Великий адронний колайдер

Вели́кий адро́нний кола́йдер (англ. Large Hadron Collider, LHC) — найбільший у світі прискорювач елементарних частинок, збудований у Європейському центрі ядерних досліджень (CERN), поблизу Женеви (Швейцарія), між 1998 і 2008 роками.

За межами Стандартної моделі
Теоретичне моделювання даних на великому адронному колайдері: сигнатура бозона Гіґґса при зіткненні протонів, що розпадаються на струмені адронів і електронів
Стандартна модель
Експерименти

Схематичне зображення детектора LHCb.
Розміщення ВАК (зелене кільце) на мапі. Синє кільце – SPS – менш потужний прискорювач. Справа внизу позначено аеропорт Женеви.

Фінансування та розробку проекту здійснюють понад 10 тисяч науковців та інженерів, представників різних університетів і лабораторій з понад 100 країн світу.

Прискорювач пролягає в тунелі (у формі тора окружністю 27 км) на глибині до 175 метрів (570 футів) під землею на кордоні Франції та Швейцарії, поблизу Женеви, Швейцарії. Як свідчить назва, він призначений для прискорювання адронів, зокрема протонів і важких іонів.

Перших зіткнень вдалось досягти в 2010 році з енергією в 3,5 тераелектронвольт (ТеВ) на промінь, що приблизно в чотири рази перевищило попередній світовий рекорд. Після модернізації 2015 року вдалось отримати енергію 6,5 ТеВ на промінь (13 ТеВ загальна енергія зіткнення, сучасний світовий рекорд).

Наприкінці 2018 року колайдер було вимкнено для подальшої модернізації прискорювача та детекторів. Перезапуск колайдера планується навесні 2022 року[1] з можливим підвищенням енергії зіткнення до 14 ТеВ.

Основні завдання ВАК

Вивчення механізму Хіггса

Цей, раніше суто теоретичний, механізм пояснює, яким чином деякі елементарні частинки набули масу, що призвело до порушення симетрії в межах електрослабкої взаємодії (де, як відомо, фотон безмасовий, а W та Z бозони масивні). Підтвердженням існування цього механізму повинен бути бозон Хіггса, пошук якого і був одним із завдань ВАК. У випадку існування цього бозону з допомогою експерименту планувалося визначити його основні характеристики (заряд та масу) і таким чином підтвердити або зробити спробу розширити Стандартну модель (в залежності від маси бозону).

Експерименти ATLAS та CMS оголосили про відкриття бозону Хіггса 4 липня 2012 року[2]. Опубліковані восени 2012 року результати[3][4] доводять існування частинки з масою близько 125 ГеВ, що має властивості відповідні до передбачених властивостей бозону Хіггса. Впродовж 2015-2018 років на ВАК було зібрано значно більшу кількість експериментальних даних, що дозволили виміряти з великою точністю параметри цієї частинки і впевнено поставити її у відповідність до теоретично передбаченого бозона Хіггса. Було відкрито 5 каналів розпаду цього бозона: розпад у два фотони[5], чотири лептони[6], пару b-кварків[7], пару W бозонів[8] та пару тау-лептонів[9][10]; всі результати відповідають теоретичним передбаченням. Ведеться пошук рідкісного каналу розпаду у два мюони[11] та інших розпадів[12], для дослідження яких необхідно зібрати значно більший обсяг даних. Так само, більший обсяг даних має бути досліджено для відкриття надзвичайно рідкісного процесу народження двох (або більшої кількості) бозонів Хіггса в одному зіткненні пучків.

Станом на 2019 рік, наукові статті 2012 року про відкриття бозону Хіггса отримали більше 9 тисяч цитувань[13], що ставить їх у п'ятірку найцитованіших наукових статей у фізиці елементарних частинок.

Вимірювання параметрів Стандартної Моделі

Значення основних параметрів Стандартної Моделі фізики елементарних частинок, таких як маси калібрувальних бозонів та константи електрослабкої взаємодії, були виміряні недостатньо точно до початку роботи ВАК. Вимірювання цих параметрів є одним з основних задань ВАК, яке успішно виконується[14][15].

Вивчення топ-кварків

Топ-кварк — найважчий кварк і, більше того, це найважча з відкритих поки елементарних частинок. Згідно з результатами Теватрону, що були відомі ще до запуску ВАК, його маса становить 173,1 ± 1,3 ГеВ/c². Через свою велику масу топ-кварк до запуску ВАК спостерігався лише на одному прискорювачі — Теватрон, на інших прискорювачах просто не вистачало енергії для його продукування. Крім того, топ-кварки цікавлять фізиків не тільки самі по собі, але і як «робочий інструмент» для вивчення хіггсівського бозона. Один з найважливіших каналів народження хіггсівського бозона в ВАК — асоціативне народження разом з топ-кварк-антикварковою парою. Для того, щоб надійно відокремлювати такі події від фону, треба спочатку добре вивчити властивості самих топ-кварків.

Вже 2014 року експерименти ATLAS та CMS змогли уточнити масу топ-кварка[16], а невдовзі детально вивчити його властивості. Асоціативне народження хіггсівського бозона з топ-кварк-антикварковою парою було експериментально досліджено у 2018[17][18].

Пошук суперсиметрії

Ця гіпотетична теорія постулює симетрію між бозонами та ферміонами в природі у випадку енергій понад 1 ТеВ і є одним із запропонованих розширень Стандартної моделі. Станом на 2021 рік, підтверджень цієї теорії здобути не вдалося: результати ВАК допомогли виключити значну кількість гіпотетичних сценаріїв[19]. Варто відзначити, що ці негативні результати не ставлять крапку на теорії суперсиметрії: є не виключеною можливість, що маса таких частинок настільки велика, що їх неможливо спостерігати на ВАК.

Також було досліджено інші гіпотетичні сценарії: існування раніше невідомих довгоживучих частинок[20] або магнітних монополей[21] також не було підтверджено.

Дослідження кварк-глюонної плазми

Приблизно один місяць на рік прискорювач працює в режимі ядерних зіткнень. Окрім зіткення пучків протонів, протягом 2010-2018 років досліджувались зіткенення двох пучків свинцю (PbPb), протонів та свинцю (pPb), а у 2017 також двох пучків ксенону (XeXe)[22]. Зіткнення важких іонів дозволяє досліджувати також рідкісні електромагнітні процеси завдяки сильним електромагнітним полям у важких ядрах. Так, колаборація ATLAS відкрила процес розсіяння фотонів на фотонах[23][24].

Дослідження важких адронів

Ще до запуску ВАК фізика важких (таких, що містять c- або b-кварки) адронів вважалася перспективним напрямом пошуку відхилень від Стандартної Моделі. Це є можливим завдяки тому, що розпад цих короткоживучих (період напіврозпаду порядка пікосекунди) адронів відбувається з допомогою слабкої взаємодії, в якій порушується CP-інваріантність. Точне вимірювання значень CP-асиметрії у розпадах важких адронів є одним із завдань ВАК, над яким переважно працює експеримент LHCb. Саме на цьому експерименті вперше було відкрито порушення CP-інваріантності у розпадах D мезонів[25], а також залежність CP-асиметрії від часу у розпадах Bs мезонів[26].

У слабких розпадах адрони масою порядка 2 – 5 ГеВ розпадаються з допомогою віртуальних W та Z бозонів масою у 80 – 90 ГеВ. Це дає можливість припустити, що гіпотетичні частинки з ще більшою масою можуть мати вплив на такі розпади, проявляючи себе у відхиленнях від передбачень Стандартної Моделі. Ще до старту ВАК передбачалося, що у деяких моделях суперсиметрії рідкісний розпад Bs мезона на два мюони (що у Стандартній Моделі стається лише в трьох із мільярда Bs мезонів) може бути значно частішим[27]. Три з чотирьох великих експериментів на ВАК взялися за перевірку цієї гіпотези: виміряна ймовірність такого розпаду станом на 2020 рік (близько 2.6 розпадів на мільярд[28]) узгоджується зі Стандартною Моделлю, що виключає гіпотетичні ефекти суперсиметрії, проте не виключає певні інші моделі фізики за межами Стандартної Моделі. Незначні відхилення від передбачень Стандартної Моделі спостерігаються у інших рідкісних розпадах B мезонів, проте (оскільки ці розпади надзвичайно рідкісні) необхідно зібрати більший обсяг даних для підтвердження результатів[29][30].

Окрім дослідження розпадів вже відомих адронів, передбачався пошук нових адронів, що були передбачені Стандартною Моделлю, але не були доступними на попередніх експериментах. Загалом, ВАК за 10 років відкрив кілька десятків нових адронів. Хоча більша частина з них подібні за кварковим складом до уже відомих частинок, було також відкрито кілька принципово нових адронів. Серед них варто виділити "двічі чарівний" баріон Ξcc++ , що є першим відомим баріоном з двома чарівними кварками[31][32].

Дослідження "екзотичних" адронів, тобто таких, що не вписуються у класифікацію мезонів та баріонів, є важливим для розуміння законів квантової хромодинаміки. У експериментах на ВАК було відкрито пентакварки[33][34], а також досліджено або відкрито кілька тетракварків[35][36][37].

Історія
Моделювання процесу зародження Бозону Хігса в детекторі CMS.

Проект був задуманий 1984 року, його реалізацію почали 2001-го. Для спорудження ВАК було використано існуючий тунель, в якому до 2000 року працював електрон-позитронний колайдер LEP.

Запуск ВАК спершу планували на 8 липня 2008 року, але відбувся він 10 вересня. Запуск вважають успішним — пучок частинок з енергією 450 гігаелектрон-вольт проведено по всьому кільцю колайдера.

Офіційну церемонію відкриття Великого адронного колайдера було заплановано на 21 жовтня 2008 року. Але через аварію[недоступне посилання з червня 2019], яка сталася 19 вересня, ВАК запустили лише 20 листопада 2009 року[38].

30 березня 2010 року у Великому адронному колайдері вперше успішно здійснено зіткнення протонів, що рухалися зі швидкістю, наближеною до швидкості світла[39][40].

14 лютого 2013 — Великий адронний колайдер було зупинено для запланованого ремонту, який тривав до листопада 2014. Техніки замінили понад 10 тисяч високовольтних з'єднань між надпровідними магнітами. Також було збільшено захист чутливого електронного обладнання в тунелі від іонізуючого випромінювання. Крім головного 27-кілометрового колайдера, проведено модернізацію протонного синхротрона та протонного суперсинхротрона. Після завершення роботи енергія зіткнень у ВАК зросла з 8 до 13 тераелектронвольт, а також збільшилась його світність (кількість зіткнень між частинками на секунду)[41].

8-16 березня 2013 — під час наукової конференції у Ля-Тюїль (Італія) фізики, які працюють на Великому адронному колайдері, оприлюднили нові дані, які підтверджують, що елементарна частинка, отримана у ході експерименту на ВАК є саме бозоном Хіггса[42].

Після зупинки на модернізацію у 2013 році, колайдер почав повноцінну роботу навесні 2015 року. У квітні 2016 року ЦЕРН відімкнув ВАК від живлення після короткого замикання, колайдер у цей час був у роботі. Речник ЦЕРНу Арно Марсольє повідомив, що тхір проліз до трансформатора високої напруги, що призвело до короткого замикання, тварина загинула, але Великий адронний колайдер буде полагоджено за кілька днів[43]. Колайдер успішно працював до кінця 2018 року, коли його було закрито на планову трирічну модернізацію.

Заплановано кілька модернізацій ВАК у майбутньому. Модернізація з метою досягнення ще більшої світності має назву HL-LHC (high-luminosity LHC) і має відбутись до 2027 року[44]. У подальшому, розглядається варіант модернізації магнітів прискорювача, що дозволить подвоїти енергію зіткнень[45] або ж будівництва принципово нового прискорювача, що замінить ВАК. Приорітети подібних проектів визначаються відповідно до результатів досліджень, отриманих на ВАК.

Передісторія ВАК з 1976 року
ПеріодПодіяОпис
5 квітня 1976Протонний суперсинхротрон SPS Були запущені перші пучки протонів в новому 7-кілометровому прискорювачі у ЦЕРНі — протонний суперсинхротрон (SPS). Протони розганялися в ньому до рекордної енергії 400 ГеВ і прямували на нерухомі мішені. SPS продовжував успішно працювати і в еру LEP, і навіть у XXI столітті. Починаючи з 2010 року основна функція SPS — попередній розгін і постачання протонів у Великий адронний колайдер
18 липня 1977Проект LEP і задумка ВАКБув опублікований перший проект Великого електрон-позитронного колайдера (LEP) в ЦЕРНі, який буде встановлений в спеціальному кільцевому тунелі завдовжки майже 30 км. Тоді ж була висловлена і думка, що в майбутньому в тому ж тунелі можна буде розмістити і адронний коллайдер, який, можливо, буде працювати одночасно з LEP. Тому тунель для LEP проектувався з урахуванням такої можливості.
1981Початок робіт над створенням магнітів Почалися розробки магнітів для ВАК — основи майбутнього колайдера. Магніти повинні були тримати поле близько 10 Тесла, а значить, їх необхідно робити надпровідними, але при цьому вони повинні вміщуватися в просторі підземного тунелю. Основний упор робився на конфігурацію «два в одному» (дві окремі вакуумні труби для зустрічних протонних пучків, поміщені в єдиний Кріостат), але розглядалися й інші варіанти. Конфігурація «два-в-одному» стала згодом емблемою ВАК.
Січень 1983 — січень 1988Прокладання 27-кілометрового тунелюПротягом 5 років у ЦЕРНі велися екскаваційні роботи з прокладанням кільцевого 27-кілометрового тунелю. У ньому розташовуэться Великий електрон-позитронного колайдера (LEP), а по закінченні його роботи, в 2000-і роки, в тому ж тунелі змонтують і Великий адронний колайдер. Прокладка тунелю стала найбільшим на той час екскаваціним проектом в Європі (рекорд був побитий в 1988 році, коли почалися роботи з прокладання підземного тунелю під Ламаншем.) Вартість цих робіт склала більше половини всього бюджету LEP[46].
Квітень 1983LHC Note 1У ЦЕРНі опубліковано технічний звіт[47], що містить попередні оцінки того, як міг би працювати адронний колайдер в тунелі LEP. Звіт вийшов під номером «LEP Note 440», а згодом він отримав номер «LHC Note 1».
3 липня 1983Теватрон
У Національній лабораторії ім. Е. Фермі в США почав свою роботу Теватрон — протон-антипротон колайдер, що вдаряє частки на енергії 512 ГеВ (пізніше енергія частинок була піднята до 980 ГеВ). У 1990–2000-і роки на Теватроні було зроблено багато робіт з фізики сильних і електрослабкої взаємодії, включаючи відкриття топ-кварків. У 2010–2012 роках Теватрон залишається головним конкурентом ВАК в пошуку гіґґсівського бозона.
21 березня 1984Конференція з ВАК у Лозанні

ЦЕРН спільно з Європейським комітетом по майбутніх прискорювачів організував з 21 по 27 березня 1984 робочу конференцію з ВАК у Лозанні[48] (Швейцарія). На ній були представлені результати вивчення різних шляхів для створення колайдера, а також загальні начерки детекторів для ВАК. Розробки магнітної системи прискорювача орієнтувалися на енергію протонів від 5 до 9 ТеВ; обговорювалися можливості зіштовхувати ядра важких іонів, а також проект електронно-протонного колайдера (при одночасній роботі LEP і ВАК, змонтованих один над одним).

Грудень 1984Нобелівська премія за W і Z бозони

Нобелівська премія з фізики за 1984 рік була вручена Карлу Руббіа і Симону ван дер Меру за їх ключову роль у відкритті в експериментах на SPS частинок-переносників слабкої взаємодії — W і Z бозонів. Це відкриття, яке підтвердило теорію електрослабкої симетрії, стало можливим завдяки тому, що в 1981 році SPS перетворився з протонного прискорювача в протон-антипротонний колайдер.

14 липня 1987Проект LAA

У ЦЕРНі починає роботу проект LAA[49], завданням якого є вироблення загальних принципів, за якими будуть проектуватися детектори для майбутнього адронного колайдера.

22 квітня 1988Підвищення світимості

Спеціальна комісія, створена в 1987 році, вивчила можливості збільшення світимості ВАК в порівнянні з початковими планами і в своєму звіті[50] від 22 квітня 1988 дала позитивний висновок. Орієнтиром світимості для ВАК стало значення 1034 см−2с−1.

Червень 1988Перші магніти

Протестовані перші невеликі моделі надпровідних магнітів, виготовлені італійською фірмою Ansaldo Componenti у співпраці з ЦЕРНом. Магнітне поле вдалося підняти до 8,5 Тесла без зриву надпровідності. У наступні роки було досягнуто магнітне поле напруженістю 10,2 Тесла. Порівняння різних варіантів магнітів і оптимізація їх конструкції тривали ще кілька років.

Березень 1989WWW

Співробітник ЦЕРНу Тім Бернерс-Лі запропонував[51] нову гіпертекстову систему обробки інформації, з якої потім виріс WWW.

14 липня 1989Запрацював LEP

14 липня 1989 у Великий електрон-позитронний колайдер (LEP) були запущені перші електрони і позитрони. Місяць по тому розпочалися перші зіткнення. У наступні 11 років LEP виконав велику програму досліджень з вивчення Стандартної моделі фізики елементарних частинок.

4 жовтня 1990Конференція в Ахені по ВАК

Європейський комітет з майбутніх прискорювачів організував в Ахені (ФРН) конференцію, присвячену ВАК. На ній були представлені, серед інших доповідей, і проекти двох різних детекторів для ВАК.

Травень 1991Технічний проект ВАК

Опубліковано 212-сторінковий звіт[52] («The Pink Book») групи, що вивчала можливість створення ВАК. Планована енергія протонів — 7,7 ТеВ.

20 грудня 1991Рада ЦЕРНу підтримав ВАК

У резолюції[53], затвердженої Радою ЦЕРНу, констатується, що ВАК — підходящий проект для ЦЕРНу після завершення роботи колайдера LEP. Конкурентом ВАК був проект лінійного електрон-позитронного колайдера.

5 березня 1992Фізична програма

З 5 по 8 березня 1992 року в Ев'ян-ле-Бен (Франція) пройшла конференція[54], після якої розпочала в деталях вимальовуватися фізична програма досліджень на ВАК.

15 березня 1992LHCC[55] — Комітет з експериментів на ВАК

За результатами березневої конференції в Ев'ян-ле-Бен (Франція) в ЦЕРНі був сформований Комітет з експериментів на ВАК (LHCC). Перше засідання комітету відбулося 23 жовтня 1992 року.

5 листопада 1992Чотири детектори для ВАК

У листопаді 1992 року Комітету з експериментів на ВАК були представлені заявки (Letter of Intent) на створення трьох великих детекторів: ATLAS (який утворився після злиття двох ранніх проектів EAGLE і ASCOT), CMS та L3P. У 1993 році Комітет підтримав заявки ATLAS і CMS, відхиливши заявку L3P. У березні 1993 року також була представлена ​​заявка на створення детектора ALICE, а в серпні 1995 року — заявка детектора LHCb.

1993Лін Еванс

Лін Еванс призначений керівником проекту ВАК і залишається ним донині. У 1990-х роках він зіграв величезну роль не тільки в розробці магнітної системи коллайдера, а й у залученні до проекту ВАК нових країн і, як наслідок, додаткового фінансування.

21 жовтня 1993SSC

Конгрес США відмовився продовжувати фінансування американського суперколайдера SSC, розрахованого на енергію протонів 20 ТеВ. Проекту був виділений останній грошовий транш у розмірі 640 млн доларів для згортання робіт. У наступні роки американські фізики почали приєднуватися до груп, які працюють над ВАК.

15 грудня 1994Технічні проекти детекторів ATLAS і CMS

Комітету з експериментам на ВАК представлені технічні проекти (Technical Proposal) детекторів ATLAS і CMS.

16 грудня 1994ВАК офіційно затверджений

Рада ЦЕРНу офіційно затвердив[56] проект по створенню ВАК як один з ключових проектів ЦЕРНу. Проект передбачав створення прискорювача в два етапи (енергія протонів 4,5 ТеВ до 2004 року і 7 ТеВ до 2008 року), з можливістю перегляду стратегії в 1997 році.

грудень 1994 — грудень 1998Прототип «String 1» — комірка довжиною 42м

Створення і тестування комірки String 1 — прототипу ділянки ВАК довжиною 42 м, який складався з чотирьох магнітів, які підтримуються температурою в 1,9 К.

20 грудня 1996ВАК в один етап

Завдяки додатковому фінансуванню від нових країн-учасників проекту, Рада ЦЕРНу прийняла рішення[57] реалізувати будівництво ВАК не в два, а в один етап. Завершення будівництва очікувалося в 2005 році.

листопад 1997Перший 15-метровий дипольний магніт

У ЦЕРН з Італії прибув перший прототип 15-метрового поворотного магніту, виготовлений за покращеною технологією з урахуванням результатів String-1.

Детектори
Монтаж внутрішньої системи відстеження на детектор ALICE

На ВАК встановлено 7 детекторів, розміщених у міжсекційних блоках. Два з них — ATLAS та CMS (Компактний мюонний соленоїд) — великогабаритні детектори загального призначення (англ. general-purpose detectors), розраховані для разноманітних досліджень, але конструктивно оптимізовані для пошуку бозона Хіггса та фізики за межами Стандартної Моделі. ALICE (A Large Ion Collider Experiment, Іонний колайдерний експеримент) оптимізований для досліджень кварк-глюооної плазми та законів квантової хромодинаміки у зіткненнях важких йонів та протонів. LHCb (LHC beauty experiment) є четверим за розміром експериментом, він оптимізований для досліджень CP-симетрії та пошуку фізики за межами Стандартної Моделі в розпадах адронів, що містять c- та b-кварки (останні дали назву експерименту).

Компанія BBC дала наступне визначення:

ATLAS — один з двох детекторів з широкою сферою функціонування з метою нових відкриттів та відповідей на старі питання.

CMS — детектор з широкою сферою функціонування, котрий «полює» на бозони Хіггса і шукає природу походження темної матерії.

ALICE — вивчає «рідинну» форму існування матерії, відому як кварк-глюонна плазма, короткий проміжок існування якої виник відразу ж після Великого Вибуху.

LHCb — вивчає рівну кількість матерії та антиматерії, яка вивільняється після Великого вибуху. Намагається дати відповідь на питання: «Що сталося зі „зниклою“ антиматерією?»

На кожному з чотирьох основних детекторів працює окрема наукова колаборація, кожна з яких налічує понад тисячу фізиків та інженерів з десятків країн світу.

Окрім чотирьох основних експериментів, кожен з яких має свою точку зіткнення пучків, є додаткові невеликів експерименти, розташовані поруч з одним з основних, використовуючи частину їх інфраструктури. Такими є TOTEM (розташований біля CMS), LHCf (LHC forward experiment, розташований біля ATLAS), MOEDAL (розташований біля LHCb). Споруджується восьмий експеримент, FASER[58]. Ці невеликі експерименти мають дуже вузьку галузь досліджень.


Внесок України

В експериментах на ВАК задіяно понад 40 країн світу.

Зокрема, українські науковці з Харківського Фізико-Технічного Інституту та НТК «Інститут монокристалів», фізик-теоретик Г. М. Зинов'єв брали участь у частині проекту ВАК — роботах над системою детектування ALICE (внутрішньою трековою системою). У Науково-дослідному технологічному інституті приладобудування (Харків) під керівництвом професора В.Борщова налагодили відповідне виробництво. Фінансування української частини робіт здійснювалося коштом Українського Науково-Технологічного центру, створеного відповідними департаментами США, Японії та Канади, а також INTAS, CERN і НАТО, адже офіційно участь України в CERN на той час ще не було оформлено.

Українські наукові інститути беруть участь в колабораціях CMS, ALICE та LHCb[59].

Громадський резонанс

Волтер Ваґнер, власник ботанічного саду на Гавайських островах, і Луїс Санчо (Іспанія) подавали позов до суду, вимагаючи заборонити запуск Великого адронного колайдера. На їхню думку, запуск пристрою небезпечний для людства: колайдер може породити невелику чорну діру або «дивну частку», яка перетворить Землю на грудку «дивної матерії». Дослідники з CERN спростовували ці гіпотези і називали заяви Ваґнера і Санчо «нісенітницею».

Див. також

Джерела
  1. New schedule for CERN’s accelerators and experiments. CERN (англ.). Процитовано 23 січня 2021.
  2. CERN experiments observe particle consistent with long-sought Higgs boson. CERN (англ.). Процитовано 23 січня 2021.
  3. Aad, G.; Abajyan, T.; Abbott, B.; Abdallah, J.; Abdel Khalek, S.; Abdelalim, A.A.; Abdinov, O.; Aben, R. та ін. (2012-09). Observation of a new particle in the search for the Standard Model Higgs boson with the ATLAS detector at the LHC. Physics Letters B (англ.) 716 (1). с. 1–29. doi:10.1016/j.physletb.2012.08.020. Процитовано 23 січня 2021.
  4. Chatrchyan, S.; Khachatryan, V.; Sirunyan, A.M.; Tumasyan, A.; Adam, W.; Aguilo, E.; Bergauer, T.; Dragicevic, M. та ін. (2012-09). Observation of a new boson at a mass of 125 GeV with the CMS experiment at the LHC. Physics Letters B (англ.) 716 (1). с. 30–61. doi:10.1016/j.physletb.2012.08.021. Процитовано 23 січня 2021.
  5. Sirunyan, A.M.; Tumasyan, A.; Adam, W.; Ambrogi, F.; Bergauer, T.; Dragicevic, M.; Erö, J.; Escalante Del Valle, A. та ін. (2020-06). A measurement of the Higgs boson mass in the diphoton decay channel. Physics Letters B (англ.) 805. с. 135425. doi:10.1016/j.physletb.2020.135425. Процитовано 23 січня 2021.
  6. Aaboud, M.; Aad, G.; Abbott, B.; Abdinov, O.; Abeloos, B.; Abidi, S.H.; AbouZeid, O.S.; Abraham, N.L. та ін. (2018-09). Measurement of the Higgs boson mass in the H → ZZ⁎ → 4ℓ and H → γγ channels with s = 13 TeV pp collisions using the ATLAS detector. Physics Letters B (англ.) 784. с. 345–366. doi:10.1016/j.physletb.2018.07.050. Процитовано 23 січня 2021.
  7. Studying the Higgs boson in its most common – yet uncommonly challenging – decay channel. ATLAS (англ.). Процитовано 23 січня 2021.
  8. Measurements of gluon–gluon fusion and vector-boson fusion Higgs boson production cross-sections in the H → WW⁎ → eνμν decay channel in pp collisions at s=13TeV with the ATLAS detector. Physics Letters B (англ.) 789. 10 лютого 2019. с. 508–529. ISSN 0370-2693. doi:10.1016/j.physletb.2018.11.064. Процитовано 23 січня 2021.
  9. Aaboud, M.; Aad, G.; Abbott, B.; Abdinov, O.; Abeloos, B.; Abhayasinghe, D. K.; Abidi, S. H.; AbouZeid, O. S. та ін. (10 квітня 2019). Cross-section measurements of the Higgs boson decaying into a pair of τ -leptons in proton-proton collisions at s = 13 TeV with the ATLAS detector. Physical Review D (англ.) 99 (7). с. 072001. ISSN 2470-0010. doi:10.1103/PhysRevD.99.072001. Процитовано 23 січня 2021.
  10. Sirunyan, A.M.; Tumasyan, A.; Adam, W.; Ambrogi, F.; Asilar, E.; Bergauer, T.; Brandstetter, J.; Brondolin, E. та ін. (2018-04). Observation of the Higgs boson decay to a pair of τ leptons with the CMS detector. Physics Letters B (англ.) 779. с. 283–316. doi:10.1016/j.physletb.2018.02.004. Процитовано 23 січня 2021.
  11. CERN experiments announce first indications of a rare Higgs boson process. CERN (англ.). Процитовано 23 січня 2021.
  12. Exploring new ways to see the Higgs boson. CERN (англ.). Процитовано 23 січня 2021.
  13. Top Cited Articles of All Time (2019 edition). old.inspirehep.net. Процитовано 23 січня 2021.
  14. First high-precision LHC measurement of W boson mass. CERN (англ.). Процитовано 23 січня 2021.
  15. The LHCb collaboration; Aaij, R.; Adeva, B.; Adinolfi, M.; Affolder, A.; Ajaltouni, Z.; Akar, S.; Albrecht, J. та ін. (2015-11). Measurement of the forward-backward asymmetry in Z/γ∗ → μ + μ − decays and determination of the effective weak mixing angle. Journal of High Energy Physics (англ.) 2015 (11). с. 190. ISSN 1029-8479. doi:10.1007/JHEP11(2015)190. Процитовано 23 січня 2021.
  16. LHC and Tevatron scientists announce first joint result. CERN (англ.). Процитовано 23 січня 2021.
  17. The Higgs boson reveals its affinity for the top quark. CERN (англ.). Процитовано 23 січня 2021.
  18. Sirunyan, A. M.; Tumasyan, A.; Adam, W.; Ambrogi, F.; Asilar, E.; Bergauer, T.; Brandstetter, J.; Dragicevic, M. та ін. (4 червня 2018). Observation of t t ¯ H Production. Physical Review Letters (англ.) 120 (23). с. 231801. ISSN 0031-9007. doi:10.1103/PhysRevLett.120.231801. Процитовано 23 січня 2021.
  19. January 2021, Paul Sutter 07. From squarks to gluinos: It's not looking good for supersymmetry. Space.com (англ.). Процитовано 23 січня 2021.
  20. ATLAS sets new limits on exotic types of long-lived particles. CERN (англ.). Процитовано 23 січня 2021.
  21. MoEDAL closes in on search for magnetic particle. CERN (англ.). Процитовано 23 січня 2021.
  22. For one day only LHC collides xenon beams. CERN (англ.). Процитовано 23 січня 2021.
  23. ATLAS observes light scattering off light. ATLAS (англ.). Процитовано 23 січня 2021.
  24. Evidence for light-by-light scattering in heavy-ion collisions with the ATLAS detector at the LHC. Nature Physics 13 (9). 14 серпня 2017. с. 852–858. ISSN 1745-2473. doi:10.1038/nphys4208. Процитовано 23 січня 2021.
  25. LHCb sees a new flavour of matter–antimatter asymmetry. CERN (англ.). Процитовано 23 січня 2021.
  26. LHCb sees new form of matter–antimatter asymmetry in strange beauty particles. CERN (англ.). Процитовано 23 січня 2021.
  27. Arbey, A.; Battaglia, M.; Mahmoudi, F.; Martínez Santos, D. (21 лютого 2013). Supersymmetry confronts B s → μ + μ − : Present and future status. Physical Review D (англ.) 87 (3). с. 035026. ISSN 1550-7998. doi:10.1103/PhysRevD.87.035026. Процитовано 23 січня 2021.
  28. The ATLAS collaboration, ред. (2020). Combination of the ATLAS, CMS and LHCb results on the $B^0_{(s)}\to\mu^+\mu^-$ decays.
  29. New LHCb analysis still sees previous intriguing results. CERN (англ.). Процитовано 23 січня 2021.
  30. LHCb flavour anomalies continue to intrigue. CERN (англ.). Процитовано 23 січня 2021.
  31. The LHCb experiment is charmed to announce observation of a new particle with two heavy quarks. CERN (англ.). Процитовано 23 січня 2021.
  32. The LHCb collaboration; Aaij, R.; Abellán Beteta, C.; Ackernley, T.; Adeva, B.; Adinolfi, M.; Afsharnia, H.; Aidala, C. A. та ін. (2020-02). Precision measurement of the $$ {\varXi}_{cc}^{++} $$ mass. Journal of High Energy Physics (англ.) 2020 (2). с. 49. ISSN 1029-8479. doi:10.1007/JHEP02(2020)049. Процитовано 23 січня 2021.
  33. Aaij, R.; Adeva, B.; Adinolfi, M.; Affolder, A.; Ajaltouni, Z.; Akar, S.; Albrecht, J.; Alessio, F. та ін. (12 серпня 2015). Observation of J / ψ p Resonances Consistent with Pentaquark States in Λ b 0 → J / ψ K − p Decays. Physical Review Letters (англ.) 115 (7). с. 072001. ISSN 0031-9007. doi:10.1103/PhysRevLett.115.072001. Процитовано 23 січня 2021.
  34. Aaij, R.; Abellán Beteta, C.; Adeva, B.; Adinolfi, M.; Aidala, C. A.; Ajaltouni, Z.; Akar, S.; Albicocco, P. та ін. (5 червня 2019). Observation of a Narrow Pentaquark State, P c ( 4312 ) + , and of the Two-Peak Structure of the P c ( 4450 ) +. Physical Review Letters (англ.) 122 (22). с. 222001. ISSN 0031-9007. doi:10.1103/PhysRevLett.122.222001. Процитовано 23 січня 2021.
  35. Aaij, R.; Abellán Beteta, C.; Ackernley, T.; Adeva, B.; Adinolfi, M.; Afsharnia, H.; Aidala, C. A.; Aiola, S. та ін. (7 грудня 2020). Amplitude analysis of the B + → D + D − K + decay. Physical Review D (англ.) 102 (11). с. 112003. ISSN 2470-0010. doi:10.1103/PhysRevD.102.112003. Процитовано 23 січня 2021.
  36. LHCb discovers first “open-charm” tetraquark. CERN (англ.). Процитовано 23 січня 2021.
  37. LHCb discovers a new type of tetraquark at CERN. CERN (англ.). Процитовано 23 січня 2021.
  38. Вчені запустили Великий адронний коллайдер // ТСН, 20.11.2009[недоступне посилання з травня 2019]
  39. У Великому адронному колайдері вперше успішно пройшло зіткнення протонів // Радіо Свобода, 30.03.2010. Архів оригіналу за 24.02.2014. Процитовано 14.10.2013.
  40. Запущений перший в історії людства Великий адронний колайдер // Радіо Свобода, 30.03.2010. Архів оригіналу за 28.02.2014. Процитовано 14.10.2013.
  41. Большой адронный коллайдер остановлен на два года. polit.ua. Архів оригіналу за 26 червня 2013. Процитовано 14 лютого 2013.
  42. Євген Ланюк. Відкрита нещодавно частинка таки справді бозон Гіґґса // Збруч, 16.03.2013. Архів оригіналу за 13.12.2013. Процитовано 14.10.2013.
  43. Тхір зупинив роботу Великого адронного колайдера Архівовано 30 квітня 2016 у Wayback Machine.. BBC Україна. 29 квітня 2016 року
  44. High-Luminosity LHC | CERN. home.cern. Процитовано 23 січня 2021.
  45. the FCC Collaboration; Abada, A.; Abbrescia, M.; AbdusSalam, S. S.; Abdyukhanov, I.; Abelleira Fernandez, J.; Abramov, A.; Aburaia, M. та ін. (2019-07). HE-LHC: The High-Energy Large Hadron Collider: Future Circular Collider Conceptual Design Report Volume 4. The European Physical Journal Special Topics (англ.) 228 (5). с. 1109–1382. ISSN 1951-6355. doi:10.1140/epjst/e2019-900088-6. Процитовано 23 січня 2021.
  46. Лекція Стіва Майера (1990). Архів оригіналу за 25 серпня 2010. Процитовано 24 червня 2010.
  47. Звіт про попередні оцінки того, як би міг працювати адронний коллайдер в тунелі LEP
  48. Конференція в Лозанні // CERN Courier. Архів оригіналу за 16 жовтня 2011. Процитовано 7 травня 2011.
  49. Проект LAA на офіційному сайті CERN
  50. Звіт про збільшення світимості Дослідницької групи з ЦЕРНу Комітет довгострокового планування[недоступне посилання з травня 2019]
  51. Пропозиція Тіма Бернерса-Лі, 1989. Архів оригіналу за 11 травня 2011. Процитовано 7 травня 2011.
  52. Звіт групи, що вивчала можливості LHC
  53. Резолюція затвердження LHC. Архів оригіналу за 21 березня 2011. Процитовано 7 травня 2011.
  54. Конференція в Ев'ян-ле-Бен (Франція)
  55. Комітет з експериментів на LHC. Архів оригіналу за 26 травня 2008. Процитовано 7 травня 2011.
  56. Рішення про створення LHC. Архів оригіналу за 18 серпня 2013. Процитовано 2 вересня 2013.
  57. Рішення про будівництво LHC в один етап. Архів оригіналу за 17 серпня 2013. Процитовано 2 вересня 2013.
  58. FASER: CERN approves new experiment to look for long-lived, exotic particles. CERN (англ.). Процитовано 23 січня 2021.
  59. Ukraine becomes an associate member of CERN. CERN (англ.). Процитовано 23 січня 2021.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.