Вільшина Остап

Остап Вільшина — літературний псевдонім Юрія Пилиповича Пантелейчука.

Після закінчення початкової школи в рідному селі, Юрій навчався, з декількома перервами[1] у Чернівецькій вчительській семінарії[2]. Під час навчання в семінарії заробляв на прожиття репетиторством.

Після закінчення Першої світової війни Північна Буковина переходить під владу Румунії. Навчання в семінарії румунізується. Не зумівши повторно скласти екзамен з румунської мови, Юрій Пантелейчук змушений покинути семінарію. Його мобілізують в румунську армію, звідки він втікає і, разом з дружиною[3], переходить кордон в Підкарпаття[4], яке стало після війни частиною Чехословаччини.

В Ужгороді Юрій працює декілька місяців у «Комітеті українських біженців», деякий час проживає у Подебрадах, де слухає лекції в «Українській господарській академії», займається літературною роботою, спілкується з діячами українського руху: Августином Волошиним, Миколою Садовським, Василем Пачовським, Володимиром Бірчаком, Марійкою Підгірянкою та іншими.

У жовтні 1921 року важка недуга[5] змушує Юрія Пантелейчука на сім місяців лягти на лікування в ужгородську лікарню, звідки його, на вимогу Румунії, чехословацька влада депортує в Чернівці.

Знову мобілізація в румунську армію, знову перехід на нелегальне становище, остаточне звільнення на початку 1924 року від воєнної повинності, переїзд в Усть-Путилу, де дружина працює вчителькою. Але задавнена важка хвороба змушує переїхати в Чернівці (приміські Ленківці), де 14 травня 1924 року Юрій Пантелейчук помер і був з почестями похований на місцевому цвинтарі.

Літературну діяльність Юрій Пантелейчук почав у 1920 році. Друкувався в періодичних виданнях Львова, Ужгорода і Чернівців — учительській газеті «Каменярі», журналах «Промінь», «Світ дитини».

Є автором патріотичних і ліричних віршів, творів для дітей, публіцистики. Зазначав, що великий вплив на нього справила творчість П. Тичини. Писав переспіви з Рабіндраната Тагора та інших.

Остап Вільшина з дружиною Параскою

Виступав проти румунської влади, зазнав переслідувань сигуранци, пропагував проукраїнські та прорадянські погляди.

Найкращі твори — цикл «Веснянки», ліричні поезії «Лист до сина», «З Чорногорії».

Підготовлені збірки віршів «З-над Пруту» та «Жмуток незабутків» (1923) не були опубліковані; частина творів по його смерті була вилучена румунською поліцією.

Його іменем у Чернівцях (Ленківцях) названо вулицю, в Рогізні відкрито пам'ятник — скульптор Володимир Гамаль.

2006 року у видавництві «Букрек» вийшла книга «Я — син вільного роду» (Чернівці).

« …Рідко хто з поетичних ровесників Остапа вільшини, який, до речі, не мав навіть закінченої середньої освіти, зазнав завельми стислий час — кілька років — такої, як цей юнак інтенсивної професійної еволюції. Почавши з ліричних мініатюр, де не завжди витримувався навіть віршовий розмір, він через рік-два прийшов до таких витончених поетичних форм, як сонет і тріолет, почав брати на озброєння такі непрості жанри, як лірико-епічна поема, байка, сміховинка.

Промовисте підтвердження непровінційності та літературного професіоналізму Остапа Вільшини, знавця кількох іноземних мов ,- його поетичні переспіви …»

• «Остап Вільшина. Буковина: її минуле і сучасне» — під редакцією Дениса Квітковського, Теофіла Бриндзана, А. Жуковського, Париж — Філадельфія — Детройт, 1956,
• УЛЕ, том 1, Вільшина Остап, Федір Погребенник, 1988,
• «Література і мистецтво Буковини в іменах: словник-довідник. Вільшина Остап», Богайчук М. А., Чернівці, 2005,
• «Вільшина Остап. Я - син вільного роду: поезії, публіцистика, літературна критика», Богдан Мельничук, Чернівці, «Букрек», 2006,
• «Остап Вільшина. Байки буковинські: антологія», передмова та упорядкування В. Т. Косяченко, Чернівці, 2011.

• Експерт
• Український словник^{[недоступне посилання з червня 2019]}
• Черешенька у міжвоєнний період
• УРЕ