Бовін Олександр Євгенович

Бовін Олександр Євгенович
Народився 9 серпня 1930(1930-08-09)
Ленінград, Російська РФСР, СРСР
Помер 29 квітня 2004(2004-04-29) (73 роки)
Москва , Росія
Поховання Троєкуровське кладовище
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність журналістика, юриспруденція, дипломатія
Alma mater Московський державний університет імені М. В. Ломоносова
Науковий ступінь кандидат філософських наук
Знання мов російська[1]
Заклад Російський державний гуманітарний університет
Посада ambassador of the Soviet Union to Israeld і Ambassador of the Russian Federation to Israeld
Партія КПРС
Нагороди

Олександр Євгенович Бовін (нар. 9 серпня 1930(19300809), Ленінград — пом. 29 квітня 2004, Москва) — радянський і російський журналіст, публіцист, політолог і дипломат. З 1970 по 1982 рік — спічрайтер генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва. Член Центральної Ревізійної комісії КПРС у 1981—1986 роках.

Член КПРС з 1951 року (написав заяву про вихід з партії 19 серпня 1991[2][3]). Кандидат філософських наук (1969). Лауреат Державної премії СРСР (1981).

Біографія

З 1941 по 1947 рік жив і навчався в Хабаровську, в школі № 5[4].

У 1953 році закінчив юридичний факультет Ростовського державного університету, рік працював народним суддею міста Хадиженська Краснодарського краю. В 1954—1955 роках — завідувач відділу пропаганди і агітації Нефтегорського райкому. В 1955 році — заступник директора Хадиженського ліспромгоспу. В 1955—1956 роках — знову народний суддя Хадиженська. Після закінчення навчання в аспірантурі філософського факультету МДУ (1959) — науковий консультант редакції філософії журналу «Комуніст».

У 1963—1972 роках — консультант, керівник групи консультантів 2-го міжнародного відділу ЦК КПРС. У цей період Бовін тісно співпрацював з Юрієм Андроповим, в той період — секретарем ЦК КПРС. Кандидат філософських наук (1969), тема дисертації — «Комуністи і соціал-демократи. (Деякі проблеми ідейно-політичної боротьби в сучасному робітничому русі[5])».

Протягом ряду років Олександр Бовін був спічрайтером генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва. Тетяна Окулова-Мікешіна називає Бовіна автором усіх відомих «сентенцій» Брежнєва: «Економіка повинна бути економною», «Ми стали на цей шлях і з нього не зійдемо»[6].

Відносив себе до шістдесятників[3]. У 1968 році під час Празької весни Бовін брав участь у переговорах з чехословацької стороною (Дубчек, Біляк, Гусак, Крігель та ін.) в прикордонному місті Чієрна-над-Тісоу. Займав досить незалежну позицію з приводу вторгнення військ Варшавського договору до [[Чехословаччина|Чехословаччини].

Незалежна позиція Олександр Бовіна сприяла ого переведенню до газети «Известия». За його власною версією, причиною зміни місця роботи стала його сміливі думки: «Перебуваючи в Сочі, я іноді писав листи друзям. І в одному з таких листів, будучи, мабуть, у збудженому стані, я дав негативну характеристику партійним бонзам, з якими доводилося працювати. Лист потрапив до КДБ»[7]. «Комерсант» наводить легенду, яка свідчить, що на якийсь дружній вечірці його запитали, чи він читав останню промову Леоніда Ілліча. «Що значить „читав“? Я її писав», — відповів Олександр Бовін і наступного ж дня розпочав нову кар'єру — політичного оглядача газети «Известия»[5]. Але співпраця з генеральним секретарем продовжувалася і пізніше: за твердженням Федора Бурлацького, саме Бовін прописав пасаж про керівну роль комуністичної партії в брежнєвській конституції 1977 року: «я зробив йому зауваження: але цього навіть у сталінській конституції немає. У сталінській, каже, немає, зате є пряма вказівка Леоніда Ілліча»[8].

З 1972 по 1991 рік — політичний оглядач газети «Известия». Працював ведучим щотижневої телевізійної програми «Міжнародна панорама». Член Центральної ревізійної комісії КПРС (1981—1986).

Дипломатичний ранг Надзвичайного і Повноважного Посла присвоєно 12 листопада 1991 року. За тиждень до розпаду СРСР був призначений Надзвичайним і Повноважним Послом СРСР в Ізраїлі, а після розпаду СРСР до 1997 року був послом Російської Федерації. У березні 1997 року був звільнений з посади у зв'язку з виходом на пенсію. В Ізраїлі неодноразово виступав із заявами стосовно політики державного антисемітизму в СРСР.

З вересня 1997 по 2000 рік[9] — знову політичний оглядач газети «Известия». З грудня 1997 року — автор і ведучий публіцистичної програми «Розмова по суті» на телеканалі «ТВ Центр». Публікувався в журналі «Підсумки». З осені 2000 року вів щотижневу авторську програму на «Радіо Росії» «Світ за тиждень» (до своєї смерті).

Був завідувачем кафедри журналістики Російського державного гуманітарного університету (РДГУ)[3][10]. У 2001 році підписав лист на захист телеканалу НТВ[11]. У 2002 році — ведучий 10-хвилинного авторського випуску «24 з Олександром Бовіним», що демонструвався на REN-TV по п'ятницях о 19:30[12].

Яків Кедмі відгукувався так: «Бовін — представник справжньої російської інтелігенції. З широким кругозором, дуже сердечний. Типовий росіянин у найкращих своїх проявах. Життєлюб, він любив добре закусити, при нагоді — випити. Не скажу, що він був людиною відвертою, але чесною. У ньому не було якоїсь фальші, ігри. Олександр Бовін щиро любив свою країну, але ніяких фобій до інших народів і країн не відчував… Бовін працював з Андроповим, і до цієї людини у нього було особливе, дуже особисте ставлення»[13].

Помер у Москві, вдома, від крововиливу в мозок у ніч на 29 квітня 2004 року[14]. Церемонія прощання пройшла 2 травня в Центральній клінічній лікарні, був похований на Троєкуровському кладовищі.

Родина
  • Батько — Євген Олексійович Бовін, військовослужбовець
  • Мати — Агнеса Іванівна Бовіна (Борисова)

Був одружений. Залишилися донька й онук[3].

Кіновтілення

Нагороди

Бібліографія
  • Государство и коммунизм. М., 1963
  • Интернационализм и наша эпоха. М., 1965
  • Политический кризис в Китае. М., 1968 (в соавторстве с Л. П. Делюсиным)
  • В. И. Ленин о политике и политической деятельности. М., 1971
  • Мир семидесятых. М., 1980
  • Начало восьмидесятых. М., 1984
  • Поговорим по-существу… М., 1985
  • Космические фантазии и земная реальность (По ту сторону) — М.: Советская Россия, 1986
  • Мирное сосуществование. М., 1988
  • Космические фантазии и земная реальность. Фрунзе, 1988.
  • Кризис мирового социализма. М., 1991
  • В «Известиях» и Тель-Авиве. М., 1994
  • Прощание с Израилем. Тель-Авив, 1997
  • 5 лет среди евреев и мидовцев. М., 2000, 2003.
  • XX век как жизнь. М., 2003
  • XX век как жизнь. Воспоминания. М.: Захаров, 2003.
  • Записки ненастоящего посла. М.: Захаров, 2004.

Примітки
  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Валентин Зорин, проповедник — Русская жизнь
  3. Егор Яковлев. Поговорим с друзьями о России. «Радио Свобода», 21.03.2004
  4. Хабаровская вольница | Тихоокеанская звезда (англ.). toz.su. Процитовано 21 серпня 2019.
  5. Отдел внешней политики. Умер Александр Бовин
  6. Почепцов Г. Г. Паблик рилейшнз для профессионалов (часть 1). Архів оригіналу за 10 вересня 2014. Процитовано 15 червня 2012.
  7. Александр Бовин: В приёмной Андропова не было дверей. Чтобы попасть к шефу КГБ, следовало зайти в… — Газета «Факты и комментарии»
  8. Историк Федор Бурлацкий в своих книгах расскажет всю правду о выдающихся государственных деятелях — Александр Сабов — Российская газета
  9. Александр Евгеньевич Бовин. Биографическая справка. «РИА Новости», 09.08.2010
  10. ПОСЛЕДНИЙ ГУСАР. Московские новости. 30 квітня 2004.
  11. Письмо видных деятелей науки, культуры и политики в защиту НТВ / newsru.com
  12. 10 МИНУТ С БОВИНЫМ. Труд. 1 лютого 2002.
  13. https://m.dp.ru/a/2018/01/18/Est_visshie_interesi_i_je
  14. Новости «Эхо Москвы». 01.05.2004
  15. Указ Президента Российской Федерации от 10 августа 1999 года № 1029 «О награждении орденом „За заслуги перед Отечеством” III степени Бовина А.Е.». Архів оригіналу за 15 квітня 2018. Процитовано 14 квітня 2018.
  16. Указ Президиума Верховного Совета СССР от 9 августа 1980 года № 2655—X «О награждении орденом тов. Бовина А. Е. орденом Ленина»
  17. Распоряжение Президента Российской Федерации от 28 июля 2000 года № 318-рп «О поощрении Бовина А.Е.». Архів оригіналу за 15 квітня 2018. Процитовано 14 квітня 2018.
  18. Распоряжение Президента Российской Федерации от 7 января 2002 года № 4-рп «О поощрении». Архів оригіналу за 15 квітня 2018. Процитовано 14 квітня 2018.

Література
  • Воспоминания об Александре Бовине. Политик, журналист, дипломат / [сост.: В. Захарько, С. Кондрашов, Л. Шинкарев]. — М.: Любимая Россия, 2006. — 535 с., [24] л.; ISBN 5-9607-0007-7

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.