Верхня Теличка

Ве́рхня Тели́чка — урочище[1] в Києві, частина історичної місцевості Теличка. Розташована в Печерському районі південніше Звіринця, на південно-східних схилах Бусової гори[2][3], між залізницею, вулицею Бойчука та Ботанічним садом[1][4][5][6].

Верхня Теличка

Приватні садиби Верхньої Телички у 2006 році
Загальна інформація
50°24′16″ пн. ш. 30°33′30″ сх. д.
Країна  Україна
Адмінодиниця Київ
Головні вулиці Буслівська, Залізничне шосе, Звіринецька, Звіринецький пров., Кленовий пров., Новоселицька, Миколи Соловцова, Сорочинська, Тимірязєвська
Парки Національний ботанічний сад імені Миколи Гришка НАН України
Транспорт
Метрополітен  «Видубичі»
Залізнична інфраструктура Видубичі
Автобус № 76
Зовнішні посилання:
У проєкті OpenStreetMap ↑421866 ·R (Київ)
Карта
Верхня Теличка
Верхня Теличка (Київ)

Історія

У XIX столітті в околицях Верхньої Телички розташовувалися військові служби, зокрема, територію між сучасними вулицями Буслівською, Звіринецькою та Добролюбова з 1820-х років займала артилерійська лабораторія, в районі сучасної вулиці Лізи Чайкіної була військова гауптвахта, між залізницею і теперішньою вулицею Звіринецькою розміщувалися Госпітальне військове кладовище, де ховали нижніх чинів, померлих у шпиталі, та арештантські казарми[7].

Поселення у Верхні Теличці виникло в останній третині XIX століття, уперше зафіксовано на мапі Києва 1885 року під назвою Теличка. На межі XIX—XX століть тут стояло близько 25 садиб, була розгалужена вулична мережа з десятка вулиць[3]. У 1902 році на мапах міста вперше з'являється окремий топонім Верхня Теличка (на відміну від низинної Нижньої Телички по той бік залізниці)[7]. У 1918 році Верхня Теличка та околиці значно постраждали від вибуху порохових складів на Звіринці, втім на мапі 1925 року вже знову видно житлову забудову у цій місцевості: вздовж кінцевої частини сучасної вулиці Тимірязєвської та поблизу вулиці Соловцова[8].

У 1923 році Теличка увійшла до меж Києва[1][5][2].

У 1930-х роках населення Верхньої Телички значно зросло, по-перше, за рахунок переселенців з затоплених повінню 1931 року Осокорків, яка знищила 80 хат[9], по-друге, через відведення у 1936 році східної частини Верхньої Телички під майбутній Ботанічний сад[9]. У другій половині 1930-х років житлова забудова ущільняється, серед одноповерхових приватних садиб тут будують 5 двоповерхових житлові будинки (знесені у 1960-х—1980-х роках)[8], а також, враховуючі значну кількість дітей, — школу на 280 учнів (сучасна школа № 5), зведену за типовим проєктом 118[10].

За Генеральним планом Києва 1935 року в перспективі на Верхній Теличці мали збудувати низку науково-дослідних інститутів і замість звивистих Тимірязєвської та Звіринецької вулиць прокласти дві нові широкі вулиці, які сполучили б Печерськ із районом сучасної Видубицької розв'язки[10]. Втім, реалізації цього проєкту завадила Друга світова війна. У повоєнні часи населення Верхньої Телички зростає, особливо, коли на початку 1950-х років міська влада виділила тут землі під індивідуальне будівництво, внаслідок чого проклали низку нових вулиць. Також у 1950-х—1960-х роках було зведено кілька багатоквартирних будинків, у 1963 році тут з'явилася перша п'ятиповерхівка за типовим проєктом 1-438-5 (вул. Звіринецька, 65), у 1974 році — перший десятиповерховий будинок за проєктом 1-447С-25 (вул. Звіринецька, 63-а)[11], у 1998 році — перший висотний будинок на 15 поверхів (вул. Звіринецька, 61-а)[12].

Забудова
Вигляд з півночі. Справа — ЖК «Тріумф», станом на 2021 рік — найвища будівля Верхньої Телички

Житлова забудова Верхньої Телички вельми різноманітна, проте переважають тут приватні садиби різних часів. У 1960-х — на початку 1970-х тут збудували низку п'ятиповерхових будинків за типовими проєктами, у 1970-х—1980-х роках — кілька будинків висотою від 7 до 10 поверхів, як за типовими, так і за індивідуальними проєктами. За незалежної України Верхня Теличка поступово забудовується висотними житловими будинками та сучасними житловими комплексами преміум-сегменту. Станом на 2021 рік найвищим будинком Верхньої Телички є зведений у 2008 році ЖК «Тріумф» (інша назва — «Звіринецькі вежі»), який складається з 14- та 25-поверхових секцій[12]. Окрім висотних ЖК, на Верхній Теличці наприкінці 2000-х — у 2010-х роках збудована низка елітних житлових будинків від 2 до 10 поверхів.

Транспорт

З усіх маршрутів міського транспорту по Верхній Теличці курсує лише один — автобусний маршрут № 76, який сполучає цю місцевість із станцією метро «Печерська»[13]. Відкритий ще у 1960-х роках, цей маршрут спершу курсував до Печерського мосту.

Також між Верхньою і Нижньою Теличками розташований пересадковий вузол «Видубичі», який складається з однойменних автостанції, станції метро і залізничної платформи, однак через значні перепади рельєфу з власне Верхньої Телички до нього можна дістатися лише в обхід вулицею Тимірязєвською та сходами від вулиці Сорочинської. При пересадковому вузлі станом на 2022 рік розташована також кінцева зупинка «Станція метро „Видубичі“», де зупиняються тролейбуси № 15 і № 38, та маршрутні таксі № 491 і № 520, які курсують по вулиці Бойчука.

Госпітальне (військове) кладовище

У 1878 році на Верхній Теличці, приблизно між залізницею та кінцевою частиною сучасної Звіринецької вулиці виділили ділянку під військове кладовище, на якому мали ховати солдатів, які отримали поранення на російсько-турецькій війні 1877—1878 років і померли у військовому шпиталі. Завдяки кладовищу отримала свою назву вулиця Військово-Кладовищенська. Поховання на цьому некрополі здійснювалися до 1914 року, коли з початком Першої світової війни зросла кількість померлих військовиків і кладовище швидко переповнилося[14].

Попри те, що Госпітальне кладовище на Верхній Теличці ще з'являється на мапі Києва 1931 року, у другій половині XX століття воно було закрите і знищене, територія забудована приватними садибами. Станом на 2022 рік зберігся лише невеликий клаптик колишнього цвинтаря з приблизно десятком могильних хрестів і надгробків, розташований наприкінці Звіринецького провулку[15]. На початку XXI століття тут встановили меморіальний хрест, присвячений воїнам-учасникам російсько-турецької війни 1877—1878 років. У грудні 2020 року, під час земляних робіт на місці колишнього кладовища екскаватор відкопав надгробок генерал-лейтенанта Євгена Спокойського-Францевича[16][17], який помер 1907 року і був похований на Госпітальному цвинтарі[18].

Примітки
  1. Київ, 1981, с. 593.
  2. Пономаренко, Різник, 2003, с. 69.
  3. Вакулишин, 2014, с. 29.
  4. Киев, 1982, с. 550.
  5. Киев, 1985, с. 608.
  6. Звід, 2011, с. 2098.
  7. Широчин, Михайлик, 2021, с. 49.
  8. Широчин, Михайлик, 2021, с. 50.
  9. Вакулишин, 2014, с. 130.
  10. Широчин, Михайлик, 2021, с. 51.
  11. Широчин, Михайлик, 2021, с. 52.
  12. Широчин, Михайлик, 2021, с. 53.
  13. Автобусний маршрут № 76. www.eway.in.ua. EasyWay. Процитовано 8 січня 2022 року.
  14. Забытые некрополи Киева: Госпитальное и Иорданское. Процитовано 8 січня 2022 року. (англ.)
  15. Симфония в камне: десять старинных кладбищ Киева. my-kiev.com. 28 вересня 2020. Процитовано 8 січня 2022 року. (рос.)
  16. Надгробок імператорського генерала Спокойського-Францевича знайдено в Києві. censor.net. «Цензор.нет». 20 грудня 2020. Процитовано 8 січня 2022 року.
  17. Іванна Шовкун (19 грудня 2020). У Києві випадково знайшли в землі надгробок генерала з відомого шляхетського роду: фото. apostrophe.ua. «Апостроф». Процитовано 8 січня 2022 року.
  18. Некролог Євгена Спокойського-Францевича // «Кіевлянинъ». — 1907. — № 188 (10 липня).

Джерела
  • Київ: енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : Гол. ред. Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
  • Київ: Кн. 1, ч. 3: С—Я Звід пам'яток історії та культури України. Енциклопедичне видання. У 28 томах / Редкол. тому: Відп. ред. П. Тронько та ін. Упоряд.: В. Горбик, М. Кіпоренко, Н. Коваленко, Л. Федорова. — К. : Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2011. — С. 1217–2197. — 3900 прим. — ISBN 966-95478-2-2-2.
  • Широчин С., Михайлик О. Невідомі периферії Києва. Новий Печерськ. — К. : Скай Хорс, 2021. — 192 с. — (Невідомі периферії Києва)
  • С. М. Вакулишин. Топонімія Києва XX ст. — К. : Центр ДЗК, 2014. — 260 с. — 200 прим. — ISBN 978-617-7175-15-4.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.