Винищення львівських в'язнів у червні 1941

Винищення львівських в'язнів у червні-липні 1941 — масові розстріли органами НКВС політичних в'язнів у тюрмах Львова та Золочева протягом кінця червня — початку липня 1941 року.

Передісторія
Подвір'я тюрми на Лонцького

Станом на 22 червня 1941 року, коли Німеччина здійснила напад на СРСР, у тюрмах Львівської області було 5 424 в'язні. Вони утримувалися у чотирьох в'язницях Львова[1]:

Коли львівські тюрми стали переповнені (10 червня в тюрмі № 1 при ліміті 1 500 осіб перебувало 3 638 в'язнів, тюрмі № 2 — 801 в'язень (ліміт — 270), а в тюрмі № 4 — 706 в'язнів (при ліміті 300)[1]), частину в'язнів відправили до м. Золочева, де вони утримувалися в місцевому замку.

Більшість з цих людей звинувачувалася за статтею 54 Карного кодексу УРСР — контрреволюційна діяльність.

23 червня 1941 р. нарком державної безпеки Всеволод Меркулов видав наказ № 2445/М, в якому йшлося про терміновий облік усіх в'язнів у тюрмах та розподіл на тих, що підлягають депортації в концтабори ГУЛАГу, і тих, кого необхідно розстріляти.

Того ж дня вийшов наказ начальника тюремного управління НКВС УРСР капітана державної безпеки Філіппова, який зобов'язував евакуювати в'язнів. Згідно з «Планом евакуації», депортації з Львівської області підлягало 5 тисяч заарештованих. Для цього виділялося 204 вагони, які, згідно з нормами, могли вмістити 6 800 в'язнів. Проте евакуювали лише 1 822 арештанти.

Розстріли

Розстріли, санкціоновані прокурором Львівської області Харитоновим, розпочалися 22 червня. До 3 602 людей, що залишились у тюрмах Львова після евакуації додалися нові заарештовані, яких називали причетними до ОУН, шпигунами, диверсантами[2].

Загальна кількість жертв у Львові невідома, але за оцінками німецького історика Кая Штруве, вона коливається між 2358 і 2752[1].

Спочатку вбивали за звичайним НКВСівським способом — пострілом у потилицю у спецкамері. Проте фронт швидко наближався і людей почали розстрілювати масово — з автоматичної зброї у камерах підвалів через дверцята для передачі. В останні дні — кидали до камер гранати.

Спочатку тіла вбитих вивозили вантажівками та ховали у спецмісцях. Але перед самим приходом німців чекісти, поспішаючи, ховали вбитих у подвір'ях та підвалах тюрем.

Згодом німці примусили євреїв розкопати тіла жертв більшовицького терору і вони стали матеріалом для нацистської пропаганди. Одночасно у Львові відбувся єврейський погром в кінці червня та в перших числах липня 1941 року. Погромники неправомірно звинувачували всіх львівських євреїв у причетності до розстрілів НКВС, хоча незначна кількість польських євреїв співпрацювала з радянською владою та НКВС.

Знищення евакуйованих в'язнів продовжувалися в центрально-східних областях України — у пересильних тюрмах Умані, Києва та Харкова (див. Харківська трагедія).

Одне з масових знищень заарештованих відбулося на Тернопільщині. Воно дістало назву Заліщицької трагедії. Тоді з обох боків зруйнованого залізничного моста через Дністер пригнали 14 вагонів із в'язнями, в кожному з яких знаходилося від 50 до 70 людей. Вагони облили пальним, підпалили та скинули у ріку. Ніхто із в'язнів не вижив.[3][4] Радянська пропаганда приписала всі ці злочини нацистам.

Загалом у перші тижні війни в тюрмах Західної України було страчено близько 22 тисяч осіб.[3][5]

Масштабні страти більшовицькою владою політичних в'язнів у перші тижні німецько-радянського збройного протистояння справили шокове враження на населення Західної України і стали одним із головних чинників укорінення антирадянських позицій тогочасного та наступних поколінь.

Пам'ятник жертвам комуністичних злочинів у Львові

Пам'ять

Навпроти В'язниці на Лонцького, на площі Шашкевича у 1997 році був зведений Пам'ятник жертвам комуністичних злочинів.

Масовим розстрілам в кінці червня 1941 року також присвячена частина експозиції у цій же в'язниці.

На Янівському цвинтарі біля поля № 55 є братська могила «Три хрести» — невідомих жертв тюрми «Бригідки». Поруч у 1990 р. встановлено стилізований під березу пам'ятний хрест жертвам терору НКВС, які загинули у червні 1941.[6]

Примітки
  1. Струве, 2018.
  2. «Розстріли в'язнів в червні-липні 1941 р. Як це було.» «Українська правда», 24.06.2011
  3. «На скривавленій землі» «Український тиждень», 29 серпня, 2011
  4. Жахливий злочин на мості через Дністер. Архів оригіналу за 9 серпня 2013. Процитовано 17 грудня 2011.
  5. На самому початку війни в"язнів розстрілювали без жодних списків. Архів оригіналу за 16 липня 2012. Процитовано 16 липня 2012.
  6. Христина Харчук. Вул. Шевченка – Янівський цвинтар.

Джерела

Посилання

Див. також
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.