Вивірка

Ви́вірка[1][2], або бі́лка[3][4][ком. 1] (Sciurus) — рід гризунів родини вивіркових. Вивірка пристосована до життя на деревах. Рід налічує багато видів, поширених у лісах Європи, Азії та Америки. Вивірки належать до групи немишовидих гризунів. Представники роду — лісові жителі, які живляться переважно насінням та плодами. Вони в основному денні й проводять більшу частину свого часу на деревах, зрідка спускаючись на землю в пошуках їжі. Вони будують свої гнізда зазвичай у вигляді сферичної конструкції гілок і листя в порожнинах дерев або у розгілках. Етимологія: наукова назва Sciurus походить від дав.-гр. σκιά — «тінь», οὐρά — «хвіст», σκίουρος — «заслонений хвостом», алюзія до положення хвоста, коли тварина сидить прямо[5].

?
Вивірка
Час існування: Середній Міоцен — сьогодення

Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Гризуни (Rodentia)
Підряд: Вивірковиді (Sciuromorpha}
Родина: Вивіркові (Sciuridae)
Підродина: Sciurinae
Триба: Sciurini
Рід: Вивірка (Sciurus)
Linnaeus, 1758
Підроди

Tenes
Sciurus
Hesperosciurus
Otosciurus
Guerlinguetus
Hadrosciurus
Urosciurus

Посилання
Вікісховище: Sciurus
Віківиди: Sciurus
EOL: 34612
ITIS: 180171
NCBI: 10001

Опис

Довгасті тіла; верхня губа розділена; задні кінцівки довші за передні; моляри горбкуваті; ступні п'ятипалі; хвіст довгий, пухнастий, з волосками, спрямованими з боків.

Вивірки всеїдні: крім горіхів, насіння, плодів, грибів і зеленої рослинності вони також вживають в їжу комах, яйця і навіть невеликих птахів, а крім того дрібних ссавців і жаб. У весняний період можуть живитися бруньками рослин.

Однією з характерних ознак вивірок є здатність запасати їжу на зиму, зокрема горіхи, закопуючи їх в землю, чи ховаючи в дуплах дерев. Часто вони не знаходять ці запаси, чим сприяють поширенню насіння рослин.

Надродові таксони

Рід вивірка (Sciurus) є типовим для родини вивіркових (Sciuridae) та всіх його мотрійкових складових: триби Sciurini та підродини Sciurinae. Своєю чергою, родина вивіркових є типовою для надродини вивіркуватих (Sciuroidea), підряду вивірковидих (Sciuromorpha) та групи підрядів «вивіркощелепні», або «сціурогнати» (Sciurognathi). Тобто повна мотрійка має такий вигляд (цифри за Архівовано 3 червня 2010 у Wayback Machine.):

  • рід вивірка — Sciurus (один з 5-ти родів триби Sciurini)
  • триба вивірки — Sciurini (одна з двох триб підродини Sciurinae)
  • підродина вивіркові — Sciurinae (одна з 5-ти підродин родини Sciuridae)
  • родина вивіркові — Sciuridae (одна з трьох родин підряду Sciuromorpha)
  • підряд (або інфраряд) вивірковиді — Sciuromorpha (три родини)
  • групи підрядів (або підряд) «вивіркощелепні», або «сціурогнати» (Sciurognathi).

Найближчі родові групи

Найближчими до вивірок гризунами є чотири роди, що разом з вивіркою входять до складу триби Sciurini:

Склад роду: підроди й види
Вивірка звичайна — Sciurus vulgaris
Вивірка сіра — Sciurus carolinensis
Вивірка чорна — Sciurus niger
Вивірка юкатанська — Sciurus yucatanensis
Вивірка японська — Sciurus lis

Рід вивірка поділяють на 7 підродів та 30 видів[6]. Номінативний підрід Sciurus s. str. включає 13 видів.

Типовим видом роду є вивірка звичайна (Sciurus vulgaris).

В Україні, як і по всій Європі, поширений один вид цього роду — Вивірка звичайна (Sciurus vulgaris). Найближчий у географічному вимірі інший вид вивірок — вивірка кавказька (Sciurus anomalus), поширена у Грузії і в Закавказзі.

Назва роду українською мовою

Словник Б. Грінченка подає українське «вивірка» (з варіантами «веві́рка», «вевю́рка»[7]; останнє тотожне пол. wiewiórka) як відповідник до російського «бѣлка»[2], але також наводить синоніми «білка»[4] і «біли́ця»[8], «віве́риця»[9] (останнє — на Галичині[9]).

Слово «вѣверица» засвідчене в давньоруській мові. Воно походить від праслов'янських форм *věverъka, *věverica. Вважають, що праслов'янська назва вивірки утворена від подвоєння праіндоєвроп. кореня *ver («вигинати», «виправляти»), з якого походить також лат. viverra (див. «Вівера»)[10].

«Білка», «білиця» — пізні утворення від дав.-рус. бѣла вѣверица («біла вівериця»). Первісно «білицями» («білками») звали лише вивірок з білою шерстю (таке хутро цінувалося особливо високо), потім це слово стало загальним позначенням всіх вивірок[11][10].

В українській теріологічній літературі існує дві версії родової назви Sciurus. У хронології в теріологічних оглядах рід згадується так (за ):

  • 1874 вывѣрка звычайна (Sciurus vulgaris) (Поляньскій, М. «Зоологія». — Прага, 1874)
  • 1920/1927 вивірка, білка (Шарлемань, 1920, 1927),
  • 1922 вивірка (Іван Верхратський, 1922)
  • 1925 вивірка (Храневич, 1925),
  • 1928/1931 вивірка (Паночіні, 1931)
  • 1930 вивірка (Ернст, Київ, 1930)
  • 1930 вивірка, білка (Sciurus vulgaris) (Українська загальна енциклопедія, Іван Раковський (гол. ред.))
  • 1938/1952/1965 білки (Мигулін, 1938; Корнєєв, 1952, 1965),
  • 1956 рос. — белка, векша, місцеве — вивірка, білиця (Татаринов К. А. Звірі західних областей України, 1956),
  • 1962 Голоскевич Г. Правописний словник
  • 1983 білка, вивірка (Маркевич, Татарко, 1983),
  • 1997 вивірка (Загороднюк, Покиньчереда, 1997),
  • 1999—2006 вивірка (Загороднюк, 1999, 2004, 2006; Дулицкий, 2001),
  • 2005/2006 вивірка (білка) (Делеган та ін., 2005; Булахов, Пахомов, 2006).

У працях зоологів до 1932 року і після 1991 при позначенні роду Sciurus (якому присвячено цю сторінку) переважає назва «вивірка», у період 1933—1991 року родову назву «вивірка» ставили синонімом до видової назви «білка» або вилучали[джерело?]. Поза зоологічною літературою ситуація дещо інша: більшість словників української мови (зокрема словники Грінченка[12], Огієнка[13] та Тимченка[14], а також Енциклопедія українознавства[15]) подають слова «білка» та «вивірка» як синоніми. Огієнко у Стилістичному словнику української мови вказує, що на Наддніпрянській Україні слово «вивірка» для позначення роду Sciurus невідоме, замість нього вживають слово «білка»[13].

Вивірка у художній літературі

Вивірка доволі часто згадується в українській художній літературі. Кілька прикладів вживання:

  • Як «вивірка»:

Ольга Кобилянська, повість «Через кладку» (1913):

Тут і там ставали ми, здержувані зчудовано блискавичними скоками вивірки по струнких соснах, і мовчали.

Іван Ле, повість «Кленовий лист» (1960):

Під час відпочинку Роман виліз на дерево і ганяв вивірку на невимовну втіху дівчаток.

Олександр Кузьменко, замальовка «Зустріч» (1968):

Притулившись до дерева, я упродовж усієї боротьби розважаю: сонячна вивірка щастя мешкає поряд із тим, хто жадає володіти нею, однак переплигує на інше місце, як тільки людина намагається перехопити її собі в обладу.

Іван Багряний, «Тигролови» (1944):

Перед очима, по буйній яскравій зелені, бігали сонячні зайчики. Десь реготала вивірка.

Дмитро Павличко, «Поля, немов токи скляні» (1965):

Край хати — журавель-батіг, Соснова кучерява шапка, Де сонця золотий горіх Тримає вивірка у лапках.
  • Як «білка»:

Олесь Гончар[16], «Бригантина» (1973):

Хто на драбинах, приставлених до розкішних черешневих веж, а декотрі воліють і без драбини обходитись, шастають, мов білки, між гіллям, меткі, верткі, тільки листя шелестить та лоби крізь кетяги черешень проблискують…

Осип Назарук[16], «Роксоляна» (1930):

Почала бігти [Ель Хуррем] парком дрібними ніжками, оглядаючись на нього, як молода вивірка-білка.

Олесь Донченко[16]:

Десь у хвойній верховині завовтузилася білка.

Іван Нехода[17]:

І падає сніг, і шумлять дерева… Десь лускає білка горішки дебелі.

Також з назвою роду пов'язані фразеологізми «крутитися як (наче) [та] білка в колесі» та «обідрати як (мов, наче) білку»[18].

Див. також

Примітки
Коментарі
  1. Див. інші синоніми у розділі «Назва роду українською мовою»
Виноски
  1. Вивірка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Вивірка // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  3. Білка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  4. Білка // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  5. Palmer T. S. Index Generum Mammalium: A List of the Genera and Families of Mammals // North American Fauna. — 1904. — Вип. 23. — С. 625.
  6. Види ссавців світу, 2005
  7. Вевірка // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  8. Білиця // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  9. Вівериця // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  10. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г. — 632 с.
  11. Ю. В. Откупщиков. Белка и беличий // К истокам слова. Рассказы о науке этимологии. — М. : Авалон, 2005. — С. 27.
  12. Словарь української мови. Том I. Київ, 1907 (репринт. вид., Київ, 1958). с. 65
  13. Іван Огієнко. Український стилістичний словник. Львів, 1924. c. 52 Архівовано 8 січня 2018 у Wayback Machine.
  14. Історичний словник українського язика (під ред. Е. Тимченка). Харків, 1930. с. 170
  15. Енциклопедія українознавства (гол. ред. В. Кубійович). Париж — Нью-Йорк, 1955. с. 130
  16. білка // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2020.
  17. Орфографічний словник Українського мовно-інформаційного фонду НАН України.
  18. білка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.