Горбачиха

Урочище Горбачиха простягнулося між дамбою озера Русанівське та акваторією заострівного рукава Десни. Наразі воно розрізане навпіл трасою Подільсько-Воскресенського мостового переходу. З півночі на південь протягнулися піщані дюни - фрагменти прируслових валів Дніпра. В північній та південній частині урочища розташовані база Українського товариства мисливців та рибалок та база відпочинку. З півночі в тіло урочища врізається Північна затока, з західного краю - Центральна затока. На півдні розташовані озеро Чаплине (тут тримаються сіра чапля та чепура велика та Вужачкова протока (поблизу зростає рідкісна вужачка). На південному краю урочища в нього врізається глибока Південна затока[1].

У XIX столітті урочище Горбачиха мало вигляд невисокого піщаного узвишшя, яке тягнулося від села Вигурівщина до Русанівської затоки. Його вважали однією з київський Лисих гір, про це повідомляє путівник Богуславського (1812 р.)

Топографічна мапа урочища Горбачиха: 1 – захисна дамба проти повеней вздовж озера Русанівське , 2 – Південна, 3 – піщані дюни, 4 – забудова: база УТМР та база відпочинку, 5 – Північна затока, 6 – Подільський залізничний міст, 7 – район будівництва Подільсько-Воскресенського мостового переходу, 8 – Центральна затока, 9 – озеро Чаплине, 10 – Вужачкова протока, 11 – озеро Центральне, 12 – район вирубки під забудову. Схема за Іван Парнікоза Горбачиха дика і незнана (2011 р.).

За картографічними даними XIX століття, приблизно у 1855 році Горбачиха була островом, відмежованим від берега протокою Десенкою (Чорториєм). Але вже у 1871–1873 роках Горбачиха являє собою урочище, відділене від материкового лівого берега реліктовою затокою (сучасне озеро Русанівське), яке перетворювалося на острів лише під час весняних повеней. У ті часи урочище використовувалося місцевими мешканцями у сільськогосподарських цілях.

На мапах 1930-х років Горбачиха то вказана як лівобережний масив із невеликою затокою на півдні, то сполучається з Долобецьким островом. На німецькій мапі 1943 року, зробленій на основі аерофотознімків, урочище Горбачиха має назву Кодачек (Кодаком називалася протока між островами Трухановим та Муромцем).

Після війни було прийнято концепцію паркового використання території Дніпровських островів та заплавних урочищ. Землі на схід від озера Русанівського віддали під Русанівські колективні сади, а урочище Горбачиха, відгороджене від садів захисною дамбою, лишалося неосвоєним. Тут залишилися ділянки заплавних лук та заплавного вербово-осокорового лісу, невисокі вербові зарості та ксерофітні луки.

Спорудження Київської та Канівської ГЕС призвели до уповільнення течії Дніпра та певної «фіксації» меж дніпровських островів та урочищ. До 1990-х років єдиним свідченням людської активності на території Горбачихи стала збудована після війни дорога з бетонних плит, аналогічна прокладеній на Трухановому. Імовірно її призначенням було в комбінації з понтонними мостами забезпечувати швидку переправу військ через Дніпро по трасі Рибальський півострів-Труханів-Горбачиха. А у 1993 році почалося спорудження Подільського мостового переходу, який має з'єднати правий та лівий береги Дніпра у районах Рибальського острова та масиву Воскресенка[2].

У 1994 році було прийняте рішення Київської міської Ради № 14, яким урочище зазначене у Переліку цінних природних територій та об'єктів, що резервуються до заповідання. Це рішення було підтверджене Генеральним планом м. Києва до 2020 р. та Програмою комплексного використання зеленої зони м. Києва до 2010 р. Втім, у 2007 році Київрада віддала урочище Горбачиха під забудову, але це рішення пізніше було скасоване Окружним адміністративним судом[3].

27 листопада 2017 року було подано проект рішення Київської міської ради № 2866 «Про відмову у поновленні товариству з обмеженою відповідальністю „Будівельний міжгалузевий альянс“ договору оренди земельної ділянки від 28.03.2008 № 66-6-00463 для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-офісного центру, житлово-офісного та готельного комплексів з підземними та наземними паркінгами в урочищі Горбачиха у Дніпровському районі м. Києва» за поданням депутатів Михайла Буділова, Володимира Назаренка і Володимира Бохняка, депутатської фракції Всеукраїнське об'єднання «Свобода».[4]

Станом на кінець 2011 року урочище Горбачиха являє собою поєднання усіх типів заплавного ландшафту з властивими для них рослинними угрупованнями. В південно-східній частині урочища збереглися рештки реліктових прируслових піщаних гряд, вкритих типовою псамофітною рослинністю. На цих ділянках ростуть костриця Беккера, куничник наземний та келерія сиза. Наявні також ксерофітні (сухі) луки, де ростуть щавель горобиний, миколайчик плоський, гвоздика Борбаша, енотера дворічна, полин дніпровський, заяча капуста звичайна, їдка та шестирядна, підмаренник справжній та північний, дзвінець малий та інші. Також виявлено рідкісні рослини — козельці українські, занесені до Європейського Червоного списку рослин. Схили гряд вкриті вербою гостролистою, житом диким (дикий родич посівного жита) та осокою колхідською.

Більшу частину урочища займають заплавні ліси та луки. Аналізуючи старі мапи можна помітити, що раніше територія урочища була вкрита заплавними луками, але після врегулювання течії Дніпра та припинення весняних затоплень почали розвиватися ліси, сформовані переважно тополею чорною (осокором) та вербою білою. У заплавних лісах росте реліктова папороть вужачка.

Береги урочища, затоки та озера також відзначаються багатством рослинності. Тут поширені глечики жовті, латаття сніжно-біле, водяний горіх та сальвінія плаваюча (останні два види внесено до Червоної книги України).

Фауна Горбачихи представлена у першу чергу бобром, якого внесено до Додатку ІІ Бернської конвенції, та видрою, що занесена до Червоної книги України. Є невеликі популяції американської норки, чорного тхора, білочеревого їжака та крота. Влітку в старих деревах гніздиться кілька видів кажанів, внесених до Червоної книги України. Серед птахів можна зустріти, особливо у затоці Чаплиній, сіру та білу чапель. Восени тут під час міграції зупиняються різні види коловодних і лісових птахів, зокрема рідкісні кулик-сорока, малий крячок, крячок річковий, мартин малий та ціла низка куликів. У заплавних лісах водяться вівсянки, вівчарики, кропив'янки, очеретянки, дрозди, синиці, сіра сова, ремез, вивільга, малий строкатий та сивий дятли, крутиголовка, соловей. Серед земноводних та плазунів можна зустріти болотяну черепаху, ящірку прудку, деревну та гостроморду жаб, часничницю, а також вужа та озерну жабу. У прилеглій акваторії розташовуються так звані зимувальні ями, в яких взимку скупчується риба, зокрема головень, білизна, синець, а також цінні промислові види: сом та судак. В затоках Горбачихи зустрічаються також лин та карась сріблястий.

• Вебенциклопедія Києва.
• Київ: Енциклопедичний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького. — К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
• Парнікоза І. Ю. (7 грудня 2011). Горбачиха: дика і незнана. ХайВей. Архів оригіналу за 13 червня 2012. Процитовано 12 лютого 2012.
• Парнікоза І. Острів Долобецький і північна частина урочища Горбачиха — проектований ландшафтний заказник місцевого значення «Долобецький-Горбачиха»