Гранзими

У 1986 році Юрг Чопп (Jürg Tschopp) та його група опублікували статтю про відкриття гранзимів. У статті вони доповіли, як вони очищали, характеризували та виявляли різноманітні гранзими, знайдені в цитолітичних гранулах, які містяться у цитотоксичних Т-лімфоцитах та природних клітинах-кілерах. Юрг зміг ідентифікувати 8 різних гранзимів і виявив часткові амінокислотні послідовності для кожного. Молекули неофіційно називали "Grs" за п’ять років до того, як Юрг та його команда придумали назву гранзимів (гранул ензими), яка була широко прийнята науковою спільнотою.[14]

Секрецію гранзиму можна виявити та виміряти за допомогою методик Вестерн-блот або ІФА. Клітини, що секретують гранзими, можуть бути ідентифіковані та визначені кількісно за допомогою проточної цитометрії або ELISpot. Альтернативно, активність гранзимів може бути оцінена на основі їх протеазної функції.

У статті Каллена (Cullen) «Гранзими при раку та в імунітеті» він обговорює, той факт що підвищені рівні гранзиму А знаходять у пацієнтів, які мають інфекційне захворювання та / або перебувають у прозапальному стані. Також виявлено, що гранзими допомагають ініціювати запальну реакцію. "Наприклад, у хворих на ревматоїдний артрит спостерігається підвищений рівень гранзиму А в синовіальній рідині набряклих суглобів". [15] Коли гранзими виходять у позаклітинний простір, вони мають здатність активувати макрофаги та тучні клітини, що ініціює запальну реакцію. Взаємодія між гранзимами та соматичними клітинами досі незрозуміла, але розуміння процесу постійно прогресує. Інші гранзими, такі як гранзим К, були виявлені у пацієнтів із сепсисом. Встановлено, що гранзим Н має пряму кореляцію з вірусною інфекцію. Це дає змогу дійти висновку, що гранзим Н "спеціалізується" на виявленій протеолітичної деградації вірусних білків.

Далі Каллен зазначає у своїй роботі, що гранзими можуть відігравати певну роль в імуномодуляції або підтримці гомеостазу в імунній системі під час інфекції. "У людини втрата функції перфорину призводить до синдрому, який називається сімейним гемофагоцитарним лімфогістіоцитозом [...]".[15] Цей синдром може призвести до смерті, оскільки і Т-клітини, і макрофаги, розмножуються для боротьби з патогеном. Це розмноження призводить до запалення життєво важливих органів і потенційно може призвести до смерті.

У своїй статті Трапані (Trapani) повідомляє, що гранзими можуть виконувати інші функції, крім боротьби з інфекцією. Гранзим А містить ділянки, які дозволяють йому викликати проліферацію В-клітин, що зменшує ймовірність утворення пухлини та її росту. Тести на мишах показали, що гранзим А і В може не мати прямого зв'язку з боротьбою з вірусними інфекціями, але сприяє прискоренню реакції імунної системи.[16]

Каллен у статті «Гранзими при раку та в імунітеті» описує процесімунного нагляду як "процес, при якому передракові та злоякісні клітини розпізнаються імунною системою як пошкоджені і, отже, призначені на знищення".[15] Щоб пухлина прогресувала, необхідні умови в організмі та навколишньому середовищі, що сприяють зростанню (промоція). Майже всі люди мають відповідні імунні клітини для боротьби з пухлинами в організмі. Дослідження показали, що імунна система навіть має здатність запобігати зростанню передракових клітин та викликати регрес наявних пухлин. Небезпека ракових клітин полягає в тому, що вони здатні пригнічувати функцію імунної системи. Хоча пухлина на початковій стадії може бути дуже слабкою, вона може виділяти хімічні речовини, що пригнічують функцію імунної системи, дозволяючи собі рости. Дослідження показали, що миші без гранзимів та перфоринів мають високий ризик поширення пухлин по всьому організму.

Пухлини здатні "вислизати" з-під імунного нагляду, виділяючи імунодепресивний TGF-β. Він пригнічує проліферацію та активацію Т-клітин. Продукція TGF-β є найпотужнішим механізмом уникнення імунітету, що використовується пухлинами. TGF-β пригнічує експресію п’яти різних цитотоксичних генів, включаючи перфорин, гранзим А та гранзим В, який потім пригнічує Т-клітиннопосередковане очищення від пухлинних елементів.

Роль перфоріну в захисті організму від лімфоми була підтверджена, коли вчені виявили, що білок р53 не відіграє такої великої ролі в нагляді за лімфомою, як його аналог перфорин. Встановлено, що перфорин та гранзими мають безпосередньо пов’язану здатність захищати організм від утворення різних видів лімфом. [15]

• GZMA
• GZMB
• GZMH
• GZMK
• GZMM