Анета (село)

Ане́та село в Україні, у Новоград-Волинській міській територіальній громаді Новоград-Волинського району Житомирської області. Населення становить 215 осіб (перепис 2001 року). Засноване 1815 року, до 1939 року колонія; одна з найстаріших німецьких колоній в Україні.

село Анета
Країна  Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Новоград-Волинський район
Громада Новоград-Волинська міська громада
Код КАТОТТГ UA18080150020010268
Облікова картка с. Анета 
Основні дані
Засноване 1815 року
Населення 215
Площа 1,053 км²
Густота населення 204,18 осіб/км²
Поштовий індекс 11717[1]
Географічні дані
Географічні координати 50°34′22″ пн. ш. 27°31′05″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря
215 м
Місцева влада
Адреса ради вул. Шевченка, 16, м. Новоград-Волинський, Новоград-Волинський р-н, Житомирська обл., 11708
Карта
Анета
Анета
Мапа

Населення

Кількість мешканців населеного пункту становила: 1868 р. — 151 особа, 1906 р. — 207 осіб[2], 1923 р. — 338 осіб та 53 домогосподарства[3], 1924 р. — 347 осіб, з них більшість становили особи німецької національности; кількість господарств — 56[4], 4.07.1927 р. — 302 мешканці та 60 дворів[3].

Відповідно до результатів перепису населення 1989 року, кількість населення села, станом на 1 грудня 1989 року, складала 222 особи.

Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 215 осіб[5].

Історія

Лютеранська колонія, заснована у 1815 році переселенцями з Данціґа, Галичини та Німеччини, на правому березі річки Церем, 10 км південно-західніше м. Новоград-Волинський. Належала до лютеранських парафій Житомира та Новограда-Волинського. Церкву збудовано у 1870 році. Мала 800 га ріллі, виробництво механічних млинів[2].

У 1835 році граф Бібердорф привіз з Німеччини підводою перші щепи, котрі добре тут прижилися та згодом поширились по всій Волині. В кінці 40-х років 19 ст. група німецьких переселенців купила в місцевого поміщика Марка Модалінського близько ста десятин земель, заплативши по 111,5 руб за десятину. На поч. 70-х років 19 ст. в колонії було відкрито народне училище, де навчалось 30 хлопчиків та 22 дівчинки. Навчання велось німецькою та російською мовами. Колонія мала два кравці, два столяри, ткача та коваля. Мешканці займались молочним виробництвом, рільництвом та пивоварінням. Колонія межувала з колонією Юзефин[3].

У 1906 році — колонія Піщівської волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 5 верст, від волості 15. Дворів 34, мешканців 207[6].

У 1923 році колонія увійшла до складу новоствореної Пилиповицької сільської ради, котра, від 7 березня 1923 року, стала частиною новоутвореного Новоград-Волинського району Житомирської округи. 24 серпня 1924 року стала адміністративним центром Анетівської сільської ради Новоград-Волинського району. У 1939 році колонію було віднесено до категорії сіл[7].

Від 1929 року розпочались депортації заможних іноземних колоністів. Зокрема, з Анети було депортовано родину майбутнього вчителя та письменника Герберта Генке[3]. Під час загострення комуністично-сталінського терору проти українського селянства в 30-ті роки минулого століття органами НКВС безпідставно заарештовано та позбавлено волі на різні терміни 40 жителя села, з яких 20 чол. розстріляно. Нині всі постраждалі реабілітовані і їхні імена відомі[8].

11 серпня 1954 року, внаслідок ліквідації Анетівської сільської ради, село було повернуте до складу Пилиповицької сільської ради[7].

У 2020 році Пилиповицьку сільську раду Новоград-Волинського району Житомирської області, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України 711-р від 12 червня 2020 року «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Житомирської області», було ліквідовано, територію та населені пункти передано до складу Новоград-Волинської міської громади Новоград-Волинського району Житомирської області[9].

Відомі люди

Примітки

  1. Поштові індекси та відділення поштового зв’язку України
  2. Німці Росії. Населені пункти та місця поселень. Енциклопедичний словник. М.:«ЭРН», 2006. (російська). с. 34. Процитовано 20 березня 2021.
  3. Дідух, В., Нікітюк, В., Якубовська,Т. Історія містечка Ярунь та його околиць до середини ХХ ст. — Тернопіль, 2016 — 172 с. с. 34—36, 99. Процитовано 20 березня 2021.
  4. Національні меншості на Україні. Харків, 1925. http://history.org.ua/. с. 9. Процитовано 21 березня 2021.
  5. Населення Житомирської області. http://pop-stat.mashke.org/. Процитовано 20 березня 2021.
  6. Список населених місць Волинської губернії. — Житомир: Волинська губернська типографія, 1906. — 219 с.
  7. Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795-2006 роки. с. 191. Процитовано 20 березня 2021.
  8. Науково-документальна серія книг «Реабілітовані історією» Житомирська область. Житомир: Полісся. 2006-2015. с. книга 1 – 7.
  9. Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Житомирської області. https://zakon.rada.gov.ua/. Процитовано 29 грудня 2020.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.