в тому числі Андрія в опері «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського, Петра в «Наталці Полтавці» Миколи Лисенка, Германа у «Піковій дамі» Петра Чайковського, Хозе в «Кармен» Жоржа Бізе, Фауста в однойменній опері Шарля Гуно та багато інших.

Кращі партії: Хозе («Кармен»), Рауль («Гугеноти»), Іоанн Лейденський («Пророк»), Радамес («Аїда»), Самсон («Самсон і Даліла»), Лоенгрін, Зігфрід («Загибель богів», «Тангейзер»), Дон Жуан («Камінний гість»). Серед інших партій — Собинин (« Життя за царя»), Баян «Руслан і Людмила», Синодал («Демон»), Садко («Садко»), Звіздар («Золотий півник»), Михайло Хмара «Псковитянка»), Карл VII («Сарацин»), Петро («Наталка Полтавка»), Андрій («Запорожець за Дунаєм»); Адмет, Рінальдо («Альцеста»), Фауст («Мефістофель»), Ромео («Ромео і Джульєтта»), Макс («Вільний стрілець»), Герцог («Ріголетто»), Альфред («Травіата»), Каніо («Паяци»), Єлеазар («Жидівка»).

Відомі партнери: Ф. Шаляпін, А.Нежданова, Н.Забіла-Врубель, В. Касторский, В. Куза, М. Михайлова, B. Петров, К. Серебряков, Н. Фріду, М.Баттістіні, диригенти — Ф. Блуменфельд, Е. Купер, Н. Малько, Е. Направник, А. Нікіш, Н. Федоров[5].

І.Алчевського поважали такі відомі композитори, як К.Сен-Санс та Р.Леонкавалло.

У концертних виступах широко пропагував українську народну пісню, твори на слова Т. Шевченка, серед них — солоспіви «Огні горять, музика грає», «I широкую долину», «Б'ють пороги», «Чого мені тяжко» та ін..

У Москві організував драматичне товариство «Кобзар»[6], у яке об'єдналися вихідці з України й популяризували в Росії українське мистецтво. Був його головою у 1910–1912 роках.

Помер від менінгіту[7]в Баку під час гастролів на Кавказі, похований у Харкові, на Єпархіальному цвинтарі. Про похорон співака писала харківська газета[8] «Рідне слово»[9]. Поховання співака зараз перебуває на 13-му харківському кладовищі.

З 1999 року у Харкові стало традиційним проведення Міжнародного конкурсу вокалістів імені Івана Алчевського.

Родина

Примітки
  1. Алчевский Иван Алексеевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. Семья Алчевских. mtlib.org.ua. Процитовано 15 жовтня 2019.
  3. Алчевський Іван Олексійович — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Процитовано 28 грудня 2021.
  4. Життя заради світла і добра: Розповідь про родину Алчевських. Архів оригіналу за 29 квітня 2012. Процитовано 12 березня 2013.
  5. Lysenko, Ivan M. (2011). Spivaky Ukraïny : encyklopedyčne vydannja (вид. 2. vydannja, pereroblene i dop). Kyïv: "Znannja". ISBN 9789663464992. OCLC 772901830.
  6. Алчевський, Іван Олексійович — ВУЕ. vue.gov.ua (укр.). Процитовано 16 жовтня 2019.
  7. Алчевский Иван Алексеевич // Отечественные певцы. 1750—1917: Словарь / Пружанский А. М. — Изд. 2-е испр. и доп. — М., 2008. (рос.)
  8. Газета "Рідне слово" №1. 1 квітня 1917р. Рідне слово №1. 1 квітня 1917р. Видає Харківський Українських гроський Організаційний комітет. Подається звернення до Українських громадян. Відомості про Установчі збори про лад на Україні. Селянську спілку. Українізацію і кооперативи. Хроніки. До українців поза межами України.. avr.org.ua (англ.). Процитовано 18 жовтня 2019.
  9. Все Про Харьков - Книги по истории и культуре - Ижицкий Г.В. "Харьков в газетном репортаже. 1917". vseprokharkov.com.ua (рос.). Процитовано 18 жовтня 2019.
І. О. Алчевський. Початок  ХХ сторіччя. Світлина з архіву родини Милославських

Джерела
  • Кізченко В. І. Алчевський Іван Олексійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 70. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
  • Трубникова Л. М. Алчевський Іван Олексійович // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [онлайн] / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=43868
  • Прес-центр[недоступне посилання з травня 2019]
  • Співаки України. Енциклопедичне видання. — 2-ге вид., перероб. і допов. / Лисенко І. М. — К., 2011. — 629 с., С.12-15, ISBN 978-966-346-499-2
  • Історія вокального мистецтва / О. Д. Шуляр: [монографія]: Ч.ІІ. — Івано-Франківськ, «Плай» 2012. — С.234
  • Ивановский П. Иван Алчевский: [1876-1917] / П. Ивановский, К. Милославский; Предисл. засл. деят. иск. РСФСР и УзССР О. Чишко.— М.: Сов. композитор, 1972.— 126 с. URL: https://www.worldcat.org/title/ivan-alchevskii/oclc/977883180
  • Іван Алчевський: Спогади. Матеріали. Листування / Вступ. ст., упоряд. І прим. І. Лисенка, К. Милославського.— К.: Муз. Укр., 1980. — 294 с. URL: https://www.worldcat.org/title/ivan-alchevskyi-spohady-materialy-lystuvannia/oclc/7554384
  • Литвин Ф. В. Моя жизнь и мое искусство./ Сокр пер. с фр. С Бушуевой. Вступ.с и ред..пер. А.Гозенпуда.  Л.: Музыка, 1967—163 с..
  • Ижицкий Г. В. Харьков в газетном репортаже. 1917. — Х.: Издательство Сага, 2014. — 192 с.; рус., ISBN 978-617-575-069-8. Алчевский. С.57— 59. (рос)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.