Артеріальна гіпотензія

Артеріа́льна гіпоте́нзія (гіпотоні́чна хворо́ба, гіпотоні́я) — стан, що характеризується зниженням систолічного тиску артеріального тиску нижче 100 мм рт. ст., діастолічного — нижче 60 мм рт. ст. Іноді цей стан може бути в основі самостійної хвороби, також може бути симптомом багатьох захворювань.

Артеріальна гіпотензія
Спеціальність кардіологія, intensive care medicined, сімейна медицина і внутрішні захворювання
Препарати metaraminold[1], адреналін[1] і phenylephrined[1]
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 I95
DiseasesDB 6539
MedlinePlus 007278
MeSH D007022
 Hypotension у Вікісховищі

Ізольоване зниження діастолічного тиску, наприклад при недостатності півмісяцевих клапанів аорти або при тиреотоксикозі, не прийнято називати артеріальною гіпотонією. Зниження артеріального тиску тільки на одній руці (як, наприклад, при хворобі Такаясу) також не слід відносити до гіпотонії, оскільки остання передбачає загальне зниження артеріального тиску, точніше — зниження центрального артеріального тиску.

За нижню межу норми для дорослих до 25 років приймається артеріальний тиск, рівний 100/60 мм рт. ст., для вікової групи 25—40 років — відповідно 105/65 мм рт. ст., у здорових жінок молодого і середнього віку нижня межа артеріального тиску в середньому на 5 мм рт. ст. нижче, ніж у здорових чоловіків цього віку. Практично припустимо вважати, що нижня межа норми для діастолічного артеріального тиску з віком істотно не змінюється (не вище 65—70 мм рт. ст.). Для визначення нижньої нормальної межі систолічного тиску в осіб 50 років і старше пропонується до віку обстежуваного додавати 50—55.

Первинна та вторинна гіпотензія

Виділяють первинну та вторинну артеріальні гіпотензії.

Механізм розвитку

Артеріальна гіпотонія за механізмом розвитку, тривалістю, клінічними проявами — симптом вкрай неоднорідний. Зустрічається чимало випадків, особливо серед молодих людей, коли артеріальна гіпотонія є єдиною аномальною ознакою і не супроводжується ніяким розладом. Ці випадки оцінюють як варіант норми; їх називають, за пропозицією Г. Ф. Ланга (1929, 1938), фізіологічною гіпотонією. При невибірковому масовому вимірі артеріального тиску серед контингентів у віці 20—30 років артеріальна гіпотонія реєструється у 5—7 % осіб, близько третина з них припадає на фізіологічну гіпотонію.

У більшості випадків, однак, артеріальна гіпотонія є патологічним виявом. В одних випадках артеріальний тиск знижується швидко — це різні варіанти патологічної гострої артеріальної гіпотонії, в інших — гіпотонія зберігається тривалий час із чергуванням періодів поліпшення і погіршення — це хронічна артеріальна гіпотонія. Коли артеріальна гіпотонія чітко виступає як симптом якогось певного захворювання, її відповідно називають вторинною, симптоматичною. На відміну від неї виділяють первинну (есенційну) гіпотонію — нейроциркуляторну гіпотонію — своєрідну форму неврозу. Виокремлюють також особливу форму артеріальної гіпотонії — ортостатичну — різке зниження артеріального тиску, переважно систолічного, при швидкому переході з горизонтального положення у вертикальне.

З біофізичної точки зору знижений артеріальний тиск може бути результатом зменшення ударного і хвилинного викиду серця, зниження периферичного опору судин, скорочення ОЦК, зменшення венозного повернення крові до серця.

Одним із факторів пониження тиску може бути спадкова схильність до цього захворювання, проте наявність хвороби у родичів не гарантує прояви у наступного покоління[джерело?].

Зміни зазначених основних факторів гемодинаміки можуть виявлятися ізольовано або в поєднаннях. До пониження артеріального тиску можуть приводити й інші фактори: звуження аорти (вроджена гіпоплазія аорти), зниження в'язкості крові, але вони зустрічаються рідше і відіграють меншу роль.

Артеріальна гіпотонія внаслідок зменшення ударного і хвилинного викиду крові виникає при важких ураженнях міокарда (інфаркт міокарда, міокардит, кардіоміопатії, важкі форми аритмій, передозування β-адреноблокаторів та ін.). Зниження периферичного опору судин на рівні артеріол — прекапілярів обумовлює виникнення артеріальної гіпотонії при колапсі інфекційного або токсичного походження. Близькою за гемодинамічним механізмом є гіпотонія при анафілактичному шоці. Зовнішнє або внутрішня кровотеча (гостра гастродуоденальна, кишкова, розрив селезінки, розрив аневризми аорти, розшаровуюча аневризма аорти) викликає артеріальну гіпотонію в результаті зменшення ОЦК. При швидкому витяганні асцитичної рідини гіпотонія є результатом різкого зменшення венозного припливу крові до серця внаслідок затримки значної частини ОЦК в розширених дрібних судинах черевної порожнини.

При різних формах хронічної артеріальної гіпотонії найбільш часто виявляються функціональні порушення вищих вегетативних центрів судинної регуляції; в ряді випадків встановлюються зниження функції ренін-ангіотензинового механізму регуляції артеріального тиску, чутливості судинних рецепторів до катехоламінів, дефіцит кортикостероїдних гормонів і перш за все альдостерону при хворобі Аддісона або при амілоїдозі надниркових залоз.

Ортостатичний синдром може виникати в результаті порушення барорефлекса на різних рівнях при органічному ураженні і захворюваннях нервової системи:

  • аферентна частина дуги може страждати при спинній сухотці, хронічному алкоголізмі, В12-дефіцитної анемії, при спадковому синдромі Холмса-Ейді (різке зниження сухожильних рефлексів на кінцівках, одностороннє ослаблення зіничних рефлексів);
  • еферентна частина дуги барорефлекса може бути порушена при травмі спинного мозку, пухлині ураженні симпатичного ланцюжка постгангліонарних нервів (при гострій і хронічній полінейропатії).

Ортостатична гіпотонія при демпінг-синдромі виникає внаслідок надлишку брадикінінів, що дають потужну судинорозширювальну дію. Прийом їжі сприяє вивільненню кінінів з підшлункової залози, дванадцятипалої і тонкої кишки. Дефіцит кініназ (абсолютний чи відносний) викликає синдром гіперкінінізма з поширеною судинорозширювальною реакцією, що обумовлює артеріальну гіпотонію і інші ознаки демпінг-синдрому. Описано і рідкісний спадковий синдром гіперкінінізма (Struter та ін.).

Хоча в більшості випадків ортостатичної гіпотонії вона є симптомом різних захворювань, зрідка зустрічається як би самостійна, первинна форма цієї хвороби. На відміну від різних варіантів симптоматичної артеріальної гіпотонії розглянута форма ідіопатичної ортостатичної гіпотонії не супроводжується рефлекторною тахікардією при переході хворого в ортостаз, тому її називають також асимпатикотонічною ортостатичною гіпотонією. Припускають, що в основі захворювання лежить первинна дегенерація нейронів бокових стовпів спинного мозку. Ця форма відрізняється стабільним перебігом, повільно або зовсім не прогресує.

Артеріальна гіпотонія (гостра і хронічна) зустрічається при дуже багатьох захворюваннях. За різними даними, цей симптом виявляється у 15—25 % хворих терапевтичних та інфекційних відділень. Для практичної роботи лікаря істотно знати захворювання, при яких артеріальна гіпотонія зустрічається досить часто, оскільки це має значення не тільки для уточнення діагнозу, але й для планування і коригування системи лікувальних заходів.

Диференціальна діагностика

Встановлення факту зниженого артеріального тиску (гіпотонії) вимагає подальшого обстеження за певною системою, так як цей поширений симптом зустрічається і у здорових, і при різних захворюваннях, і як найважливіший прояв самостійної нозологічної форми. В інтересах діагностики перш за все необхідно користуватися єдиною класифікацією.

Класифікація гіпотонічних станів:

  1. Фізіологічна гіпотонія:
    1. Гіпотонія як індивідуальний варіант норми.
    2. Гіпотонія підвищеної тренованості (у спортсменів).
    3. Гіпотонія адаптивна (у жителів високогір'я, тропіків і субтропіків).
  2. Патологічна гіпотонія:
    1. Нейроциркуляторна гіпотонія (первинна, есенціальна):
      1. З нестійкою оборотною течією.
      2. Виражена форма зі стійкими проявами (гіпотонічна хвороба).
    2. Ідіопатична ортостатична гіпотонія.
  3. Симптоматична (вторинна) гіпотонія:
    1. Гостра форма (при шоку, колапсі).
    2. Хронічна форма.
    3. Форма з вираженим ортостатичним синдромом (включаючи синдром Шая-Дрейджера).

Фізіологічна гіпотонія встановлюється в результаті виключення розладів суб'єктивного або об'єктивного характеру. Гіпотонія високої тренованості (гіпотонія у спортсмена) і адаптивна гіпотонія (у жителів високогір'я й спекотного клімату) тільки за тієї умови можуть бути віднесені до фізіологічної гіпотонії, якщо у обстежуваних немає ніяких хворобливих симптомів. Відрізнити у спортсмена, та й не лише у спортсмена, фізіологічну гіпотонію від початкової стадії нейроциркуляторної гіпотонії (НЦГ) і латентно протікаючої симптоматичної гіпотонії буває нелегко, і тут необхідні індивідуальний підхід і комплексне обстеження. Цьому буде сприяти логічно послідовний аналіз фактів у процесі обстеження хворого.

Лікувальні процедури та діагностичні обстеження призначаються тільки лікарем відповідно до основного захворювання та стану здоров'я хворого.

Лікування

При хронічних гіпотонічних станах фармакотерапія носить допоміжний характер. В цих випадках застосовують речовини, що стимулюють судиноруховий центр —- кофеїн, кордіамін, камфору, коразол, препарати групи стрихніну, адреноміметики —- ефедрин, мезатон, фетанол, загальнотонізуючі засоби (препарати лимонника, женьшеню, елеутерококу та ін.), мінералокортикоїди (препарати дезоксикортикостерону), додавання до їжі повареної солі, вживання кави, міцного чаю, фізичні вправи.

Див. також

Джерела
  • Довідник дільничого терапевта по фармакотерапії/під ред. М. В. Бочкарьова та Є. А. Мухіна. — Кишинів: Картя молдовеняске, 1986.
  1. NDF-RT
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.