Ганс Ляйп

Набережна Ганса Ляйпа в Гамбурзі

Ганс Ляйп виріс в Гамбурзі його батько, колишній моряк, працював докером в порту. У 1900 році Ганс пішов у початкову школу, з 1905 року навчався в семінарії, в 1909—1914 роках відвідував підготовче відділення учительського інституту. Отримавши право викладати предмети спорту і релігії, в 1914 році почав працювати вчителем в гамбурзькій школі[10].

У 1915 році Ганса Ляйпа забрали в армію, в Берліні він проходив стрілецьку підготовку, потім був направлений на Східний фронт Першої світової війни, служив також в Карпатах. Після поранення в 1917 році Ганс був визнаний непридатним до подальшої служби, він повернувся до професії вчителя, почавши одночасно публікувати свої розповіді в газетах Гамбурга і пробувати сили як художник-графік[11]. Потрясіння революційного періоду знайшли відображення в малюнках Ляйпа, які були куплені для Кунстхалле в Гамбурзі[10][12].

20 липня 1918 року Ганс одружився зі своєю нареченою Ліною Штельман (нім. Lina Stellmann, 1895—1969). Після народження першої доньки в 1920 році подружжя розійшлися. Причиною такого кроку стало захоплення Ляйпа ляльководом Клер Попп (нім. Cläre Popp, 1896—1978), що стала його музою і компаньйоном. В цей час Ляйп опублікував з успіхом дві свої перші ілюстровані книги, влаштував першу масштабну виставку своїх гравюр і малюнків[10][12].

У двадцяті роки Ляйп багато подорожував по Південному Тіролю і Доломітовим Альпам, здійснював поїздки в Італію, Північну Африку, Іспанію, Португалію, був у Парижі, Лондоні і Нью-Йорку, привозив з собою численні подорожні замальовки та ескізи[10][13].

Під час Другої світової війни він жив спочатку в Гамбурзі і Північній Німеччині, потім біля Боденського озера і в Тіролі. Деякий час працював у великому видавництві в Юберлінгені, потім повернувся в Тіроль[10].

У повоєнний час працював на радіо і телебаченні[9], жив головним чином в Швейцарії, помер на 90-му році життя[10][14].

Перша виставка його графічних робіт відкрилася в 1919 році, в 1920 році була видана перша книга, яку, як і багато наступних, Ляйп проілюстрував сам. У своїй художній діяльності він любив використовувати різні графічні і живописні техніки, створював свій ляльковий театр, придумував ескізи костюмів до карнавалів і вуличних свят, пробував себе в скульптурі[10].

Виставка "Hans Leip malt und zeichnet Bühne und Manege" у фойє оперного театру Кіля. Ганс Ляйп (праворуч) представляє свої малюнки та картини. Жовтень 1975 року

Літературну творчість художник не відділяв від комплексних проектів, які розробляв. З дитинства Ганс мріяв про морські подорожі. Не маючи реальної можливості їх здійснити, присвячував цій темі романи про піратів з власними ілюстраціями. Успіх прийшов в 1925 році, коли його піратський роман був нагороджений призом Кельнської газети. Літературна спадщина Ганса Ляйпа складається з віршів, п'єс, оповідань, романів, у яких переважають теми моря і мореплавання. У ранніх роботах помітно вплив експресіонізму[10][15].

Його розважальні оповідання мали великий успіх у читачів і глядачів. Різні композитори перекладали його вірші на музику. Ляйп був співавтором радіопостановок і кіносценаріїв, наприклад, мюзиклу «Гаспароне» (1937), де знімалися відомі артисти Едіт Шольвер, Маріка Рьокк, Йоганнес Гестерс та інші[16]. 1 вересня 1942 року Гітлер нагородив його поряд з іншими п'ятдесятьма письменниками і сценаристами Хрестом за заслуги 2-го ступеня без мечів.

Видану в 1947 році ілюстровану дитячу книгу «Чарівний корабель в далекому плаванні» (нім. Zauberschiff auf großer Fahrt) Ляйп присвятив своїм дочкам, яких звали Гріта, Лора, Хільда і Агата (нім. Grita, Lore, Hilde und Agathe)[17].

Деякий час Ганс Ляйп входив в німецьке відділення ПЕН-клубу, з 1950 року був членом Німецької академії мови та поезії у Дармштадті, а з 1951 року — членом Вільної академії мистецтв у Гамбурзі[10].

Всесвітню популярність принесла Гансу Ляйпу пісня «Лілі Марлен», текст якої своєю життєвою переконливістю зачіпав людей. Історія її появи та успіху пов'язана з двома війнами[10][18].

У роки Першої світової війни вісімнадцятирічний Ганс заримував свої особисті переживання перед відправкою на фронт, коли стояв (в 1915 році) на варті в Берліні. Згідно з однією з версій, прообразом дівчини з вірша була племінниця Зигмунда Фрейда — Лілі Фрейд, яку любив Ганс Ляйп, але вона пішла до актора Арнольда Марлі[19][20]. За іншою версією — це збірний образ двох дівчат, в яких Ганс поперемінно закохувався[5][6][18][21].

Вперше ці вірші опублікували тільки через 22 роки, в 1937 році, а незабаром після цього їх поклали на музику відразу два композитора Цинк, Рудольф Цинк і Норберт Шульце. Пісня на музику Норберта Шульце спочатку називалася «Дівчина під ліхтарем». Перейменована в «Лілі Марлен», ця пісня у виконанні Лале Андерсен і Марлен Дітріх під час Другої світової війни стала відомою і улюбленою серед солдатів по обидві сторони фронту[18][21][22]. Особливо широку популярність «Лілі Марлен» здобула завдяки «Солдатському радіо Белграда», яке передавало пісню щодня о 21:55 і віщало також на Африканський корпус[10].

В результаті тираж розпроданих пластинок перевищив мільйон примірників. Згодом Дуайт Ейзенхауер назвав Ганса Ляйпа «єдиним німцем, який доставив радість всьому людству за роки світової війни»[19].

Текст пісні був переведений 48 мовами і в багатьох країнах мав по кілька варіантів. Популярність «Лілі Марлен» порівнювали з успіхом у радянських солдатів пісні «Катюша» або вірші Симонова «Жди меня»[18][21][23].

Журналіст і письменник Лев Копелев з 1941 року знав напам'ять оригінальний текст Ганса Ляйпа[18], навіть співав «Лілі Марлен» своєму другові Генріху Беллю і доводив йому пацифістський характер пісні[22]. За розповідями Лева Копелева, радянські пропагандисти запускали з динаміків свої «перелицювання» німецького тексту пісні. Згідно з однією з версій, служивший у Відділі пропаганди при Політуправлінні 2-го Білоруського фронту Лев Копелев склав свою пародію на «Лілі Марлен», яку транслювали для німців. Цей текст не зберігся, невідомо також його вплив на німецькі війська[21].

Йосип Бродський у 1960-ті роки виконував свій варіант «Лілі Марлен» на квартирних вечірках, де бували Анна Ахматова, Анатолій Найман. Бродський вважав німецьку пісню напівфолькльорною. У виданні творів поет подав свій переклад поясненням: «невідомого автора (з німецької)». Юрій Абизов припустив, що переклад Бродського став компіляцією з фрагментів оригіналу тексту і пародійних строф, які складали радянські пропагандисти[18].

Відеозаписи

• «Лілі Марлен» у виконанні Марлен Дітріх (нім.)
• Пісня з текстом Ганса Ляйпа в титрах (нім.)
• «Шлягер всіх часів і народів» (рос.) текст Бродського.

Ганс Ляйп створив безліч літературних творів[10].

• Rolf Italiaander. (Hrsg.): Hans Leip, Hamburg 1958 (нім.)
• Helmut Glagla: Hans Leip, Hamburg 1983 (нім.)
• Hans Leip und die Hamburger Künstlerfeste, Katalog der Ausstellung in der Staats — und Universitätsbibliothek Hamburg Carl von Ossietzky, Herzberg 1993; ISBN 3-88309-042-5 (нім.)
• Ortwin Pelc: Hans Leip in America, Hamburg 1999 (нім.)
• Olaf Matthes: Die Plakate Hans Leips, Hans Leip im Plakat, Hamburg 2000 (нім.)
• Rüdiger Schütt: Dichter gibt es nur im Himmel, Hamburg [u. a.] 2001 (нім.)
• Ortwin Pelc: Hans Leip und die Revolution 1918 in Hamburg, Hamburg 2003 (нім.)
• Ичин Корнелия, Йованович Миливое. «Лили Марлен» Х. Лейпа и «Жди меня» К. Симонова: опыт сближения с первого взгляда несближаемого // Элегические раскопки. — Белград : Издательство филологического факультета в Белграде, 2005. — 17 лютого. — С. 67—88. — ISBN 86-80267-84-8.
• Liel Leibovitz: Lili Marlene: the soldiers' song of World War II. New York, NY 2009, ISBN 978-0-393-06584-8 (англ.)
• Hans Leip ahoi, Hamburg 1988 (нім.)
• Helmut Glagla: Impressionen von der «Himmelsecke», Hamburg 1997 (нім.)
• Ortwin Pelc: Entwürfe zur «Hafenorgel», Hamburg 1998 (нім.)
• Roland Füssel: Gaukler, Dschunke, Klingelspiel, Hamburg 2002 (нім.)
• Manfred Bosch: Hans Leip am Bodensee, Marbach am Neckar 2004 (нім.)

• Бібліографія. Ганс Ляйп // Національна бібліотека Німеччини
• Роботи про Ганс Ляйп // Цифрова бібліотека Німеччини