Велоцираптор

Велоцираптор (Velociraptor — «швидкий мисливець», від латинських слів velox — швидкий і raptor — мисливець) — рід дрібних хижих динозаврів з родини дромеозаврових підряду тероподів. Мешкав у Азії в пізньому крейдовому періоді 83-70 мільйонів років тому. Мав невеликі розміри — близько 60 сантиметрів заввишки і до 180—200 завдовжки, важив до 15-20 кілограмів. Рештки велоцирапторів знайдені у пустелі Гобі, що в Монголії та північному Китаї.

Велоцираптор
Період існування: пізня крейда, 75–71 млн р. т.
▼
Реконструкція скелета V. mongoliensis
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Динозаври (Dinosauria)
Ряд: Ящеротазові (Saurischia)
Підряд: Тероподи (Theropoda)
Родина: †Дромеозавриди (Dromaeosauridae)
Підродина: †Велоцирапторини (Velociraptorinae)
Рід: †Велоцираптор (Velociraptor)
Osborn, 1924
Типовий вид
†Velociraptor mongoliensis
Osborn, 1924
Species
  • †V. mongoliensis Osborn, 1924
  • †V. osmolskae Godefroit et al., 2008
Вікісховище: Velociraptor

Відкриття

У 1922 році в пустелю Гобі приїхала експедиція Американського музею природничої історії яка мала шукати сліди стародавніх людей, але замість цього натрапила на численні скам'янілі рештки динозаврів. 11 серпня 1923 року Пітер Кайзен знайшов кості велацираптора — череп та кігті задніх ніг. У 1924 році директор музею Генрі Осборн згадав про ці знахідки у науково-популярній статті. Первісно новий вид назвали Ovoraptor djadochtari, але пізніше Осборн змінив назву на Velociraptor mongoliensis, яка і увійшла в науковий обіг. Velociraptor mongoliensis є загальновизнаним типовим видом. Другий вид велоцирапторів Velociraptor osmolskae було описано лише в 2008 році на основі вивчення знахідок 1999 року зроблених у китайській частині пустелі Гобі. Пізніше американців не пускали на місця розкопок і велоцирапторів вивчали радянські, польські та монгольські експедиції. У 1988—1990 роках спільна китайсько-канадська експедиція знайшла кості велоцираптора у Внутрішній Монголії. У 1990—1995 році американці знову отримали доступ до розкопок в Монголії.

Будова тіла
Силует велоцираптора у порівнянні з людським
Промальовка перших знахідок решток велоцираптора

У родину дромеозаврид входять роди динозаврів середніх розмірів, тобто не дуже великі, однак навіть на їх тлі велоцираптори виділяються малими габаритами. Завдовжки вони до 2 метрів, причому близько половини припадало на хвіст, маса до 15-20 кілограмів, тобто в цілому розміри приблизно як у великого індика. Сплощений череп завдовжки близько 25 сантиметрів з витягнутими щелепами дещо загнутими уверх. Тварини мали по 26-28 гострих, загнутих назад зубів на верхній та нижній щелепах. Подібні зуби типові для хижих динозаврів і потрібні аби ловити та утримувати вертку здобич. У велоцирапторів був досить великий як для їх розмірів мозок. Як і в інших тероподів на задніх лапах велоцираптори мали 4 пальці з яких один (перший) малий і недорозвинений. Але на відміну від інших родів, представники яких при ході спиралися на 3 пальці, у велацирапторів для цього використовувалося лише 2 — третій та четвертий. Другий палець був найдовшим і мав величезний як для тварини таких розмірів кіготь завдовжки по зовнішньому краю до 67 мм. Під час ходи цей палець з кігтем був відігнутий і використовувався лише на полюванні для нанесення ран жертвам. Довгий хвіст велоцирапторів був негнучким — у верхній частині його тягнулися кістяні вирости які з'єднували разом 4-10 хребців, а у нижній знаходилися закостенілі сухожилля. Довгий та негнучкий хвіст тварини використовували як балансир на різких поворотах. Цікавою рисою анатомії велоцирапторів була так звана вилочка — кістка в плечовій області дуже характерна для птахів. Це додатковий аргумент на користь спорідненості птахів та деяких динозаврів. Тіла у велоцирапторів було принаймні частково вкрите пір'ям. Найімовірніше це свідчить про теплокровність тварини хоча судячи з того, що велоцираптори росли повільніше за сучасних ссавців чи птахів їх метаболізм був не такий швидкий.

Поведінка
Макет знахідки решток велоцираптора, що загинув під час бою зі своєю жертвою

Анатомія велоцирапторів свідчить про те, що вони були хижаками, більше того судячи з величезних кігтів — макрофагами. Непропорційно великі кігті, що могли витримати великі навантаження одразу привернули увагу до цих тварин. Існувало кілька теорій щодо способу полювання велоцирапторів. Спершу припускали. що вони завдавали великих рваних ран по боках та животі жертви після чого та стікала кров'ю. Однак щодо цього був ряд заперечень — кігті хоча й довгі, але не мають сплощеного гострого краю, тобто пристосовані для пробивання, але не для розрізання. Моделювання удару на свинячих тушах також показало, що удар кігтя, пробиваючи шкіру, не здатен утворити рвану рану. Велику роль зіграла знахідка 1971 року, коли були виявлені скам'янілі рештки велоцираптора та протоцератопса, які загинули в двобої між собою. Ця знахідка допомогла з'ясувати багато деталей тактики полювання тварини. Судячи з усього, обидві тварини загинули, ймовірно потрапили під зсув одночасно посеред бою. Кігті задніх ніг велоцираптора було знайдено в шиї процератопса. Це свідчить що ціллю атак були шийні судини та трахея жертви. Зараз вважається, що велоцираптори задавали жертві досить точних ударів в шию з метою пошкодити судини та горло і, дочекавшись коли тварина слабшала, добивали здобич.

Велоцираптори в сучасній культурі
  • Велоцираптори стали широко відомі після фільму Парк юрського періоду (1993) року. Насправді показані там тварини ґрунтуються на реконструкціях дейнонихів. Справа у тому, що Майкл Крайтон, автор однойменної повісті, за якою було знято фільм, слідував систематиці Грегорі Пола, який відносив дейноніхів до роду велоцирапторів.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.