Витвицький Степан Порфирович

Степан Порфирович Витвицький гербу Сас[1] (13 березня 1884(18840313), с. Угорники, Станіславський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина[2] — 9 жовтня 1965, Нью-Йорк, США) — український політичний діяч, правник, журналіст, член УНДП, 2-й Президент УНР у вигнанні.

Степан Порфирович Витвицький
Степан Порфирович Витвицький
2-й Президент УНР у вигнанні
17 січня 1954 — 9 жовтня 1965
Попередник Лівицький Андрій Миколайович
Наступник Лівицький Микола Андрійович
Народився 13 березня 1884(1884-03-13)
с. Угорники, нині в межах м. Івано-Франківськ
Помер 9 жовтня 1965(1965-10-09) (81 рік)
Нью-Йорк
Похований Цвинтар святого Андрія
Відомий як дипломат, адвокат
Країна  ЗУНР →  США Австро-Угорщина
Національність українець
Політична партія Українська Національно-Демократична Партія і УНДО
У шлюбі з Меланія Витвицька (Стельмах)
Релігія православний
Нагороди
«Воєнний хрест» (УНР)

Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис
Члени делегацій на перемовинах про припинення вогню. Львів, палац Потоцьких, 26.02.1919 рік. Перший ряд (зліва направо): Володимир Темницький, Володимир Охримович, голова французької місії генерал Жозеф Бартелемі, керівник британської місії генерал-майор Адріан Картон де Віарт, італійський майор Джузепе Стабіле, Степан Витвицький; Другий ряд: Альфонс Ерле, отець Франц Ксаверій Бонн, Роберт Говард Лорд (США), Осип Бурачинський, Костянтин Слюсарчук, Теодор Рожанківський; Третій ряд: стоїть третій — отець Антін Калята, четвертий — британський полковник Смайс, шостий — Вільгельм Фідлєр

Народився у селі Угорники на Станіславщині, нині село Івано-Франківської міськради (тоді — Станіславський повіт, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина) у сім'ї управителя школи. Навчався у Львівському і Віденському університетах. Під час навчання, крім юриспруденції, отримав всебічну освіту, був активним у культурному житті українського студентства: відвідував лекції Кирила Студинського, Михайла Грушевського і О. Колесси; співав у студентському хорі «Академічної громади», виступав у аматорському театрі, режисером якого був Володимир Винниченко. На знак протесту проти антиукраїнської політики адміністрації університету, С. Витвицький, разом з іншими українськими студентами, у 1904 р. залишає Львівський університет і переводиться до Віденського університету. Голова «Академічної громади» у Львові та товариства «Січ» у Відні. Докторат права захистив 1910 (1912[2])року. Згодом брав участь у культурному житті на Дрогобиччині, вступив у ряди Українського січового союзу. Власну адвокатську канцелярію відкрив у Дрогобичі 1914 року, проводив активну українську громадсько-культурну діяльність на Дрогобиччині.

З початком Першої світової війни вступив до легіону Українських січових стрільців, відбуваючи службу в інформаційному відділі УСС — Пресовій Квартирі. В 1915–1918 роках — член редакції газет «Діло» і «Свобода» у Львові, з 1918 року — член політичного комітету, що підготував акт 1 листопада 1918 року.

У 1918 році — делегат Національної Ради ЗУНР. Був одним з організаторів возз'єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року. Згодом — державний секретар закордонних справ ЗУНР (листопад 1918 — липень 1919 р.[2]), голова місії ЗУНР в Парижі і Лондоні.

У квітні 1922 р. був у складі дипломатичної делегації ЗУНР на Міжнародній конференції в Генуї, на якій обговорювався статус Східної Галичини. Восени 1924 р. повернувся з еміграції до Дрогобича, відновив адвокатську діяльність; спочатку спільно з Володимиром Темницьким, пізніше у власній канцелярії; вів активну громадсько-політичну та культурно-просвітницьку діяльність — голова товариства «Просвіта» у Дрогобичі.

У 1925–1939 роках — діяч УНДО. В 1926—1939 роках очолював філії українських товариств та установ «Сільського господаря», «Маслосоюзу», «Рідної школи». В 1935–1939 — посол (депутат) до польського Сейму, з 1938 року — заступник голови УНДО та Української Парляментарної Репрезентації. У 1935-39 роках був віце-бурмістром Дрогобича. Як адвокат, виступав захисником українського населення від переслідування з боку польського режиму: захищав 16 мешканців села Добрівляни, яких незаконно арештувала в 1929 р. польська поліція під час зборів читальні «Просвіти», мешканців села Брониця, жорстоко побитих польською поліцією в 1938 р. під час посвячення читальні «Просвіти».

На еміграції з 1945 року. Брав участь в організації Центрального представництва української еміграції в Німеччині (заступник голови) і створенні Української національної ради; від 1949 року — заступник голови виконавчого органу Української національної ради і керівник відділу закордонних справ, від 1951 року — представник виконавчого органу Українсько національної ради у США. З 1954-го по 1965 рік — 2-й Президент УНР в екзилі.

Помер 1965 року у Нью-Йорку, похований на українському православному цвинтарі у Баунд-Бруку (штат Нью-Джерсі).

Вшанування пам'яті

В кількох населених пунктах України існують вулиці, названі на честь Степана Витвицького.

Примітки
  1. Соціально-політичний портрет УКРАЇНСЬКОГО ПРОВОДУ ГАЛИЧИНИ ТА БУКОВИНИ в революції 1918—1919 років. Архів оригіналу за 18 червня 2007. Процитовано 24 квітня 2015.
  2. Мельничук Б. Витвицький Степан Порфирович… — C. 263.

Джерела

Посилання
Попередник
Андрій Лівицький		 2-й Президент УНР
1954-1965		 Наступник
Микола Лівицький
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.