Городилів

Городилів — село в Україні, у Золочівському районі Львівської області. Населення становить 385 осіб. Орган місцевого самоврядування — Єлиховицька сільська рада.[4]

село Городилів
Країна  Україна
Область Львівська
Район/міськрада Золочівський
Рада Єлиховицька сільська рада
Код КАТОТТГ UA46040070130029087
Основні дані
Засноване 1449
Населення 385
Площа 1,048 км²
Густота населення 367,37 осіб/км²
Поштовий індекс 80718[1]
Телефонний код +380 3265[2]
Географічні дані
Географічні координати 49°50′28″ пн. ш. 24°54′59″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря		 254 м[3]
Водойми р. Золочівка
Місцева влада
Адреса ради 80716, Львівська обл., Золочівський р-н, с. Єлиховичі, вул. Бродівська, 14[4]
Сільський голова Крутник Орест Броніславович[4]
Карта
Городилів
Городилів
Мапа

 Городилів у Вікісховищі

Походження назви

Назва населеного пункту місцеві мешканці здебільшого пов’язують з давнім городищем, що знаходилося на стику землеволодінь Городилова, Сасова і Жулич. Не відкидаючи можливого впливу цього факту на назву поселення, дослідних давньої історії Надбужанського краю Андрій Квасецький зауважує, що топонім з суфіксом –ів (–ов) вказує на присвійний характер назви, яка найчастіше походить від імені чи прізвища засновників чи власників поселення. У цьому випадку таким ім’ям могло бути «Городило», що засвідчене в історичних джерелах і словниках. Воно утворене семантичним способом від слова «город» (місто) або ж «городище». Тобто, давній мешканець Городило міг бути вихідцем з якогось города (града) чи з сусіднього городища, або ж був засновником (будівничим) огородженої і укріпленої садиби на місці сучасного Городилова.[5]

Історія

В історичних актах XV століття згадується переважно як «Hrodylov», хоча трапляються також варіанти «Hrodilov», «Hredylov». Але вже у 1532 році фіксується назва «Horodiŀov», а 1649 року — «Horodylov».[6]

Після насильницького відторгнення Олеської землі від Волині Великого князівства Литовського) і приєднання її до Польського королівства у 1432 році Городилів, як і переважна більшість сіл Олеського ключа, був переданий у користування, а згодом у «довічну власність» Янові Сененському, який почав іменуватися «Олеським».

Перша письмова згадка

На першу письмову згадку про Городилів претендує судовий запис від 31 січня 1449 року, у якому згадується село Городилів, що належало до Олеського округу (повіту) — «Hrodylov districtu Olessko».[7] Судовий спір стосувався, з одного боку, власника Городилова Яна Сененського, а з іншого — власника сусідніх Хильчиць Гліба Хильчицького. Предметом суперечки стали взаєморозрахунки між сторонами, що проводилися не грошима, а волами.

Власники села

5 травня 1488 року на полі між Городиловом і Хильчицями був складений акт про те, що коморій Іван Островецький розмежував село Городилів, що належало до спадкових володінь Павла Сененського — «Павла з Олеська і Золочева», підкоморія львівського, сина Яна Сененського — від села Хильчиці — спадкової маєтності рідних братів-шляхтичів Ігнатка і Яцька.[8]

Серед мікротопонімів розмежувального акту згадувався Городилівський став, що розміщувався неподалік Хильчицького ставу і сполучався з ним потоком, а також колишній Городилівський ліс під назвою «Борек», який 1488 року вже значився власністю сусідніх Хильчиць.

1515 року власником Городилова виступає галицький підкоморій Фредруш, котрий успадкував частину олеських маєтків після одруження з Анною — дочкою Петра Сененського. А 1532 року згадується Станіслав Сененський, який продав Городилів разом з іншими поселеннями Золочівського ключа яворівському старості Андрієві Гурці.[9]

У 1617—1619 роках відбулося розмежування маєтку Городилів Золочівського ключа Якуба і Яна Собеських з маєтком Жуличі Яна та Ядвіги Белжецьких.[10]

1649 року Олекса Бай з Городилова присягав Теофілії Собеській, доньці засновника містечка Сасів руського воєводи Івана Даниловича, що через спустошення села під час недавніх воєнних дій, вимирання і поневолення людей не вдалося зібрати жодних податків.[11]

Наприкінці XIX століття власником фільварку у Городилові було римо-католицьке чернече згромадження «Сестер милосердя», як мало у власності 1324 морги угідь, у тому числі 644 морги лісу, Селянам належало 1024 морги землі.[12]

У селі діяла філіальна школа з українською мовою навчання, заснована 1861 року. У 1885 році її відвідувало 72 дитини з 80, на яких поширювався шкільний обов’язок.[13]

1880 року у селі мешкали 452 особи, з яких 345 греко-католиків, 75 римо-католиків і 32 юдеї. Але вже до 1900 року кількість мешканців зросла до 675 осіб.[14]

Зразком патріотизму і любові до «малої батьківщини» став благородний вчинок одного з господарів Городилова, який пожертвував 3 тисячі золотих ринських на будівництво сільського мурованого храму. На той час це була дуже значна сума.[13]

Пам'ятки

Церква Воздвиження Чесного Животворного Хреста збудована у 1867 році. Цей храм унікальний тим, що в ньому збереглися портрети Антонія Ганьошина та Гарасима Сембая — ктиторів (засновників церкви), за кошти яких здійснювалось будівництво. Зараз портрети перебувають на реставрації та найближчим часом прекрасять стіни величного храму. Особливим є й те, що на той час, це була друга за рахунком мурована церква на території теперішньої Золочівщини.

Відомі люди

Дід Маркіяна Шашкевича — о. Семен Шашкевич, був парохом у селах Жуличі та Городилів. Смае у той часс народився батько Маркіяна Шашкевича — Семен Шашкевич.

Примітки
  1. Поштові індекси та відділення поштового зв’язку України: ВПЗ с. Єлиховичі. services.ukrposhta.com. Укрпошта. Процитовано 12 квітня 2020.
  2. Коди автоматичного мiжмiського зв'язку: Львівська область. ukrtelecom.ua. Укртелеком. Процитовано 12 квітня 2020.
  3. Прогноз погоди в с. Городилів. weather.in.ua. Процитовано 12 квітня 2020.
  4. Єлиховицька сільська рада. rada.info. Процитовано 12 квітня 2020.
  5. Давні згадки про Жуличі, 2016, с. 53.
  6. Давні згадки про Жуличі, 2016, с. 51.
  7. Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej… Т. XIV. — S. 281.
  8. Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej… Т. IX. — S. 134—135.
  9. Давні згадки про Жуличі, 2016, с. 71.
  10. Жуличі, 2013, с. 88.
  11. Давні згадки про Жуличі, 2016, с. 76.
  12. Horodyŀów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 142. (пол.) (пол.)
  13. Sokalski M. Rys geograficzno-statystyczny złoczowskiego okręgu szkolnego wraz z dokładnym opisem poszczególnych miejscowości obu powiatów (złoczowski i brodzki). — Złoczów: nakładem Towarzystwa Pedagogicznego oddziału złoczowskiego, 1885. — S. 79. (пол.)
  14. Жуличі, 2013, с. 108.

Джерела
  • Золочівщина: її минуле і сучасне: розвідки, спомини, публікації, пам'ятки, постаті / Фундація енциклопедії України, Торонто, Канада; упорядник М. В. Дубас. — 2-ге. — Львів : Мс, 2006. — 759 с. — ISBN 966-8461-36-3.
  • Жуличі. Василь Пачовський: Збірник історико-краєзнавчих праць і літературно-художніх творів / Упоряд., автор передмови та прим. А. Т. Квасецький. — Чернівці : Зелена Буковина, 2013. — 398 с.
  • Квасецький А. Т. Давні згадки про Жуличі і сусідні поселення над річками Буг і Белзець: Історичний нарис. — Чернівці : Зелена Буковина, 2016. — 84 с.
  • Юречко Ю. Городилів і городилівці. — Львів : Львівська політехніка, 2012. — 192 с.
  • Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego Bernardynskiego we Lwowie. — Lwów: Drukarnia Zakładu Narodowego imienia Ossolińskich, 1868—1903. — T. I—XVII. (пол.)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.