Генрик Юзевський

Навчався у I Державній гімназії у Києві, потім — на фізико-математичному факультеті Університету Св. Володимира у Києві, який закінчив у червні 1914 року. Ще у 1905 р. вступив до організації польських гімназистів «Корпорація», у якій був головою однієї з груп. У 1910 році заснував Союз прогресивно-незалежницької молоді. У 1915 р. призначений заступником коменданта Польської військової організації у Києві. Як австрійський підданий, разом з батьком був зісланий царським режимом до Саратова. Після початку лютневої революції у Росії, у червні 1917 року повернувся до Києва, де продовжував діяльність у місцевій Польській військовій організації.

В той період Генрик Юзевський зайнявся також малярством — малював акварелі та портрети. У 1919 році залишив Київ та виїхав до Варшави. У квітні 1920 р. призначений віце-міністром внутрішніх справ в уряді Української Народної Республіки. Під час Польсько-радянської війни був членом уряду Симона Петлюри у Києві, а потім у Тарнові (де знаходилась штаб-квартира Уряду УНР).

Видана Г.Юзевським заборона українцям відвідувати Козацькі Могили у Берестечку, 1935 р.

Після завершення воєнних дій, від 1921 року Юзевський мешкав у Варшаві, де повернувся до мистецтва. Особисто вболівав за долю Симона Петлюри під час видворення останнього з Польщі (чого вимагала радянська сторона після завершення війни). Ухвалив рішення знайти притулок для Петлюри, якого дуже цінував, до часів припинення галасу навколо імені лідера УНР. Першим етапом було перевезення Головного отамана з Тарнова до Варшави й укриття його у власній квартирі в палаці Рачинських. Після кількох тижнів Станіслав Стемпковський вивіз Петлюру до маєтку Косьмін біля Ґруйця (Варшавське воєводство). Пізніше його переправили знову до Варшави та сховали з дружиною та дочкою у помешканні колишнього київського адвоката Володимира Редліха

Потім, 31 грудня 1923 р. Петлюра після приходу до влади у Польщі націоналістичного уряду, під тиском залишив Варшаву і через Відень, Будапешт, Берн та Женеву навесні 1924 р. Приїхав до Парижа, де 25 травня 1926 р. був застрелений агентом Державного Політичного Управління СРСР Шварцбардом.

Юзевський утримував контакти з багатьма діячами культури, зокрема з Марією Домбровською. Він був близьким приятелем Юзефа Пілсудського. До активної політики Юзевський повернувся після Травневого замаху, у підготовці якого брав активну участь. З кінця серпня 1927 р. — Голова Кабінету Міністрів Юзефа Пілсудського, в грудні 1928 року був призначений Волинським воєводою. У грудні 1929 р. став Міністром внутрішніх справ в уряді Казімєжа Бертеля, а потім — в уряді Валерія Славка.

У 1930 року вдруге зайняв посаду Волинського воєводи. На Волині проводив політику мирного співіснування українців та поляків. Так, намагаючись перешкодити проросійській акції в Почаївській лаврі, підбурив українців виступити під своїми національними прапорами й надати їй українського тону. Він вважав, що епіцентром порозуміння має стати саме Волинь.

Юзевський боровся також із проявами радянофільства. Він стверджував, що український національний рух повинен стати перед альтернативою вибору між Польщею та СРСР.

Щоб послабити російський вплив у воєводстві сприяв українізації православної церкви та введенню українців у різні громадські установи. Був прихильником розвитку місцевого самоврядування на основі українських держслужбовців та сконцентровував свої зусилля на збільшенні частки українців в органах місцевого самоврядування. У двомовних школах було запроваджено обов'язкове вивчення української мови. Воєвода підтримував також розбудову українських і польсько-українських громадських організацій. Серед його соратників було багато державних діячів УНР (зокрема, колишній ад'ютант Петлюри Степан Скрипник — майбутній патріарх Української православної церкви — Мстислав).

Юзевський був одним із творців «сокальського кордону», противником поширення впливів українських політичних та суспільних організацій (наприклад, Просвіти) з Галичини на Волинь[4]. Він старанно та планомірно перешкоджав поширенню легальної галицької преси та громадських організацій. За час його урядування на Волині було ліквідовано близько 800 осередків читалень «Просвіти» та інших українських культурно-господарських товариств. Українське національно-демократичне об'єднання, найбільшу в Галичині українську партію, він не допустив на Волинь, а створять на противагу йому маріонеткове Волинське українське об'єднання.

Юзевський прагнув перетворити українців на лояльну Польщі етнічну групу, вправно використовуючи відмінності між галичанами та волинянами, він намагався розбити українську єдність. Щоб послабити роль Львова як регіонального центру, та зменшити українські впливи з Галичини, він організовував спільні конференції з воєводами північно-східних земель, віддаючи роль регіонального центру Вільнюсу.

У 1929 році, під час виступу на конференції воєвод Східних кресів, Юзевський заявить:

«Головним зав­данням державної політики на Волині, яка випливає з польського національного інтересу та локальних умов терену, є державна асиміляція краю та найглибше, органічне поєднання його населення з Річчю Посполитою»[5].

Польська політика асиміляції, яку проводив і Юзевський, призвела до того, феномену, що Волині виникла народність — «тутейші». Так результати двох переписів Польщі, свідчать, що в Другій Речі Посполитій, під час перепису у 1921 року, 38 943 особи ідентифікували себе як «тутейші». Натомість вже за 10 років, під час перепису 1931 року, їхня кількість збільшилася майже в 20 разів та становила вже 707 088.

Після смерті Пілсудського позиції Юзевського на Волині почали слабнути. Його противники закидали йому, що він ніби-то фаворизує українців, а ОУН засудила Юзевського до смертної кари, проте атентат не був виконий.

У квітні 1938 року, на знак протесту проти ревіндикації на теренах Волині, Юзевський склав повноваження волинського воєводи, подавши заяву генералові Славой-Складковському.

Після початку війни вже у жовтні 1939 р. Юзевський знаходився серед творців військової конспірації. У 1939—1940 роках він в Головному Штабі Служби Перемоги Польщі, потім — комендант округу Варшава-Місто i Варшава-Воєводство.

Могила Юзевського на цвинтарі на Повонзках у Варшаві

У 1945 році, після закінчення німецької окупації, продовжував боротьбу за незалежність Польщі. Він заснував газету і конспіраційну групу. Був одним з найдовше діючих діячів післявоєнного підпілля. У 1947 р. працівники Служби Безпеки вислідили його і у вересні 1947 р. спробували провести операцію по його арешту. Досвідченому конспіратору вдалося уникнути облави. Він виїхав до Сілезії, перебував у м. Гливиці, Вроцлав, знову у Варшаві, Радомі, Ящові під Любліном, де й був арештований Службою Безпеки у 1953 році.

Звинувачений у «злочинній і контрреволюційній діяльності та спробі повалення устрою ПНР» Юзевський був засуджений до довічного ув'язнення. У травні 1956 р. Військовий гарнізонний суд у Варшаві на підставі амністії зменшив його покарання до 12 років ув'язнення, а у листопаді 1956 року надав річну перерву у відбуванні строку для лікування. Після 1956 року Юзевському спочатку зменшено покарання до 5 років, а потім вирок було скасовано взагалі.

У квітні 1981 року Г. Юзевський захворів та помер у лікарні 23 квітня 1981 року. Похований на цвинтарі на Повонзках у Варшаві.