Гаошань

За археологічними даними людина населяла Тайвань щонайменше в 8000 році до н. е. Тайвань був прабатьківщиною Австронезійських мов. До приходу європейців на Тайвань на острові жила велика кількість аборигенних племен, які говорили на тайваньських мовах, що активно контактували одна з одною.

Китайська гравюра 1895, що зображає вождя аборигенів (番王) і жінку з племені (番 婆)

Фрагмент євангелія сіньганською та голландською

Голландська замальовка аборигена сірая (1670)

У південній частині острова навколо міста Тайнань на Тайвані поселилися голландці (1623—1662), а в північній — іспанці (1626—1642). Іспанці не залишили по собі істотних слідів на острові, а голландці встановили систему податків, відкрили школи і церкви в багатьох селах аборигенів.

Влаштувавшись навколо гавані в місті (Аньпін), голландці змогли встановити торговельні відносини з племенем сірая і селом Сакко. Скоро почалася війна між різними селами сірая — Синкаєм (Синьшен) проти Мадоу, у війну були втягнуті інші села. У 1629 році голландський загін, що відправився в похід проти ханьських піратів, був знищений жителями Мадоу, і проти голландців повстали інші села. У 1635 році голландці прислали підкріплення з Джакарти і спалили село Мадоу. Це було найсильніше село, тому інші групи аборигенів відразу стали пропонувати голландцям мир, також і за межами земель сірая. Це об'єднало аборигенів і припинило війни між селами. Голландці в період миру будували школи і церкви, намагаючись навертати аборигенів у християнство. Голландці ввели писемність для аборигенів (Сіньганське письмо) мовою сірая.

Голландці організували заготівлю оленячих шкур, які поставляли аборигени для китайських торговців, але з 1642 року потреба в шкурах різко зменшилася. Аборигени змушені були змінювати вид діяльності і займатися сільським господарством для самозабезпечення.

У цей час стали з'являтися групи китайських поселенців, які займали родючі землі. Ті китайці, які оселялися в селах сірая, призначалися голландцями для адміністративної діяльності та збору податків.

У 1662 році Коксінґа підняв повстання і вигнав голландців, створивши державу Дуннін. Це держава почала будувати дороги, школи і піклуватися про добробут аборигенів. У школах вивчали класичні конфуціанські твори.

З 1683 Тайвань був приєднаний до імперії Цин. За 200 років цинського панування кількість населення острова різко зросла, однак культура аборигенів багато в чому втратилася, зокрема за рахунок змішаних шлюбів, діти яких визнавалися китайцями. Китайський уряд визнавав за аборигенами права на оленячі пасовища, однак процес витіснення аборигенів поступово набирав силу. Бунти і повстання відбувалися дуже часто — через кожні три-п'ять років.

Багато рівнинних аборигенів перемістилися в гірські райони, йдучи від китайців. У цей час китайські і європейські етнографічні експедиції досліджували гори і звичаї гірських аборигенів.

Після японо-китайської війни 1894—1895 років, за умовами Сімоносекського мирного договору, Тайвань перейшов під управління японської адміністрації. Японське панування тривало аж до 1945 року. Японці почали вивчення племен аборигенів, яких вони називали «Такасаго» (японське прочитання китайського «гаошань»), були проведені наукові дослідження та класифікації. Іноді японцям доводилося долати шалений опір: для придушення племені тарокко їм довелося застосовувати гази і літаки. Але японці змогли встановити контроль над усім островом.

Під час Другої світової війни деякі села японці перетворили у військові табори, готуючи місцеве населення воювати в японській армії. З аборигенів були сформовані дві рейдові роти під командуванням японських офіцерів, які брали активну участь в боях на Тихому Океані, зокрема, у Новій Гвінеї і Філіппінах, а також під час рейду на американський аеродром Брауен. У ході цього рейду загін смертників — тайванців під найменуванням «група Каору» мав підірвати на аеродромі американські літаки; виконати завдання вдалося лише частково. В цілому, загони «Такасаго» під час боїв відзначилися високими бойовими якостями.

Уряд гоміньдану, влаштувавшись на Тайвані, провела шкільну реформу для китаїзації аборигенів, які стали вивчати путунхуа і китайську історію. Культура аборигенів придушувалася або ігнорувалася. Заохочувалися, як і в цинський час, мішані шлюби, іноді китайські солдати купували собі дружин з бідних сімей аборигенів, діти від мішаних шлюбів вважалися китайцями.

У школах вивчалася легенда про У Фена, що демонструє переваги китайської цивілізації.

Самосвідомість і самоототожнення аборигенів стало підніматися в міру розвитку демократії, з сімдесятих і особливо вісімдесятих років. Наприкінці XX століття рух аборигенів отримав політичні форми, після чого були прийняті урядові заходи з ідентифікації аборигенів і збереженню їх культурної спадщини.

У 1996 році була створена урядова організація «Рада з питань корінного населення». Одним з перших завдань ради було виявлення та реєстрація аборигенних племен. Для офіційного визнання племені було потрібно виконати певні формальні процедури. Племена, що пройшли офіційне визнання Ради, отримали певні права та пільги, і закріпили офіційно свою національну ідентичність. До травня 2009 року офіційне визнання отримали 14 племен.

Для отримання офіційного визнання, необхідно, зокрема, щоб у племені були генеалогічні дані, історія, велася регулярна громадська діяльність і підтримувалася власна мова. Оскільки за роки колоніального панування багато племен не вели документації, а власні мови забувалися і не підтримувалися, то для багатьох племен отримання офіційного визнання виявляється дуже важким завданням. Проте сучасне підвищення цікавості до етнографії та розвиток етно-туризму заохочують племена активно шукати свою культурну спадщину і відновлювати традиції.

Серед рівнинних аборигенів тільки кавалан і сакізая змогли отримати офіційне визнання, інші 12 офіційно визнаних племен — це гірські аборигени.

• Визнані племена: амі, атаял, бунун, кавалан, пайвань, пуюма, рукай, сайсіят, ямі, тхао, цзоу, труку, сакізая, седік.

• Невизнані: бабуза, басаї, хоаня, кетагалань, люїлян, пазех/ каксабу, попора, каукаут, сірая, таокас, тробівань.