Анна Івашкевич (письменниця)

Вона була дочкою заможнього промисловця Станіслава Вільгельма Лілпопа. Коли їй було 4 роки її мама, Ядвіга Станкевич, покинула свого чоловіка та родину заради піаніста Юзефа Шлівінського. Відтоді її батько і тітка Аніела Пілавіцов виховувала її, а матері заборонили контактувати з дочкою. З 1915 до 1918 роки вона проживала з батьком у Росії (Москві та Києві).

Це перебування сприяло формуванню її літературного таланту: вона навчалась у Московсько-Польському університеті, вивчала іноземні мови, заохочено цікавилася музикою та театром. У Росії вона познайомилася з творчістю Олександра Скрябіна, який став її улюбленим композитором і чию музику вона розповсюджувала у Польщі, у тому числі шляхом організації музичних концертів Скрябіна у Варшаві.

12 вересня 1922 рооку, подолавши початковий опір батька, вона вийшла заміж за Ярослава Івашкевича (тоді поета-початківця). Заради Івашкевича вона розірвала заручини з князем Криштофом Миколаєм Радзивіллом. Цей шлюб сприяв її контакту з мистецькою та літературною спільнотою. Вона народила дочок: Марію та Терезу. Анна була чутливою і складною жінкою із бісексуальною орієнтацією, домінував чоловік, який не приховував від неї своїх гомосексуальних уподобань. Дуже страждала від депресії та психічних проблем. Все частіше шукала підтримки у пристрасній католицькій релігійності. Багато років вона писала «Щоденники», які демонструють її талант та оригінальну особистість. Шлюб з Івашкевичем виявився вдалим, що підтверджує і сам письменник: «Насправді наш шлюб дуже щасливий, напевно, найщасливіший із усіх, кого я знав, без великих дір» (9 квітня 1966 р.), «Я відчуваю почуття радості та вдячності за Гані [Анна], яка стала такою нудною і нестерпною, але вона єдина в світі, якби я не познайомився з нею, що б я зробив?» (25 березня 1974 р.) Muzeum im. Anny i Jarosława Iwaszkiewiczów w Stawisku.

Під час окупації Анна допомагала польським євреям, організовуючи втечі з гетто та переховуючи їх у Ставісько. За цю діяльність 21 січня 1988 року вона та її чоловік були відзначені медаллю «Праведник серед Націй».[4]

Протягом свого життя вона публікувала мало, переважно нариси про твори Марселя Пруста, Джозефа Конрада і Томаса Манна (частково під псевдонімом). Перекладала переважно французьку літературу (Марсель Пруст, Мішель Бутор, Ален-Фурньє, Жуль Верн) та англомовну літературу (Томас Мертон та Альфред Норт Вайтгед). Наприкінці свого життя вона видала книгу «Nasz oczy» (1978). Її найвидатніша робота — « Щоденники та спогади» (опублікована у 2000 р.), цо містить цінні описи життя міжвоєнного періоду та спогади, зокрема про Кароля Шимановського — родича чоловіка Анни.