Верхів

Перший навчальний заклад у селі було відкрито у 1873 році. Удільним відомством. Це було однокласне народне училище, яке розмташовувалося у приміщенні цього ж відомства і утримувалось за його кошти. В 1878 році в ньому навчалось 43 учні чоловічої статі та 16 жіночої. Працювало з учнями 3 вчителі, один з яких викладав Закон Божий. Пізніше училище стало двокласним і було переміщене у більше приміщення, у якому проживав управитель маєтку графа Іллінського, Григорій Добринський. У цьому двоповерховому приміщенні школа функціонує і сьогодні.

До повалення самодержавства навчання у школі велося російською мовою, з 1922 по 1939 рік — польською. Школа в ці роки носила ім'я всесвітньо відомого вченого Миколая Коперника. Очолював її Томаш Тарновський, потім Франк Францішек, учетилювала і його дружина Стефанія. Вчило верхівських дітей подружжя Марії та Павла Ковальських — батьки доктора історичних наук, професора Національного університету «Острозька академія» М. П. Ковальського.

Слід відзначити, що вчителі школи брали активну участь у діяльності тодішньої «На початку 1920-х рр. в Галичині, на Волині, Закарпатті товариства провадили активну культурно-освітню діяльність. На Київщині, Катеринославщині, Поділлі діяльність „Просвіти“ провадилася до початку 1920-х рр., у середині 1920-х рр. частина їх була реорганізована, інші самоліквідовувалися. На Волині „Просвіта“ функціонувала до 1929 року в Рівному, до 1934 — у Луцьку, осередки товариства, підпорядковані Львівській „Просвіті“, до середини 1930-х рр. могли працювати в інших місцевостях Волині.

Найплідніше у 1920—30-ті рр. „Просвіта“ працювала в Галичині та на Закарпатті. 1939 року, з окупацією угорськими і радянськими військами українських земель, діяльність товариств на Закарпатті та в Галичині була припинена. Активним організатором просвітянської діяльності була Юлія Плисак.

Після радянської анексії західноукраїнських земель, більшість вчителів була замінена новими. Директором школи було призначено Персмана Пейсаха. У роки нацистської окупації діти не вчились.

Після війни відновилось навчання в школі. І першими вчителями у ній були Галина Павлюк та двоюрідна сестра Наталія Андріївна. Під виселення поляків з Волині приміщення школи стало місцем збору польських родин, які мешкали в селі. Звідси їх відправляли на залізничну станцію для перевезення в Польщу.

За роки війни школа зазнала різних пошкоджень, тому 1949 року її працівники під керівництвом директора Олександра Пашкульського зробили косметичний ремонт. Зміцнення навчально-матеріальної бази продовжувалось за директора Миколи Івановича Опацького та його наступника Олександра Михайловича Григорука.