Богучарський повіт

Повіт розташовувався в історичній області Слобідська Україна, у південній частині Воронезької губернії, межував на заході з Харківської губернією, на півдні — Областю Війська Донського.

Площа повіту в 1897 році становила 8 498,5[1] верст² (9 671 км²), 1926 року — 8 685[2] км². За площею був найбільшим повітом губернії.

За даними перепису 1897 року в повіті мешкало 309 965 осіб (154 613 чоловіків та 155 352 — жінки)[1]. За національним складом: українці — 81,8%, росіяни — 17,8%. У повітовому місті Богучар мешкало 6636 осіб.

За підсумками всесоюзного перепису населення 1926 року населення повіту склало 328 498 осіб[2], з них міське — 7958 осіб.

Повіт утворено 1779 року у складі Воронезького намісництва. 1796 року намісництво перетворено на Воронезьку губернію.

За Законом «Про адміністративно-територіальний поділ України», що був ухвалений Українською Центральною Радою 6 березня 1918 року[3] повіт мав увійти до землі Подоння.

Закон скасовано 29 квітня 1918 року гетьманом України Павлом Скоропадським, що повернув старий губернський поділ часів Російської імперії.

1928 губернія остаточно скасована, територія повіту увійшла переважно до складу Богучарського району Розсошанського округу Центрально-Чорноземної області.

На 1913 рік повіт поділявся на 32 волості[4]:

• рос. дореф. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ I. Губерніи Центральной земледѣльческой области. — СанктПетербургъ, 1880. — VI + 413 с.
• Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1890—1907.
• (рос.) Довідка про зміну адміністративно-територіального поділу Воронезької області