Гікорі-пекан

Гікорі-пекан серед всіх видів роду є найбільшим деревом. Досягає висоти 50-65 м і до 2,5 м в діаметрі, а максимального віку 500 років.

Стовбур дерева прямий з високо піднятою округло-конічної кроною. Кора стовбура і товстих гілок сірокоричнева, розтріскується, тріщини поздовжні або злегка звивисті, до 2 см глибини.

Кора стовбура

Деревина стовбура дуже міцна, тверда й еластична, з красивим малюнком, питома вага 0,69-0,71, вага 1 м³ повітряно-сухої деревини 736 кг. Придатна для виготовлення меблів, гнутих виробів, фанери та ін.

Пагони навесні зеленуваті, потім червонувато-бурі, злегка опушені, з численними подовженими чечевичками оранжевого забарвлення, в зимовому стані — з широкосердцевидними листовими слідами.

Верхівкові бруньки гострояйцеподібні, до 1-1,З см довжини, сіроопушені, бічні — яйцеподібні до 6-7 мм, на коротких ножках. Листя складні, непарноперисті, 20-60 см довжини з 9-17 листочків. Листочки листя подовженоланцетні, 9-15 см довжини, і 2-6 см ширини, несиметричні зі скошеною основою і загостреною серповидно-загнутою вершиною, по краях пилчасті або двічіпилчасті, зелені, до темно зелених, блискучі з верхньої сторони і світло-зелені з нижньої, голі або слабоопушені. Верхівковий листок не відрізняється за величиною від бічних — за формою ланцетний, симетричний з витягнуто-загостреною вершиною. У однолітніх сіянців — листя прості, довгасто-овальні з клиноподібними основою і вершиною, по краях гостроголчасті, зелені, жорстко-сухуваті, як і листя у дорослих дерев. Жилкування листя з нижнього боку рельєфне, жовтуватого забарвлення.

«Сережки»

Достиглі плоди

Квітки у пекана роздільностатеві, але тичинкові і маточкові розміщуються на одних і тих же пагонах (однодомні), вітрозапилювані. Сережки з тичинковими квітками зібрані по 3 на одній короткій ніжці з плівчастим прицвітником. Тичинкова квітка складається з слаборозвинених покривів оцвітини, 4-6 тичинок з пиляками на коротких зв'язниках.

Маточкові суцвіття знаходяться на кінцях пагонів, в кисті по 3-11 малопомітних квіток, кожна з двома короткими розчленованими приймочками. Маточкова квітка сплюснута з боків 5-ма чашолистками, які, сильно розростаючись, закривають горбкуваті темно-зелені рильця квітки. При цвітінні рильця стають рожевими або малинового забарвлення, а горбки їх поверхні клейкими.

Недозрілі плоди пекана

Carya illinoinensis — Тулузький музей

Дерева гікорі-пекана дихогамічні, одні з них протоандричні, інші — протогінічні.

Плід — несправжня кістянка складається з твердого мясистого перикарпу, засихає і розтріскується при дозріванні поздовжньо на 4 частки і тонкодеревянистого ендокарпа, в якому міститься зародок. Ядро плода складається з зародка, що має брунечку і корінець, і двох м'ясистих, наповнених поживними речовинами сім'ядоль. В кисті знаходиться від 3 до 10 плодів.

Ендокарп — від 2,5 до 6 см довжиною та 1-2,5 см шириною, довгуватої форми, з округлою основою і слабозагостреною вершинкою. Шкаралупа світло-шоколадноого забарвлення, до 1 мм товщини, з темними поздовжніми плямами, гладка, розколюється легко. Усередині ендокарпа є слабкі перегородки з внутрішньої листуватої оболонки, забарвленої в колір оболонки сім'ядоль, в золотисто-коричнюватий колір. Серцевина ядра (сім'ядоль) кремово-жовтувата, дуже приємного смаку від наявності жиру, вуглеводів, вітамінів та інших речовин. Вага ендокарпа 4-6 г, ядро 45-50% від ваги ендокарпа.

До складу ядра входять такі речовини: вода — 3,4% білок — 12,1, жир 70,7, вуглеводи — 8,5, клітковина — 3,7, зола 1,6%. Крім того, до складу ядра входять безазотисті екстрактивні речовини, фосфор, кальцій, вітаміни групи В та ін. (у Криму жирність плодів пекана досягала 72-97%). Склад ядра пекана незначно відхиляється від наведених цифр у різних його сортів.

Ендокарп різних сортів пекана дуже відрізняється за формою і величиною.

Пекан у шкаралупі й очищений

Ареал природного поширення пекана займає східну і частково центральну частини США, займаючи з півночі території штатів Айова, Іллінойс, Індіана, Огайо, почасти на західному схилі Аппалачів до Джорджії і Флориди на південному сході. Західна межа ареалу пекана проходить з півночі від штату Айова на Канзас, Оклахому і через Техас в Мексику. На всій великій території свого ареалу пекан приурочений до басейну річки Міссісіпі та її приток, а також до річок, що стікають з Аппалачів в Атлантичний океан і Мексиканську затоку. У гори пекан не піднімається вище 200 м.

Корінному населенню Північної Америки та Мексики пекан відомий як харчова рослина, проте в культурі він став поширюватися, мабуть, тільки з XVIII ст.. Промислове ж розведення пекана почалося в першій половині XIX ст. і набуло широкого розмаху в США наприкінці XIX ст.: висока харчова цінність плодів, їх приємний смак, велика калорійність, необмежена термінами лежкість, просте зберігання, транспортабельність і підвищений попит послужили стимулом до широкого поширення пекана в культурі.

Дві половинки ядра плоду

Культурний ареал пекана в Північній Америці давно перейшов межі природного. Процесу окультурення цієї рослини сприяли її цінні біологічні особливості: холодостійкість, посухостійкість, мала вимогливість до ґрунтових умов швидкість росту, раннє настання плодоношення та ін. У зв'язку з цим були виведені морозостійкі сорти пекана: Майор, Індіана, Монімейкер та ін; посухостійкі — Стюарт, Тексап, Брейк та високоврожайні — Куртіс, Брейк, Махан та ін. Культура пекана перемістилася на північ і захід, і найбільшими продуцентами його плодів стали штати Каліфорнія і Орегон, хоча й Техас також продовжує бути важливим продуцентом горіхів.

Загальна продукція плодів пекана в США в 1929 р. становила 12 513,6 т, а в 1952 р. — 76 257 т, тобто за чверть століття виросла більш ніж в 6 разів.[3] Внутрішня потреба в плодах пекана в США була настільки велика, що в неврожайні роки вона задовольняється імпортом горіхів з Мексики.

У Старому Світі пекан відомий з XVIII ст., хоча культура його в Європі отримала дуже слабке поширення. Великі плантації пекана є в Іспанії, Італії (Сицилія, район Мессіни), Туреччині, де його розведення також ще не має промислового значення. Вважається, що на північ від 40-ї паралелі пекан розводити ризиковано. Три поширені в культурі сорти пекана отримали вагоме значення — Мантуров, Фротчер і Дельмас, останній визнаний найкращим.

У Північній Африці пекан інтродукований в 1881 р., а перша велика група дерев пекана була посаджена в Алжирі в 1929 р., на дослідній станції в Буфарік у вигляді алеї 100 м довжини. В 1941–1946 рр. урожай трьох сортів становив: Сукцес 7,6, Елізабет — 10 і Мур 19-23 кг, а у 1948–1949 роках три дерева останнього сорту дали урожай 80-90 кг. Культура пекана поширена і на інших дослідних станціях в Марокко, в передгір'ях Атлаських гір.

Культура пекана на пострадянських територіях відома з кінця XVIII століття в південних регіонах: Ленкорань, Батумі, Чаква (біля Батумі в державний (удільний) маєток) та ін.

При радянському ладі посадки саджанців пекана, отриманих з Америки, проводились на Чорноморському узбережжі Кавказу, в країнах Середньої Азії, в Криму.

Через зміни клімату та зниження рівня ґрунтових вод на Вінниччині замість всохлих дерев саджають горіх гікорі. Зараз дерев гікорі на Вінничині трохи, але через кілька десятиліть вони стануть чи не головними породами в лісі. Чи не найбільше старих дерев вже замінили у Гайсинському районі[4][5].

Пекан розмножується насіннєвим шляхом і вегетативно. Насіннєвий спосіб розмноження є основним при інтродукції пекана в нових умовах, відборі найкращих форм, селекції та гібридизації, виведенні і розмноженні нових сортів.

Вегетативне розмноження є основним при сортовій культурі пекана, а також при виведенні найкращих форм, їх збереження і т. д.

При насіннєвому розмноженні, насіння пекана збирають в листопаді і після очищення і просушування висівають або залишають для весняного посіву. В останньому випадку насіння стратифікується.

• Волоський горіх
• Горіх (плід)