Гриневецький Сергій Рафаїлович

Сергі́й Рафаї́лович Гриневе́цький (25 вересня 1957, Лужанка) — український політик, депутат Верховної Ради 3-го, 6-го та 7-го скликань, голова Одеської обласної державної адміністрації з 27 листопада 2020 року[2] до 1 березня 2022 року.

Гриневецький Сергій Рафаїлович
Народився 25 вересня 1957(1957-09-25) (64 роки)
Лужанка, Тарутинський район, Одеська область, Українська РСР, СРСР
Країна  СРСР
 Україна
Місце проживання Одеса
Діяльність політик
Alma mater Одеська національна академія харчових технологій
Знання мов російська[1]
Членство Верховна Рада України VII скликання, Верховна Рада України VI скликання і Верховна Рада України III скликання
Посада чинний голова Одеської облдержадміністрації, народний депутат України
Термін III, VI, VII скликання
Партія Народна партія
У шлюбі з Ольга Андріївна
Діти Донька Олена
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден Дружби

Народний депутат України
3-го скликання
позапартійний 12 травня 1998 — 24 березня 1999
6-го скликання
Народна партія 23 листопада 2007 — 12 грудня 2012
7-го скликання
Народна партія 12 грудня 2012 — 27 листопада 2014

У минулому обіймав посади першого заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки та оборони (2007—2012), заступника співголови групи міжпарламентських зв'язків із РФ, голови Одеської облдержадміністрації (1998—2005), голови Одеської обласної ради (2000—2002, 2005 роки).

Біографія

Народився 25 вересня 1957 року в селі Лужанка (Тарутинського району, Одеської області), українець.

Освіта

Кар'єра

10.1979 — 08.1982 — інженер-технолог, начальник технічного обмінного пункту, завідувач ремонтних майстерень, заступник керівника з матеріально-технічного забезпечення, Роздільнянське районне виробниче об'єднання з виробничо-технічного забезпечення сільського господарства Одеської області.

08.1982 — 06.1984 — 1-й секретар Роздільнянський РК ЛКСМУ.

06.1984 — 1986 — 2-й секретар, Одеського ОК ЛКСМУ.

1986 — 06.1990 — 1-й секретар Одеського обласного комітету ЛКСМУ.

06.1990 — 08.1991 — 1-й секретар Роздільнянського РК КПУ.

01.1992 — 07.1994 — генеральний директор Об'єднання «Одеса-Імпекс».

07.1994 — 09.1995 — керівник секретаріату Одеської облради.

09.1995 — 10.1996 — заступник голови з питань організаційно-кадрової роботи, керівник секретаріату Одеської облдержадміністрації.

10.1996 — 04.1998 — 1-й заступник голови Одеської облдержадміністрації.

12.05.1998 — 24.03.1999 — Народний депутат України 3-го скликання, виборчий округ № 143, Одеської області (З'яв. 72.5 %, за 44.4 %, 9 суперників. На час виборів: 1-й заступник голови Одеської облдержадміністрації).

з 07.1998 — Член Комітету з питань соціальної політики та праці.

з 05.1998 — член фракції Народно-демократичної партії.

26.05.1998 — 03.02.2005 — голова Одеської облдержадміністрації.

09.1999 — 04.2002 — депутат.

08.02.2005 — 22 липня 2005 — голова Одеської облради.

07.1998 — 02.2000 — член Ради роботи з кадрами при Президентові України.

05.1998 — 07.2000 — член Комісії з питань морської політики при Президентові України.

23.11.2007 — 12.12.2012 — Народний депутат України 6-го скликання від Блоку Литвина (№ 2 в списку, на час виборів директор департаменту зовнішньоекономічних зв'язків Торгового дому «Хлібна гавань», член Народної партії; член Політради Народної партії).

з 11.2007 — член фракції «Блок Литвина».

26.12.200 — 12.12.2012 — 1-й заступник голови Комітету з питань національної безпеки і оборони.

02.09.2008 — 06.03.2009 член Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань з'ясування обставин постачання до Грузії української військової техніки з метою встановлення фактів порушення законодавства України та норм міжнародного права.

15.01.2009 — 22.05.2009 член Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України для розслідування корупційних дій посадових осіб, які перешкоджають поверненню 16-ти вертольотів МІ-8 МТ (МТВ) до складу Сухопутних військ Збройних Сил України, переданих в оренду закритому акціонерному товариству «Українські вертольоти».

03.11.2011 — 08.12.2011 член Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з питання підготовки проєкту Закону України про вибори народних депутатів України.

з 31.05.2011 — член Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з питань Автономної Республіки Крим.

12.12.2012 — 27.11.2014 — Народний депутат України 7-го скликання, обраний по виборчому округу № 134 Одеської області.

25.12.2012 — 09.01.2013 — член Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони.

з 09.01.2013 — голова підкомітету з питань соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони.

з 04.03.2014 — член Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з питань підготовки законопроєкту про внесення змін до Конституції України.

з 27.11.2020 — голова Одеської обласної державної адміністрації, замінив на цій посаді виконуючого обов'язки В'ячеслава Овечкіна[3].

Сергій Гриневецький продовжує активно займатися громадською та меценатською діяльністю. Є головою спостережних рад наступних установ: Одеська національна академія харчових технологій, Благодійний фонд «Майбутнє» ім. Бориса Літвака[4] та Одеський національний академічний театр опери та балету. Очолює Одеську обласну федерацію гандболу[5].

Політична діяльність

3 1982 року[6] діяльність Гриневецького пов'язана із державним будівництвом та управлінням[7]. У цьому році його обрали першим секретарем Роздільнянського райкому ЛКСМУ, у 1984 — другим секретарем Одеського обкому комсомолу, а у 1986 році — першим секретарем Одеського обкому комсомолу.

У 1990 році очолив Роздільнянський районний комітет Компартії України. Згодом[8] Сергій Гриневецький очолив об'єднання «Одесаімпекс».

В 1994 році повернувся у політику. Спочатку — керівник секретаріату обласної ради, згодом, заступник та перший заступник голови Одеської обласної державної адміністрації.

У 1998 році обраний народним депутатом України по 143-му[9] виборчому округу Одеської області. У травні 1998 року Президент України призначив[10] Сергія Рафаїловича Гриневецького головою Одеської обласної державної адміністрації. На цій посаді політик працює майже сім років[11]. Під його керівництвом[12] Одеська область стала одним з провідних регіонів України, у тому числі у агропромисловому комплексі[13] — за сім років область чотири рази виходила на більш ніж 3-х мільйонний рубіж з валового збору зерна; споруджено найпотужнішу в Європі[14] Тарутинську газокомпресорну станцію; проведено масштабну газифікацію[15] сільських районів області, газифіковані всі міста обласного значення (за сім років газифіковано населених пунктів більше ніж за всі роки радянської влади).

Отже, цей період був позначений започаткуванням та реалізацією низки масштабних проектів, а його відмінною рисою експерти визначали те, що регіональні проекти переростали в загальнонаціональні: затвердження Кабінетом Міністрів України комплексних програм розвитку Придунав'я[16] та розвитку міста Одеса[17]; реставрація Одеського театру опери та балету; Комплексна програма розбудови острова Зміїний[18]. У 2002 році за ініціативою Гриневецького була ухвалена програма «Регіональна ініціатива 2002—2006»[19], яка являла собою програму середньострокової дії і передбачала абсолютно конкретні напрями роботи, включаючи спорудження окремих об'єктів.

Вдало проведені презентації Одеської області в Брюсселі та Парижі[20] дозволили європейським країнам більш глибоко ознайомитися з економічним та культурним потенціалом регіону. Одеська область уклала угоди с регіонами Польщі, Росії, Румунії, Болгарії, Туреччини, Туркменістану, Китаю та інших країн.

У 1998 році Одещина разом з повітами Румунії та Молдови утворила Єврорегіон «Нижній Дунай», згодом стала членом Асоціації прикордонних регіонів Європи, Асоціації виноробних регіонів Європи, Конференції Приморських регіонів Європи[21], а сам Сергій Гриневецький був обраний членом бюро цих організацій.

У 2003 році в Одесі була створена Постійно діюча робоча нарада глав регіонів України та Росії «Співдружність регіонів»[22], співголовами якої стали губернатор Орловської області Єгор Строєв та голова Одеської облдержадміністрації Сергій Гриневецький. Ще одна важлива особливість притаманна періоду губернаторства Гриневецького — цей час по праву називають «золотим віком одеської культури»[23]: масштабна реставрація театрів та музеїв, проведення вагомих культурно-мистецьких акцій міжнародного значення, активізація зарубіжної гастрольної діяльності. Сергій Гриневецький став ініціатором безпрецедентного для України експерименту, коли всі працівники культури області за рахунок додаткових бюджетних коштів були переведені на повні ставки, а художньому та керівному персоналу театрально-видовищних підприємств було встановлено постійну п'ятидесятивідсоткову надбавку до посадового окладу. В ті ж роки було повністю забезпечено транспортом всі культурні мережі області, придбано квартири для творчих працівників театрів, встановлено стипендії митцям та працівникам культури похилого віку, а також обдарованим дітям, молоді тощо. Гриневецький стверджував, що «культура є найкращим дипломатом»[24].

28 листопада 2004 року, під час Помаранчевої революції, взяв участь у Всеукраїнському з'їзді депутатів Верховної ради АР Крим, місцевих рад усіх рівнів, який проходив у приміщенні льодового палацу міста Сєвєродонецька Луганської області[25][26].

У березні 2005 року, після Помаранчевої революції, Сергій Гриневецький залишив посаду голови Одеської облдержадміністрації і був обраний головою Одеської обласної ради, втім у липні того ж року подав у відставку «з етичних міркувань». На місцевих виборах 2006 року він очолює виборчий штаб Народного Блоку Литвина та список Блоку до Одеської обласної ради. Блок Литвина пройшов до обласної та всіх районних рад. Утворена в обласній раді депутатська фракція Народної Партії «Народна ініціатива»[27] займав активну громадську позицію стосовно ключових проблем життя області. На дострокових виборах 30 вересня 2007 р. Сергій Гриневецький був обраний народним депутатом України від Блоку Литвина[28] (другий номер у виборчому списку). За поточну депутатську каденцію ним було внесено 51 законопроект та поправки до 15 законів[29]. Зазначені законодавчі ініціативи є вкрай актуальними для українців та стосуються питань забезпечення житлом громадян, зокрема молоді; соціального, медичного та пенсійного забезпечення ветеранів та людей похилого віку; збереження історичної забудови та пам'яток архітектури, розвитку Українського Причорномор'я тощо. Підтримав Закон України «Про засади державної мовної політики».

Під час Революції гідності, як народний депутат України (Фракція Партії регіонів), голосував за диктаторські закони 16 січня.

27 листопада 2020 року Гриневецький був призначений головою Одеської обласної державної адміністрації[30]. Вже 11 лютого 2022 року, під час засідання президії Конгресу місцевої та регіональної влади, який відбувся в м. Харкові, президент України Володимир Зеленський визначив рівень організації територіальної оборони в Одеській області одним з найгірших в країні разом із Київською, Рівненською областями, Києвом та Маріуполем. Президент України також заявив, що голови цих обласних адміністрацій мають впродовж двох тижнів вирішити питання із готовністю штабів територіальної оборони, а якщо це не буде зроблено, то на голів адміністрацій чекають «кадрові рішення»[31].

Звільнений з посади голови Одеської обласної державної адміністрації 1 березня 2022 року[32].

Наукова та публіцистична діяльність

Є автором численних статей та досліджень а також низки книг[33], серед яких «Черноморская энциклопедия» (2006) (ISBN 5-7133-1273-9)[34] та «Черноморский узел» (2007) (ISBN 978-5-7133-1294-7)[35], «Геополитическое казино Причерноморья» (2009) (ISBN 978-5-478-01224-3)[36], «Дунайская энциклопедия» (2009) (ISBN 978-5-7133-1348-7)[37], «Заявка на самоубийство: зачем Украине НАТО?» (2009) (ISBN 978-966-507-249-2, ISBN 978-966-03-4735-9)[38] тощо.

Співавторами Гриневецького були переважно російські науковці[39]. В англомовній «The Black Sea Encyclopedia» (2015)[40][41] події лютого-березня 2014 року в Україні подано як внутрішню дестабілізацію, наслідком якої стало проголошення Автономною Республікою Крим незалежності та добровільне приєднання до Росії, а також до проголошення незалежності окремих районів Донецької та Луганської областей, що призвело до «громадянської війни в Україні», при цьому немає жодної згадки про вплив Російської Федерації на ці процеси[42].

Сім'я
  • батько Рафаїл Трифонович (1930—2003);
  • мати Ольга Іванівна (1935);
  • дружина Ольга Андріївна (1956) — за фахом бухгалтер;
  • дочка Олена (1982) — кандидат наук з державного управління, працює в Одеському регіональному інституті державного управління;
  • дві онуки — Дарʼя та Софія.

Нагороди і відзнаки

Примітки
  1. Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  2. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №520/2020. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Процитовано 27 листопада 2020.
  3. Зеленський змінив голів Харківської та Одеської ОДА. РБК-Украина (рос.). Процитовано 27 листопада 2020.
  4. До 90-річчя Бориса Литвака в Одесі проведуть пам'ятні заходи — Новини — Офіційний сайт міста Одеса. omr.gov.ua. Процитовано 27 листопада 2020.
  5. “Робота поставлена у чіткий, плановий режим”. Сергій Гриневецький — про розвиток гандболу в Одеській області.
  6. Ліга. Досье
  7. Почесні імена України — еліта держави
  8. Сергей Гриневецкий без галстука. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 7 липня 2012.
  9. Виборчий округ № 143
  10. Про призначення С. Гриневецького головою Одеської обласної державної адміністрації. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 7 липня 2012.
  11. Південний захід. Одесика. Архів оригіналу за 15 жовтня 2013. Процитовано 7 липня 2012.
  12. Одеська тиха значущість[недоступне посилання з квітня 2019]
  13. Больше всего нам нужно избавиться от глухоты и незрячести
  14. Ювілей — Найбільша в Європі
  15. Сергій Гриневецький: «За мир і спокій у регіоні несемо відповідальність ми»
  16. Об утверждении Программы комплексного развития Украинского Придунавья на 2004—2011 годы, КМ Украины, Постановление КМ, Программа от 31.03.2004 № 428
  17. Программа комплексного социально-экономического развития г. Одессы на 2005—2015 гг.
  18. Об утверждении Комплексной программы дальнейшего развития инфраструктуры и осуществления хозяйственной деятельности на о. Змеиный и континентальном шельфе, КМ Украины, Постановление КМ от 31.05.2002 № 713
  19. Регіональна ініціатива: час відповідей
  20. Выставка — презентация Одесской области (Бельгия, Брюссель)
  21. Головне управління зовнішньоекономічної діяльності та європейської інтеграції. Архів оригіналу за 25 серпня 2010. Процитовано 7 липня 2012.
  22. Первый саммит губернаторов Украины и России в мае 2003 года
  23. Національній Спілці театральних діячів України — 60. Новосілля у сезон ювілею
  24. Нардеп Сергей Гриневецкий: в отношениях Украины с Россией нужно уйти от истерик
  25. ТРИВАЄ РОБОТА ВСЕУКРАЇНСЬКОГО З'ЇЗДУ НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ І ДЕПУТАТІВ УСІХ РІВНІВ ЗА УЧАСТЮ ПРЕМ'ЄР-МІНІСТРА УКРАЇНИ ВІКТОРА ЯНУКОВИЧА
  26. Одеську ОДА очолив скандальний «регіонал» Сергій Гриневецький. 27.11.2020, 20:05
  27. Лідер фракції народників в облраді відзвітував про свою діяльність перед міською парторганізацією
  28. Ліга. Досье Блок Литвина
  29. Верховна Рада України, Гриневецький Сергій Рафаїлович (народний депутат VI скл.), Законопроекти, подані суб'єктом права законодавчої ініціативи
  30. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №520/2020. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Процитовано 27 листопада 2020.
  31. Зеленський дав Гриневецькому два тижні на організацію штабу Територіальної оборони. 11.02.2022, 16:54
  32. Президент України змінив Голову Одеської обласної адміністрації. 02.03.2022, 10:44
  33. Каталоги - НБУВ Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. www.irbis-nbuv.gov.ua. Процитовано 27 листопада 2020.
  34. Книга "Черноморская энциклопедия" – купить книгу ISBN 5-7133-1273-9 с быстрой доставкой в интернет-магазине OZON. OZON.ru (рос.). Процитовано 27 листопада 2020.
  35. «Черноморский узел»
  36. «Геополитическое казино Причерноморья»
  37. «Дунайская энциклопедия»
  38. Книгу "Заявка на самоубийство: зачем Украине НАТО?" издали украинские политики. Інтерфакс. 04.03.2009. Процитовано 11 лютого 2022.
  39. «Черноморская энциклопедия» от Сергея Гриневецкого | Медиагруппа ГЛАС (ru-RU). Процитовано 27 листопада 2020.
  40. The Black Sea Encyclopedia : Sergei R. Grinevetsky : 9783642552281. www.bookdepository.com. Процитовано 27 листопада 2020.
  41. Сергей Гриневецкий: «С новым одесским годом, друзья!». odessamedia.net (ru-ru). 9 вересня 2015. Процитовано 27 листопада 2020.
  42. Grinevetsky, Sergei R.; Zonn, Igor S.; Zhiltsov, Sergei S.; Kosarev, Aleksey N.; Kostianoy, Andrey G. (2015). The Black Sea Encyclopedia (en-gb). с. 884. ISBN 978-3-642-55226-7. doi:10.1007/978-3-642-55227-4. Процитовано 27 листопада 2020.
  43. Указ Президента України № 1051/99 від 21 серпня 1999 року «Про відзначення нагородами України з нагоди 8-ї річниці незалежності України»
  44. Указ Президента України № 829/2010 від 20 серпня 2010 року «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ і організацій»
  45. Указ Президента України № 559/2012 від 25 вересня 2012 року «Про нагородження С.Гриневецького орденом „За заслуги“»
  46. Указ Президента України № 697/2001 від 21 серпня 2001 року «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, організацій та установ»
  47. Указ Президента України № 986/2004 від 23 серпня 2004 року «Про нагородження С. Гриневецького орденом Ярослава Мудрого IV ступеня»
  48. Список громадян, яким присвоєно звання «Почесний громадянин міста Роздільна»[недоступне посилання з квітня 2019]

Джерела
Попередник: Голови Одеської облради
8 лютого—22 липня 2005		 Наступник:
Новацький Володимир Миколайович
2002—2005		 Влад Федір Іванович
2005—2006
Попередник: Голови Одеської облдержадміністрації
1998—2005		 Наступник:
Боделан Руслан Борисович
1995—1998		 Цушко Василь Петрович
2005—2006
Попередник: Голови Одеської облдержадміністрації
27 листопада 2020 - 1 березня 2022		 Наступник:
в.о. Овечкін В'ячеслав Ігорович
9 листопада 2020 — 27 листопада 2020		 Марченко Максим Михайлович
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.