Вішвакарма

Ім'я
Вішвакарман

Вперше Вішвакарман згаданий вже на «Рігведі», де йому присвячено два гімни (РВ Х, 81; Х, 82), автором яких названий він сам[1].

Саме слово «Вішвакарман» у значенні «Творець усього» як епітет застосовується у «Рігведі» щодо Індри (РВ VIII, 98, 2)[2] і до Сур'ї (РВ X, 170, 4)[3], а пізніше і до Праджапаті на «Ваджасанейі-самгіті». У Вішвакармані також простежуються зв'язкок з Тваштаром. У «Атхарва-веді» і «Шатапатха-брахмані» іноді ототожнюється з Праджапаті[4]. Сам Вішвакарман з часів Вед іменується також як Бхаувана, син Бхувани.

Функції та здібності

Вішвакарман охоплює все своїм поглядом, іменується «батьком очей», адже керує внутрішнім поглядом ріші[5], і в нього є очі, обличчя, руки, ноги, крила. Він згадується як ріші, хотар, «батько наш», батько, повелитель мови, щедрий покровитель, швидкий як думка, дуже мудрий і сильний, подавач і засновник. Вішвакарман всім дарує блага, допомагає людям, дає імена богам, знає всі стани і всіх істот. Він виступає як тесляр, коли витесує небо і землю, або як коваль, сплавляючи все разом. Вішвакарман породив землю і відкрив небо; здійснюючи цей космогонічний акт, він виступає як жертводавець, приносячи в жертву світобудову, і як сама жертва, оскільки жертвує свої власним тілом[6]. У «Атхарва-веді» саме він протягує в заклинанні жертву, на яку потім сходять боги[7]. «Айтарея-брахмана» розповідає, що Кашьяпа проводив посвяту Вішвакармана, а як дар мудрецю той віддав Землю, але та не погодилася піти на це[8].

Сюжети за участю Вішвакарман починають проявлятися в епосі і пуранах, при цьому його космогонічна роль деміурга зводиться до звання вправного зодчого і божественного ремісника. Він успадковує функції візничого Тваштара, а ім'я останнього часто використовується як позначення саме Вішвакармана.

Серед його творінь відомі місто Ланка, побудоване на «Рамаяні» для ракшасів, палаци для Кубери, Варуни, Гаруди і Агастья, колісниця Пушпака для того ж Кубери, колісниця Соми, яку отримав Арджуна, лук Віджая для Індри, численна зброя для богів, але найвідоміше його творіння — це лук Шарнга для Вішну[9]. Також Вішвакарман створив апсари Тілоттаму. Він відкрив людям стхапатья-веду, науку архітектури й механіки.

Вішвакарман у післеведійський період вважається сином Прабхаси і Варастрі (Йогасіддхі), сестри Бріхаспаті. Його син Налу є будівельником для мавп, а дочка Санджня одружена з богом сонця Сурьєю. Коли Вішвакарман дізнався, що його дочка не в силах витерпіти сяйво свого чоловіка, він помістив сонце на своє ковадло і забрав восьму частину блиску Сур'ї. Фрагменти від цієї восьмої частини сяйва впали на землю і Вішвакарман зробив з них диск Вішну, тризуб для Шиви, зброю для Кубери, спис для Сканда[10]. Інші дочки Вішвакармана — це Чітрангада (від Гхрітачі), Суруп і Бархішматі[11].

Джерела та література
  • Achary, Subramanian Matathinkal (1995): Visvakarmajar Rigvedathil, Sawraj Printing and Publishing Company, Aluva.
  • Coomaraswamy, Ananda K. (1979): Medieval Sinhalese Art, Pantheon Books Inc., New York.
  • Monier-Williams (1899).
  • Pattanaik, Devdutt (2009). 7 Secrets from Hindu Calendar Art. Westland, India. ISBN 978-81-89975-67-8.

Посилання
  • Rigveda — Він, єдиний Бог, створюючи землю і небо, weldeth них, з руками, як крилами, разом.
  • Rigveda — Один, тільки один, за сім ріші.
  • Raina, M. K. (1999). The Divine Creativity: The Mythical Paradigm and Lord Visvakarma. У Stein, M. I. Creativity's Global Correspondents - 1999. Florida: Winslow Press. с. 75–82. Архів оригіналу за 26 лютого 2007. Процитовано 10 квітня 2011Шаблон:Inconsistent citations

Примітки
  1. Рігведа. Мандали IX—X./Подг. вид. Т. Я. Елизаренкова. — М.: Наука, 1999. — С. 480.
  2. Рігведа. Мандали V—VIII. / Подг. вид. Т. Я. Елизаренкова. — М.: Наука, 1999. — С. 499.
  3. Рігведа. Мандали IX—X. /Подг. вид. Т. Я. Елизаренкова. — М.: Наука, 1999. — С. 314.
  4. Міфи народів світу / Ред. С. А. Токарєв. — М.: Радянська енциклопедія, 1991. — Т. 1, с. 237.
  5. Рігведа. Мандали IX—X./Подг. вид. Т. Я. Елизаренкова. — М.: Наука, 1999. — С. 481.
  6. Рігведа. Мандали IX—X./Подг. вид. Т. Я. Елизаренкова. — М.: Наука, 1999. — С. 216—218.
  7. Атхарваведа: Вибране: Пер., Комент. і вступить. стаття Т. Я. Єлізаренковоі. — М: Наука, 1989. — С. 202.
  8. Keith AB, Macdonnel AA — Vedic Index of Names and Subjects. Vol. II. — London, 1912. — P. 309.
  9. Hopkins EWEpic mythology. — Strassburg: K. J. Trubner, 1915. — P. 201. — ISBN 0548718555.
  10. Dowson J. A Classical Dictionary of Hindu Mythology and Religion, Geography, History and Literature. — London, 1928. — P. 364.
  11. Mani, Vettam. Puranic Encyclopedia. — New Delhi: Motilal Banarsidass, 1975. — P. 870. — ISBN 0-8426-0822-2
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.