Вулиця Глінки (Львів)

Вулиця Глінки — вулиця у Галицькому районі[4] міста Львів, у місцевості Вулька. Пролягає півколом від вулиці Героїв Майдану, межує з Парком культури та відпочинку імені Богдана Хмельницького.

Вулиця Глінки
Львів
Місцевість Вулька
Район Галицький
Назва на честь М. Глінки
Колишні назви
Кадетська Бічна, Гербуртів, Майєнштрассе
польського періоду (польською) Herburtów
радянського періоду (російською) Глинки
Загальні відомості
Протяжність 280 м
Координати початку 49°49′48″ пн. ш. 24°01′06″ сх. д.
Координати кінця 49°49′41″ пн. ш. 24°01′09″ сх. д.
Поштові індекси 79026[1]
Транспорт
Рух односторонній[2]
Покриття бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Будівлі № 1—12
Архітектурні пам'ятки № 1, 2, 3, 3б, 5, 6, 7, 9, 10, 12[3]
Навчальні заклади Дитяча художня школа імені Олекси Новаківського
Поштові відділення ВПЗ № 26 (вул. Стрийська, 78)[1]
Забудова 1900-1930-ті; неоготика, функціоналізм
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap r2672092
Мапа
 Вулиця Глінки у Вікісховищі

Історія

Вулиця виникла наприкінці XIX століття, на землях, що належали віце-президентові апеляційного суду Яну Дилевському (Jan Dylewski). Не пізніше 1903 року зафіксовано її першу офіційну назву — Кадетська Бічна. Не пізніше 1913 року її перейменували на вулицю Гербуртів, на честь польської шляхетської родини Гербуртів. За часів нацистської окупації, з листопада 1941 року по липень 1944 року вулиця мала назву Майєнштрассе. Після війни вулиці на деякий час повернули її довоєнну назву, проте вже у 1945 році вона отримала сучасну назву — вулиця Глінки, на честь російського композитора Михайла Глінки.

Забудова

Забудова вулиці почалася у 1903 році. У першій третині XX століття вулиця вважалася однією з найпрестижніших для проживання[5]. Після Другої світової війни та встановлення у Львові радянської влади на вулиці проживали представники місцевого партійного керівництва, тому в'їзд на вулицю був заборонений[6]. Зокрема, у будинку № 7 була резиденція першого секретаря обкому КПУ, у будинку № 9 зупинялися високопоставлені посадовці, які приїжджали до Львова[5].

Будинок № 1а, що відрізняється шпильчастою вежею, зведений у 1903—1904 роках у стилі неоготики за проєктом архітектора Ґраціана Яворського[7] для Яна Дилевського. Будівництво здійснювала фірма Альфреда Захаревича і Юзефа Сосновського, у процесі зведення будинку використовувалися залізо-бетонні системи французького інженера Франсуа Еннебіка. У 1930-х роках будинок придбав педагог Мечислав Кістрин, який заснував тут приватну гімназію імені Генрика Йордана (пол. Prywatne Gimnazjum Humanistyczne im. Henryka Jordana)[8]. У 1950-х роках тут містилася середня школа № 2 із російською мовою навчання, пізніше — відділення інституту «Гіпроград», за часів незалежності у будинку розташовується Дитяча художня школа імені Олекси Новаківського.

Будинок № 3 зведений у 1923 році у стилі неокласицизму[5] за проєктом Євгенія Червінського, належав інженерові Владиславу Матцке[9]. Будинок № 3-Б, зведений у 1929 році за проєктом Михайла Маковича-молодшого, належав належала родині Курилло, одним з найвідоміших представників якої був професор Львівської Політехніки Адам Курилло, який мешкав у цьому будинку до самої смерті[8].

Будинок № 5 зведений у романтичному стилі, також за проєктом Ґраціана Яворського у 1903—1904 роках[7], однак деякі джерела називають автором проєкту Артура Шлеєна[5]. Фасад будинку прикрашений скульптурою фантастичної істоти, яку деякі автори називають хімерою[5], ймовірний автор — скульптор Францішек Томаш Бєрнат[10]. Будинок належав родині Стефановичів, відомим представником якої був художник Антоній Стефанович. У 1939—1941 роках у цьому будинку мешкав професор Казимир Бартель, один з засновників Львівської математичної школи, колишній прем'єр-міністр Польщі[8]. У 1941—1943 році віллу зайняв начальник львівського гестапо Карл Ебергард Шенгарт.

Будинок № 7 споруджений за проєктом Артура Шлеєна у 1903—1909 роках у романтичному стилі, для Александра Маццукато, видавця і власника книжкового магазину. Фасад будинку прикрашений скульптурою фантастичної істоти, яку деякі автори називають хімерою[5], ймовірний автор — скульптор Францішек Томаш Бєрнат[10]. У 1939—1941 роках тут мешкав Микита Хрущов, тоді — перший секретар Компартії України[11]. За незалежної України тут діє готель «Замок Лева».

Парний бік вулиці забудовувався у 1930-х роках у стилі популярного тоді функціоналізму. Будинок № 2 зведений, ймовірно, за проектом Петра Тарнавецького і належав професору Львівської Політехніки Віктору Якубу. У 1930-х роках у будинку розташовувалося консульство Іспанії[6], після 1939 року — Німеччини.

Будинки № 1, 2, 3, 3б, 5, 6, 7, 9, 10, 12 внесені до Переліку пам'яток архітектури та містобудування м. Львова як пам'ятки місцевого значення[12].

  • Світлини вуличної забудови
  • Будинок № 1
  • Будинок № 2
  • Будинок № 3
  • Будинок № 5
  • Будинок № 7
  • Будинок № 8
  • Будинок № 9
  • Будинок № 9
  • Будинок № 10
  • Будинок № 12

Примітки
  1. Знайти поштовий індекс. ukrposhta.ua. Укрпошта. Процитовано 23 жовтня 2021.
  2. На вулиці Глінки у Львові реорганізують рух. Схема. tvoemisto.tv. Твоє Місто. 5 серпня 2020. Процитовано 22 червня 2021.
  3. Список будинків — пам'яток архітектури м. Львова. pomichnyk.org. Процитовано 22 червня 2021.
  4. Списки вулиць Галицького району м. Львова. gl.lv.court.gov.ua. Галицький районний суд м. Львова. Процитовано 5 лютого 2017.
  5. Новий Світ, 2014, с. 173.
  6. 1243 вулиці Львова, 2009, с. 312.
  7. Архітектура Львова, 2008, с. 494.
  8. Przemysław Włodek, Adam Kulewski Ulica Herbutów (Glinki) // Lwów: przewodnik. — Pruszków: Oficyna wydawnicza «Rewasz», 2006. — S. 282. — ISBN 83-89188-53-8. (пол.)
  9. Program Politechniki Lwowskiej na rok akademicke 1933/34. lwow.com.pl. Процитовано 5 лютого 2017.
  10. Ю. О. Бірюльов Бєрнат Францішек-Томаш // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
  11. Lwów: przewodnik, 2008, с. 282.
  12. Андрій Яремко (31 січня 2011). Перелік пам'яток архітектури та містобудування м. Львова (станом на 14.03.2011 р.). city-adm.lviv.ua. Львівська міська рада. Архів оригіналу за 18 січня 2017. Процитовано 5 лютого 2017.

Джерела
  • Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст / М. Бевз, Ю. Бірюльов, Ю. Богданова, В. Дідик, У. Іваночко, Т. Клименюк та інші. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 494. — ISBN 978-966-7022-77-8.
  • Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. Сянська вул. // 1243 вулиці Львова (1939—2009). — Львів : Апріорі, 2009. — С. 312. — ISBN 978-966-2154-24-5.
  • Мельник І. В. Львівський Новий Світ та південні околиці Королівського столичного міста Галичини від Святого Юра до Наварії. — 2-ге, виправлене та доповнене. — Львів : Центр Європи, 2014. — Т. VI. — С. 170, 173. — (Львівські вулиці і кам'яниці) — ISBN 978-966-7022-82-2.
  • Мельник Б. В. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. XIII—XX століття. — Львів : Світ, 2001. — С. 15. — ISBN 966-603-115-9.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.