Владиславка (Миронівський район)

Вулиці: Заводська, Кириченка Федора академіка, Набережна, Центральна[4]

1863 року у селі Вахутинці було споруджено та освячено церкву Введення Пресвятої Богородиці, при якій було відкрито церковно-парафіяльну школу, де навчалися діти з сіл Гулі та Владиславка. Навчання проводилося у приватній оселі, найчастіше, у попівській хаті, де в одній частині будинку був клас, а в іншій мешкав священник. У 1898 році церковно-парафіяльну школу відвідувало 90 хлопчиків та 8 дівчаток. Учні навчалися групами, оскільки поділу на класи не існувало, бо клас на той час — це був ступінь школи. У 1900 році школу відвідувало близько 45 дітей з Владиславки.

1908 року у Владиславці була відкрита церковно-парафіяльна школа, що підпорядковувалася Вахутинській церкві. Навчання велося також у приватному будинку, що розташовувався на території сучасної школи. До школи–грамоти — так вони тоді називались, ходило 43 хлопчики та 20 дівчаток. У 1910 році в селі споруджено та освячено церкву Різдва Пресвятої Богородиці. Тодіж само відбулося розділення парафії між Вахутинецькою та Владиславською церквами і це не оминуло й школи-грамоти, що також були розділені.

Після громадянської війни у селі створено курси лікнепу. Заняття у школі проводилося в будинку сільської управи, що знаходилась біля будівлі теперішньої сільської ради. Тут навчалися малограмотні мешканці села, які раніше не мали змоги навчались, вдень ходили на роботу, а вечорами приходили на науку. 1923 року в селі створено сільську раду, де й продовжувалось навчання неписьменних. Школа була однокласною, у якій навчалося 4 групи дітей, яких навчав один вчитель.

Під час голодомору 1932—1933 років дітям у школі варили їсти калатуху з гречаного борошна у казані вмурованого у сінях школи, з колгоспу давали кукурудзу та хліб. Видавали по кусочку хліба та два черпаки калатухи.

Наприкінці липня 1941 року село було окуповане німецьким військом і з перших днів окупації занять в школі не проводилося. Окупаційна влада організувала школу у колгоспному свинарнику, силами радянських військовополонених. Директором тієї школи був вчитель, уродженець села Потоки Кочура Яків Якович. Тут учні навчалися декілька місяців, до початку холодів, а згодом школу перевели у приміщення контори крупзаводу. Вчителем німецької мови був Лавріненко Іван Іванович. Діти навчалися по довоєнних, радянських підручниках, деколи їх примушували замальовувати портрети Леніна, Сталіна, інших відомих політичних діячів, а то й навіть і сторінки виривати. Під час окупації на Лавріненка був написаний донос. Він довго переховувався, але німці його знайшли… Його розстріляли у Бугановому яру разом із головою та секретарем сільської ради та багатьма іншими мешканцями Миронівського району.

Після війни відбудовано шкільні приміщення, для чого з Козина возили будматеріали. Першим повоєнним директором школи був Морозов. 25 листопада 1945 року на посаду директора владиславської школи призначено Шейка Володимира Андрійовича, а завучем був Єременко Володимир Гаврилович. У школу приходять молоді вчителі, які не мали вищої освіти, а деякі взагалі й педагогічної. Залишилася вірними своїй професії Сколота Дарія Олександрівна та Лавріненко Варвара Овсіївна, які розпочали працювати тут ще у 1937 році. У 1945 році владиславську школу відвідували вже учні з сіл Гулі та Вахутинці.

1957 року силами мешканців Владиславки та за фінансової підтримки колгоспу імені В. Чапаєва було споруджено нову цегляну школу, а за рік потому толокою села — шлакову шкільну майстерню. Опалення на той час було водяним. У 1970 році на території школи споруджено ще одну будівлю, з одного боку якої була шкільна їдальня, а з іншого боку — однокімнатна квартира вчительки. У 1973—1976 роках шкільного приміщення не вистачає для усіх учнів, тому молодші класи навчаються у старому приміщенні сільської ради та приміщенні для вчителів (нині — приміщення СТ «Владиславка»). У 1976 році добудовано до школи два крила — два класи, бібліотеку та спортивну залу.

У 1975 року відбулося приєднання Гулівської восьмирічної школи до Владиславської восьмирічної школи, а чисельність учнів Владиславської школи збільшилася на 78 осіб.

У Владиславці працює амбулаторія загальної практики сімейної медицини.

Церква Різдва Богородиці (1910)

У центрі села височіє справжня окраса Владиславки[21] — дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці[22]. Церква споруджена 1910 року за проєктом відомого київського архітектора Миколи Юргенса[23] коштом місцевого промисловця Михайла Івановича Коржуйова (за іншими даними — коштом громади села за активного сприяння місцевого промисловця М. Коржуйова). Усі матеріали місцеві мешканці заготовляли самі, зокрема, камінь на фундамент і дерево та перевозили їх власними кіньми. Вручну готували деревину для майстрів. Кожен старався зробити свій внесок у святу справу — спорудження церкви. Керував будівельними роботами місцевий житель Вакула Волошин, а допомагав йому Я. П. Кириченко.

У селі збереглися перекази про встановлення хрестів на куполах церкви. Робив це один з місцевих жителів. Коли він з хрестом на спині піднімався вгору спочатку до одного, а потім — до другого купола, усі в цей час стояли на колінах і молилися. При цьому були присутні багато священиків.

21 вересня 1910 року церкву було освячено во ім'я Різдва Пресвятої Богородиці. Від того часу Різдво Пресвятої Богородиці є сільським храмовим святом. 11 листопада того ж року у Владиславці вперше задзвонили церковні дзвони[24].

Церква Різдва Пресвятої Богородиці являє собою типовий для Правобережжя дерев'яний храм з однією банею та дзвіницею. З точки зору народності, владиславська церква є найкращим зразком казьонного пізньоєпархіального стилю. Тобто коефіцієнт українства у неї один з найвищих серед еклектичних посестер.[25].

Нині храм перебуває у доброму стані, має статус щойно виявленої пам'ятки архітектури та належить до Білоцерківської єпархії Миронівського благочиння УПЦ. Настоятель — ієрей Віталій Харчук[26].

• Пам'ятник радянським воїнам, що загинули під час німецько-радянської війни.
• Пам'ятник односельцям, що загинули під час німецько-радянської війни.
• Пам'ятник жертвам Голодомору (1932—1933) років. 22 листопада 2007 року, на сільському цвинтарі — місці масових поховань відкрито мармуровий пам'ятник жертвам Голодомору. Пам'ятник, виготовлений та встановлений приватним підприємцем О. В. Даниленком коштом Владиславської сільської ради.

У 2005 році на честь 100-ліття від дня народження Федора Кириченка — селікціонера, який вивів багато сортів високоврожайної озимої пшениці, на фасаді будівлі місцевої амбулаторії встановлено меморіальну таблицю, яка засвідчує, що приміщення лікарської амбулаторії села Владиславка споруджено коштом Федора Кириченка.

21 вересня 2010 року на честь 100-ліття від дня освячення храму Різдва Пресвятої Богородиці на фасаді святині встановлено та освячено меморіальну таблицю, яка засвідчує, що храм був споруджений коштом парафіян за активного сприяння місцевого промисловця Коржуйова Михайла Івановича[27].

Могильник черняхівської культури. Поблизу Владиславки — п'ять курганів[28].

• Ганзенко Олексій (нар. 1958) — український письменник.
• Кириченко Федір — український селекціонер, Герой Соціалістичної Праці, Заслужений діяч науки України, лауреат Ленінської та Державної премій, академік ВАСГН і УАСГН.
• Олексієнко Олена — українська художниця.

• Корнієнко Катерина Іванівна (нар. 1928) — оператор машинного доїння, уславилась високими надоями; нагороджена орденами Леніна, Жовтневої революції, Трудового Червоного прапора.
• Корнієнко Микола Васильович (нар. 1938) — кандидат технічних наук, професор кафедри основ і фундаментів Київського національного університету будівництва і архітектури, заслужений працівник культури України.
• Лавріненко Іван Іванович (1890—1943) — вчитель німецької мови у 1937—1943 роках у владиславській восьмирічній школі. Розстріляний німцями 20 липня 1943 року.