Василівка (Вигодянська сільська громада)

Вперше село згадується у 1770 році під назвою Каная Мурза або Каная Мурзи (крим. Kanaya Mirza — кривавий мурза).[1] Це було татарське поселення, яке як зазначено знаходилося у Балці Канаєва (тоді так називали річку Барабой). Можливо, мова йде про історичну особу — останнього бея (лідера) Ногайської Орди — Каная, сина Дінбая, можливо, про його тезку.[2]

Поширення такої назви може свідчити про переселення на цю територію до 1770-х років значної групи кочового ногайського поселення.

У «Відомостях Чорноморського війська» за 1791 рік на цьому місці згадується поселення на Барабойній. Село було розташоване на дорозі з Хаджибея до Бендер. Про це і сьогодні нагадує два старих козацьких цвинтаря із мальтійськими хрестами початку 19-го століття.

На початку 19-го століття село згадується під назвою Шостка, або Шестаково. До 1825 року Василівка належала до Тираспольського повіту, як і місто Одеса, а потім увійшла до новоствореного Одеського повіту, який був ліквідований по Жовтневій Революції. У 1846 році в поселенні Василівка була збудована Петропавлівська церква.

У 1859 році у Василівці було 23 двори, у яких мешкають 210 душ чоловічої статі та 138 жіночої статі. У селі була одна православна церква, базари та винокурний завод.

У 1887 році проживали 188 душ чоловічої та 180 душ жіночої статі.

Після більшовицького жовтневого перевороту у 1917 році, село Василівка увійшло до складу проголошеної УНР.

Під час УНР з 6 березня по 29 квітня 1918 року належала до землі Одеси (УНР).

З 1918 по 1923 рік Василівка належала до Мангеймської волості Одеського повіту Херсонської губернії.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 19 жителів села[3].

12 вересня 1967 р. села Василівка, Бурківське[4], Варварівка, Мандрівка і Нове Василівської сільради об'єднані в один населений пункт — село Василівка.[5]

Село значно розрослося у 1970-1980-ті роки, коли тут працював колгосп імені Кірова. У селі були збудовані чотириповерхові багатоквартирні будинки для колгоспників, яких переселяли сюди із Західної та Центральної України. Також був побудований двоповерховий Будинок культури, школа, дитячий садок, які й зараз діють.

Згідно з переписом 1989 року населення села становило 2173 особи, з яких 994 чоловіки та 1179 жінок.[6]

За переписом населення 2001 року в селі мешкало 2068 осіб.[7]

Серед пам'яток в селі є Петропавлівська церква, зведена у 1876 році (наразі — Московського патріархату), меморіал невідомому солдату, який включає власне братську могилу 56 вояків, загиблих у Другій світовій війні, і монумент на їх пам'ять,[9], а також Палац-Садиба Дубецьких, або «Лігво Вовка» — триповерховий палац, який в селі зазвичай називають «Панський дім».

Палац-Садиба Дубецьких

Руїни садиби Дубецьких

Найвідоміша пам'ятка села, Палац Дубецьких, була побудована між 1845 і 1848 роками. Архітектором найімовірніше був Франческо Боффо. До 1861 садиба належала генералу Василю Дубецькому. Після відміни кріпосного права 1862 році була продана євреям Фішелю Бергмадському та Янкелю Сверліку. З 1885 році вона належала каховському купцю Костянтину Матвеєвичу Панкєєву. Син останнього, Сергій Панкеєв, відомий всьому світові як «людина-вовк», довгий час вважав себе вовком і проходив лікування у Зигмунда Фройда. За цей факт садиба дістала назву «Лігво Вовка».

Сергій Панкєєв так писав про палац-садибу:

Величезний, нагадує замок, сільський будинок, оточений старим парком, який поступово переходив в ліс. Тут був також ставок, досить великий для того, щоб називатися озером.

— [10]

У Василівці проходили  зйомки наступних картин:

• 1981 — «Школа» (реж. М.Іллєнко)
• 1983 — «Я — син трудового народу» (реж. В.Стрелков)[11]
• 2012 — «Одеса-мама» (серіал)

• Сергій Панкеєв — найвідоміший пацієнт Зигмунда Фрейда.

• Путешествия Историей (рос.)
• Зимний дворец и Лувр под Одессой (рос.)