Бучінторо

«Бучінторо» (італ. Bucintoro) — венеціанська церемоніальна галера. Друга поширена назва «Букентавр» або «Буцентавр». Приблизна довжина корабля становила 30 метрів, ширина — 6 метрів.

Музейна модель галери

Галера була офіційною галерою дожів Венеції. Починаючи з XII століття і до 1789 року, в Свято Вознесіння, дож виходив на галері, щоб провести церемонію Заручини дожа з Адріатичним морем.

Походження назви

Назва «Бучінторо» походить від вен. buzino d'oro, що означає «золота барка». У середні століття назву було модифіковано в Bucentaurus («Букентавр»), за аналогією з грецьким міфологічним персонажем напівлюдиною-напівбиком букентавром. Саме тому не слід шукати зв'язки між схожими на перший погляд назвами. Останній і найпрекрасніший «Букентавр» був побудований в 1729 році, і зруйнований французами в 1798 році. Знищення носило не стільки політичний характер, скільки диктувалося банальною наживою і грабунком. Залишки корабля можна побачити в Музеї Коррер та Арсеналі.

Заручини з морем

Обряд заручин з морем (італ. Sposalizio del Mar) символізував морське панування Венеціанської республіки. Церемонія була започаткована після 1000 року, на ознаменування завоювання Далмації дожем П'єтро II Орсеоло. Обряд був прив'язаний до Свята Вознесіння — дня, коли дож відправився в експедицію.

Спочатку церемонія складалася зі звернення до моря. У молитві містилося прохання, щоб море було прихильним до венеціанців, тобто було тихим і спокійним. При цьому дож і свита окроплялися святою водою, а решта води виливалася в море.

В XII столітті обряд зазнав змін. Церемонія набула квазісвященного характеру, тобто ритуал замість заспокійливого і спокутного став весільним. 1177 року папа римський Олександр III, за послуги надані Венецією в боротьбі проти імператора Фрідріха Барбаросси, вперше повінчав дожа і море. Папа стягнув каблучку з пальця дожа і запропонував кинути її в море.

Після цього кожен рік дож кидав освячений золотий перстень у море, і словами Desponsamus te, mare(«Ми одружимося з Вами, Море») оголошував, що Венеція і море є нерозривним цілим.

Згідно з легендою, один рибалка отримав цей перстень від Святого Марка в ту ніч, коли Сатана збирався наслати на місто бурю.

Церемонія починалася на площі Сан-Марко, потім дож на урочистій процесії човнів (з 1311 року на «Бучінторо») рухався до форту Сан-Андреа поблизу Лідо. Там перстень кидався в море. На зворотному шляху дож зупинявся на церковну службу в церкві Сан-Ніколо ді Лідо.

Бучінторо в мистецтві

Бучінторо привертав особливу увагу двох венеціанських художників: Франческо Гварді та Каналетто. Зображення корабля можна зустріти на багатьох картинах художників, що мають найчастіше схожий сюжет.

Див. також

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.