Бюльбюль червоночубий

Бюльбю́ль червоночубий[2] (Pycnonotus cafer) — вид горобцеподібних птахів родини бюльбюлевих (Pycnonotidae). Мешкає в Південній Азії[3]. Був інтродукований в багатьох країнах світу, входить до списку ста найнебезпечніших інвазивних видів[4].

?
Бюльбюль червоночубий


Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина: Бюльбюлеві (Pycnonotidae)
Рід: Бюльбюль (Pycnonotus)
Вид: Бюльбюль червоночубий
Біноміальна назва
Pycnonotus cafer
(Linnaeus, 1766)

Ареал поширення виду
Підвиди

(Див. текст)

Синоніми
Turdus cafer Linnaeus, 1766
Molpastes cafer (Linnaeus, 1766)
Посилання
Вікісховище: Pycnonotus cafer
Віківиди: Pycnonotus cafer
ITIS: 178506
МСОП: 22712695
NCBI: 1003839

Опис
Червоночубий бюльбюль
Червоночубий бюльбюль (підвид P. c. humayuni)
Червоночубий бюльбюль (підвид P. c. bengalensis)
Червоночубий бюльбюль (підвид P. c. haemorrhousus)

Довжина птаха становить 20 см, враховуючи відносно довгий хвіст. Верхня частина тіла і груди чорнуваті або бурі, Спина і живіт світліші, світлі кінчики пер утвопрюють лускоподібний візерунок. Надхвістя біле, гузка червона. Голова чорна, на голові невеликий чуб. Хвіст чорний, на кінці білий. Виду не притаманний статевий диморфізм. Були помічені випадки лейкізму і меланізму[5][6][7][8][9].

Представники підвидів дещо різняться за забарвлення. У представників підвиду P. c. intermedius голова і верхня частина грудей чорні. У представників підвиду P. c. bengalensis лускоподібний візерунок на нижній частині тіла відсутній, нижня частина живота світла, поцяткована темними смугами. У предаставників підвиду P. c. humayuni голова і верхня частина тіла світло-коричневі.

Таксономія

В 1760 році французький зоолог Матюрен Жак Бріссон включив опис червоночубого бюльбюля до своєї книги "Ornithologie", описавши птаха за зразком, який, як він помилково вважав, походив з Мису Доброї Надії. Він використав французьку назву Le merle hupé du Cap de Bonne Espérance та латинську назву Merula Cristata Capitis Bonae Spei[10]. Однак, хоч Бріссон і навів латинську назву, вона не була науковою, тобто не відповідає біномінальній номенклатурі і не визнана Міжнародною комісією із зоологічної номенклатури[11]. Коли в 1766 році шведський натураліст Карл Лінней випустив дванадцяте видання своєї Systema Naturae, він доповнив книгу описом 240 видів, раніше описаних Бріссоном[11]. Одним з цих видів був червоночубий бюльбюль, для якої Лінней придумав біномінальну назву Turdus cafer[12]. Згодом типову місцевість виду було виправлено на Шрі-Ланку[13], а в 1952 році змінено на Пудучеррі[14][15].

Підвиди

Виділяють вісім підвидів:[16]

Представники підвиду P. c. humayuni гібридизуються з Pycnonotus leucogenys. Їх гібрид раніше був визнаний окремим підвидом P. c. magrathi[17]. Також відомі випадки гібридизації червоночубих бюльбюлів з Pycnonotus aurigaster[18][19]. Крім P. c. magrathi, два гібриди P. c. nigropileus і P. c. burmanicus раніше вважадися підвидами червоночубого бюльбюля.

Поширення і екологія

Червоночубі бюльбюлі живуть в рідколіссях, чагарникових заростях, на полях і плантаціях, в парках і садах[20].

Червоночубі бюльбюлі були інтродуковані на Аравійському півострові, в деяких країнах Африки[21], на островах Тонгатапу і Ніуафооу в Тонзі. Вони були завезені до Мельбурну в 1917 році, однак не спостерігалися після 1942 року[22]. В 1950-х роках вони з'явилися в Окленді, однак в Новій Зеландії червоночубі бюльбюлі були знищені[23][24][25]. На Гаваях і Самоа, де вони також були інтродуковані, вони віддають перевагу посушливим районах[26][27]. В 2018 році був зафіксований випадок гніздування червоночубого бюльбюля на острові Фуертевентура в архіпелазі Канарських островів[28]. Червоночубі шкідники вважаються шкідниками та інвазивним видом[29]. Також вони поширюють насіння інвазивних рослин, зокрема Lantana camara і Miconia calvescens[30][31].

Гніздо червоночубого бюльбюля

Поведінка

Червоночубі бюльбюлі живляться плодами, пелюстками[32], нектаром, комахами, іншими безхребетними та, іноді, дрібними хребетними[33][34][35][36][37][38]. Були зафіксовані випадки поїдання листя посівної люцерни[39]. Сезон розмноження триває з червня по вересень. Гнізда чашоподібні, зроблені з гілочок і павутиння, розміщуються в заростях на висоті 2-3 м над землею[40]. Спостерігалися випадки гніздування в стінах будинків, в дуплах та в інших нетипових місцях[41][42][43][44] and another observer noted a pair nesting inside a regularly used bus.[45][46]. В кладці зазвичай 2-3 яйця рожевуватого кольору, поцяткованих пурпуровими плямками[47]. Інкубаційний період триває 14 днів. Червоночубі бюльбюлі іноді стають жертвами гніздового паразитизму строкатих зозуль[48].

Червоночубі бюльбюлі були першим видом тварин, про яких виявили, що вони не здатні самостійно синтезувати вітамін C, як і люди[49][50]. Пізніше таку особлививіть відкрили і у деяких інших тварин[51].

Примітки
  1. BirdLife International (2016). Pycnonotus cafer.
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. Ali S, Ripley SD (1996). Handbook of the birds of India and Pakistan 6 (вид. 2nd). Oxford University Press. с. 85–92.
  4. 100 of the World's Worst Invasive Alien Species. Global Invasive Species Database. Процитовано 04 січня 2022.
  5. Joshua,Justus (1996). An albino Redvented Bulbul Pycnonotus cafer. J. Bombay Nat. Hist. Soc. 93 (3): 586.
  6. Baker, ECS (1915). An albino bulbul. Rec. Indian Mus. 11: 351–352.
  7. Berry, P (1894). A curious instance of melanism. J. Bombay Nat. Hist. Soc. 9 (2): 224.
  8. Law, SC (1921). Melanism in the Red-vented Bulbul (Molpastes sp.). J. Bombay Nat. Hist. Soc. 27 (3): 629–630.
  9. Oriental Bird Club Image Database : Red-vented Bulbul » Pycnonotus cafer.
  10. Brisson, Mathurin Jacques (1760). Ornithologie, ou, Méthode contenant la division des oiseaux en ordres, sections, genres, especes & leurs variétés (fr, la) 2. Paris: Jean-Baptiste Bauche. с. 257–259, Plate 20 fig 2.
  11. Allen, J.A. (1910). Collation of Brisson's genera of birds with those of Linnaeus. Bulletin of the American Museum of Natural History 28: 317–335.
  12. Linnaeus, Carl (1766). Systema naturae : per regna tria natura, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis (лат.) 1 (вид. 12th). Holmiae (Stockholm): Laurentii Salvii. с. 295.
  13. Mayr, Ernst; Greenway, James C. Jr, ред. (1960). Check-list of Birds of the World 9. Cambridge, Massachusetts: Museum of Comparative Zoology. с. 235.
  14. Stresemann, E. (1952). On the birds collected by Pierre Poivre in Canton, Manila, India and Madagascar (1751–1756). Ibis 94 (3): 499–523. doi:10.1111/j.1474-919X.1952.tb01847.x.
  15. Dickinson, E.C.; Christidis, L., ред. (2014). The Howard & Moore Complete Checklist of the Birds of the World 2 (вид. 4th). Eastbourne, UK: Aves Press. с. 493. ISBN 978-0-9568611-2-2.
  16. Gill, Frank; Donsker, David; Rasmussen, Pamela, ред. (2021). Bulbuls. IOC World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 3 січня 2022.
  17. Sibley, CB; Short, LL (1959). Hybridization in some Indian Bulbuls Pycnonotus cafer x P. leucogenys. Ibis 101 (2): 177–182. doi:10.1111/j.1474-919X.1959.tb02373.x.
  18. Rasmussen PC; Anderton, JC (2005). Birds of South Asia: The Ripley Guide. Smithsonian Institution and Lynx Edicions. с. 338. ISBN 978-8487334672.
  19. Sharpe, R B (1909). A Note on Molpastes magrathi Whitehead. Ibis 51 (2): 302–304. doi:10.1111/j.1474-919X.1909.tb05264.x.
  20. Vijayan, VS (1975). The ecological isolation of Bulbuls (Pycnonotidae) with special reference to Pycnonotus cafer cafer and P. luteolus luteolus at Point Calimere, Tamil Nadu. Ph.D. Thesis, University of Bombay.
  21. Watling, D (1978). Observations on the naturalized distribution of the Red-vented Bulbul in Africa, with special reference to the Fiji islands. Notornis 25: 109–117. Архів оригіналу за 16 жовтня 2008.
  22. Long, John L. (1981). Introduced Birds of the World: The worldwide history, distribution and influence of birds introduced to new environments. Terrey Hills, Sydney: Reed. с. 300. ISBN 978-0-589-50260-7.
  23. Gill, BJ; GR Hunt; S Sirgouant. Red-vented Bulbuls (Pycnonotus cafer) in New Caledonia.. Notornis 42 (3): 214–215. Архів оригіналу за 18 жовтня 2008.
  24. Red Vented Bulbul, Ministry for Primary Industry Pests and Diseases. Процитовано 25 липня 2013.
  25. Labour angry at $1000 angry bird reward. 3 News NZ. 15 November 2013.
  26. Williams, R.N; Giddings, L.V (1984). Differential expansion and population growth of bulbuls in Hawaii. Wilson Bulletin 96 (4): 647–655.
  27. McAllan, Ian AW; Hobcroft, D. (2005). The further spread of introduced birds in Samoa. Notornis 52: 16–20. Архів оригіналу за 18 жовтня 2008.
  28. Nowakowski JJ; Dulisz B (2019). The Red-vented Bulbul Pycnonotus cafer (Linnaeus, 1766) – a new invasive bird species breeding in Europe. BioInvasions Records 8 (4): 947–952. doi:10.3391/bir.2019.8.4.24.
  29. Cummings, JL; Mason, J.R.; Otis, D.L.; Ohashi, J.E. Davis T.J. (1994). Evaluation of methiocarb, ziram, and methyl anthranilate as bird repellents applied to Dendrobium orchids. Wildl. Soc. Bull. 22: 633–638.
  30. Medeiros, A. C.; Loope, L. L.; Conant, P.; McElvaney, S. (1997). Status, ecology, and management of the invasive plant, Miconia calvescens DC (Melastomataceae) in the Hawaiian Islands. Bishop Mus. Occas. Pap. 48: 23–36.
  31. Berger, A. J. (1975). Red-whiskered and Red-vented Bulbuls on Oahu. Elepaio 36: 16–19.
  32. Johnson, J. M. (1989). Redvented Bulbul Pycnonotus cafer (Linne) eating petals of Magnolia. J. Bombay Nat. Hist. Soc. 86 (1): 103.
  33. Bharos,AMK (1999). Attempt by Redvented Bulbul Pycnonotus cafer to feed on a young House Gecko Hemidactylus flaviviridis. J. Bombay Nat. Hist. Soc. 96 (2): 320.
  34. Sharma, Satish Kumar (2000). Redvented Bulbul Pycnonotus cafer feeding on tail of House Gecko Hemidactylus flaviviridis. J. Bombay Nat. Hist. Soc. 97 (2): 284.
  35. Marathe, S (1989). Fly-catching bulbuls. Newsletter for Birdwatchers 29 (9&10): 10–11.
  36. Balasubramanian, P (1991). Bulbuls feeding on the pulp of Cassia fistula pod in Pt. Calimere Wildlife Sanctuary, Tamil Nadu. J. Bombay Nat. Hist. Soc. 88 (3): 456.
  37. Siromoney, Gift (1963). Bulbuls eating flowers. Newsletter for Birdwatchers 3 (6): 12.
  38. Kumar, Satish (1995). Sugary exudate of Sorghum Sorghum bicolor as food of Large Grey Babbler Turdoides malcolmi (Sykes), Purplerumped Sunbird Nectarinia zeylonica (Linn.) and Redvented Bulbul Pycnonotus cafer (Linnaeus). J. Bombay Nat. Hist. Soc. 92 (3): 421–422.
  39. Bhatt, Dinesh; Anil Kumar (2001). Foraging ecology of Red-vented Bulbul Pycnonotus cafer in Haridwar, India. Forktail 17: 109–110. Архів оригіналу за 11 жовтня 2008.
  40. Lamba, BS (1968). Wire nests of Redvented Bulbul Pycnonotus cafer (Linnaeus). J. Bombay Nat. Hist. Soc. 65 (1): 222–223.
  41. Dixit,D (1963). Notes on a case of the redvented bulbul, Pycnonotus cafer (linnaeus) nesting indoors. Pavo 1 (1): 19–31.
  42. Inglis, CM (1922). Curious site for nest of the Bengal Redvented Bulbul (Molpastes haemarrhous bengalensis). J. Bombay Nat. Hist. Soc. 28 (4): 1135–1136.
  43. Lamba, BS (1976). Redvented Bulbul Pycnonotus cafer nesting in a hole in a mud bank. J. Bombay Nat. Hist. Soc. 73 (2): 395.
  44. Nanjappa, C (1989). An hitherto unrecorded nesting site of a Redvented Bulbul Pycnonotus cafer (Linnaeus). J. Bombay Nat. Hist. Soc. 86 (1): 102.
  45. Urfi, Abdul Jamil; Jethua, Keshubha (1998). Unusual nest location of Redvented Bulbul Pycnonotus cafer (Linn.). J. Bombay Nat. Hist. Soc. 95 (1): 116.
  46. Sivasubramanian, C; Sundaramoorthy, T (1992). Additional nesting sites of Redvented Bulbul Pycnonotus cafer (Linn.). J. Bombay Nat. Hist. Soc. 89 (2): 257.
  47. Jerdon, TC (1863). The Bird of India Volume 2. Part 1.. Calcutta : Printed for the Author by the Military Orphan Press. с. 93–96.
  48. Tooth, EE (1902). A Pied-Crested Cuckoo's egg Coccystes jacobinus found in the nest of the Bengal Red-vented Bulbul Molpastes bengalensis. J. Bombay Nat. Hist. Soc. 14 (1): 172.
  49. Roy, RN; Guha, BC (1958). Production of experimental scurvy in a bird species. Nature 182 (4650): 1689–1690. Bibcode:1958Natur.182.1689R. PMID 13622627. doi:10.1038/1821689b0. Проігноровано невідомий параметр |s2cid= (довідка)
  50. Nelson; Cox (2000). Lehninger Principles of Biochemistry. New York, NY: Worth Publ. ISBN 978-1-57259-931-4. OCLC 247815983.
  51. Gillespie D. S. (1980). Overview of Species Needing Dietary Vitamin C. The Journal of Zoo Animal Medicine 11 (3): 88–91. JSTOR 20094480. doi:10.2307/20094480.

Джерела
  • Richard Grimmett, Carol Inskipp, Tim Inskipp: Birds of India, Pakistan, Nepal, Bangladesh, Bhutan, Sri Lanka and the Maldives. Christopher Helm, London 1998, ISBN 0-691-04910-6.
  • Salim Ali: The Book of Indian Birds. Oxford University Press, Mumbai 2002, ISBN 0-19-566523-6.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.