Вургун Самед

Самед Вургун народився 21 березня 1906 року в селищі Верхнє Салахли Казахського повіту. У 6-річному віці після смерті матері лишився на вихованні батька і бабусі по матері — Айши-ханум[1].

По закінченні земської школи 1918 року родина переїхала до азербайджанського містечка Казаху, де Самед разом із братом Мехтіханом вступив до Казахської вчительської семінарії.

Згодом, 1922 року, помер батько Самеда і Мехтіхана, а за рік померла й бабуся, після чого турбота про їхнє майбутнє лягла на плечі двоюрідної сестри Хангизи Векілової.

Перший твір Самеда Вургуна — вірш «Звернення до молоді» було надруковано 1925 року в Тифліській газеті «Єні Фікір» («Нова думка»)[1].

Після навчання в Казаху С. Вургун викладав літературу в сільських школах Казаха, Гянджі й Куби.

Протягом двох років він навчався в Московському університеті, а потому продовжив освіту в Азербайджанському педагогічному інституті.

1940 року Вургун вступис до лав ВКП(б).

У 1945 році Вургуну присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв Азербайджанської РСР. Його було обрано дійсним членом Академії наук Азербайджанської РСР.

Самед Вургун помер 27 травня 1956 року в Баку.

За три десятиліття творчого життя Самед Вургун, разом зі своїми колегами, став фундатором новітньої азербайджанської літератури. У його доробку — численні поеми, драми і п'єси, перекладацька діяльність.

Поеми:

• «Подія» (1932);
• «Мурадхан» (1933);
• «Хумар» (1933);
• «Локбатан» (1933);
• «Сільський ранок» (1933);
• «Місце смерті» (1934);
• «Гіркі спогади» (1935);
• «26» (1935);
• «Шибениця» (1935);
• «Загибле кохання» (1935);
• «Бунт» (1936);
• «Басти» (1936;
• «Мугань» (1949);
• «Айгюн» (1951).

Драми і п'єси

• «Вагіф» (1937);
• «Сходить сонце (Ханлар)» (1938—39);
• «Фархад і Ширін» (1939—41);
• «Людина» (1945).

Центральне місце у творчості Самеда Вургуна посідає тема щастя азербайджанського народу і його боротьба за це — зазвичай, на тлі історичного процесу розвитку азербайджанської нації, у тому числі з використанням народного епосу та фольклору («26», «Легенда про місяць»). Самед Вургун — також автор героїко-романтичних поем на історичну тематику («Вагіф», «Фархад і Ширін»).

Особливе місце у творчості Вургуна посідає тематика німецько-радянської війни — під час війни поет створив понад 60 віршів, кілька поем, в тому числі найвідомішу «Бакінський дастан».

Самед Вургун перекладав азербайджанською твори класиків народів СРСР — О.С. Пушкіна, Шота Руставелі, І.Г. Чавчавадзе, Максима Горького тощо.

• два ордени Леніна (27.01.1936, 24.03.1956)
• орден Трудового Червоного Прапора
• орден «Знак Пошани» (31.01.1939)
• Народний поет Азербайджанської РСР (1956)
• Заслужений діяч мистецтв Азербайджанської РСР (17.06.1943)
• Сталінська премія ІІ ст. (1941) — за п'єсу «Вагіф» (1937)
• Сталінська премія ІІ ст. (1942) — за п'єсу «Фархад і Ширін» (1942)
• медаль О. С. Пушкіна (1936)

Барельєф на честь С. Вургуна на фасаді Азербайджанського росдрамтеатра

За життя Самед Вургун зазнав слави, як у радянській батьківщині, так і за кордоном.

Народного поета Азербайджану двічі було нагороджено Сталінською премією (обидва рази другого ступеня) — за п'єсу «Вагіф» (1937) 1941 року і за п'єсу «Фархад и Ширін» (1942) 1942 року.

1943 року в США на конкурсі на найкращі антивоєнні твори, вірш «Напутнє слово матері» С. Вургуна отримало високу оцінку і як одне з 20-ти найкращих було опубліковане у збірці світової антивоєнної поезії в Нью-Йорку та розповсюджене серед військових.[2]

Самеда Вургуна шанують і в наш час. Його іменем названі вулиці в Баку і Москві, ім'я Самеда Вургуна присвоєно Азербайджанському державному російському драматичному театрові.

Самеда Вургуна пов'язує кілька, у тому числі цікавих, фактів з Україною.

Азербайджанському поетові не чужою була українська література — він переклав рідною мовою кілька віршованих творів великого українського поета Тараса Шевченка — поеми «Катерина» і «Мар'яна-черниця», написав про нього статтю «Серця, сповнені любові» (1938).

Пам'ятник Самеду Вургуну на вулиці Олександра Архипенка в Києві

Самед Вургун присвятив українським партизанам вірш «Партизанам України». Існують навіть свідчення, що під час ДСВ 1943 року листівки з цим твором скидали в українські ліси для моральної підтримки тих самих партизанів. Українська тематика є також у вірші поета «Голуб».

Українською мовою твори С. Вургуна переклав О. Ющенко:

• Сходить сонце (Ханлар)., К., 1952;
• Українським партизанам // в кн.: Вінок Великому Кобзареві., К., 1961 та деякі інші[3][4].

В одному з київських районів Оболонь місцеву бібліотеку по вулиці Олександра Архипенка, 3 названо іменем Самеда Вургуна. Недарма на відзначення певного азербайджанського діяча культури у вигляді пам'ятника, в тому числі завдяки азербайджанській діаспорі Києва, що динамічно зростає, було обрано са́ме Самеда Вургуна. Урочисте відкриття пам'ятника видатному поетові Азербайджану відбулося у вересні 2006 року з нагоди 100-річного ювілею від дня його народження. Автор — азербайджанський скульптор Сейфаддін Чурбанов. Пам'ятник відкрито за ініціативи та сприяння Посольства Азербайджанської Республіки в Україні, Конгресу азербайджанців України та за підтримки Оболонської райдержадміністрації в місті Києві[5].

• Самед Вургун. Азербайджан. Переклад О. Жолдака. Виконує В. Білоцерківський (аудіо)
• Офіційна веб-сторінка народного поета Азербайджану
• Вургун Самед // Українська літературна енциклопедія. — Т. 1. — К., 1988., стор. 366-367
• БСЭ. Самед Вургун