Давид-Городок

Давид-Городок знаходиться за 36 км на північний схід від Столина, за 245 км від Берестя та за 39 км від залізничної станції Горинь на лінії Лунинець — Сарни. Автошляхами місто пов'язане з Пінськом і Столиним.

Люди тут жили здавна, але міське поселення виникло в кінці XI або на початку XII століття. У 1937—1938 роках Романом Якимовичем були проведені розкопки що підтвердили міський характер поселення. Виявлено залишки житлових будинків та господарських будівель, вуличних мостових, дерев'яної каплиці, безліч фрагментів глиняних посудин (деякі мали клеймо майстра). Знайдені були дерев'яні вироби — орнаментовані спіральними візерунками кінці булав з кленового дерева, спиці для плетіння мережива, а також численні вироби з заліза і міді. Розкопками П. Ф. Лисенка у 1967 також розкриті залишки середньовічних осель, дерев'яної церкви, дерев'яних мостових, кілька багатих поховань. Знайдено багато виробів з дерева, кістки, заліза, бронзи, скла, а також уламки глиняних посудин.

Печатка Давида Ігоровича

Засновником міста вважається волинський князь Давид Ігорович, якому після з'їзду князів у Витечеві (1100) належала також і Погорина, саме на його честь місто і отримало назву. Перша письмова згадка про місто датується 1127 роком. Давид-Городок входив до складу Волинського князівства. У XII—XIII столітті — центр окремої князівщини, потім — у складі Великого князівства Литовського. Відомі імена князів-володарів містечка: Іван, Юрій, Дмитро та Митко Давидович. По смерті останнього, Давид-Городок — власність колишнього Великого князя Литовського Свидригайла. По смерті Свидригайла, з 1452 року, містом володіла його вдова княгиня Ганна (до 1486). З 1509 року місто входило до складу Пінського князівства.

У 1521–1551 роках Давид-Городок є володінням польської королеви Бони Сфорца. За сприянням з її боку у Давид-Городок та околиці почали приїздити і селитися євреї із Західної Європи. Вони займалися ремеслами і торгівлею, користувалися значними пільгами в економічній сфері, мали своє самоврядування — жили Кагалом, сповідували Юдаїзм. Тут був свій рабин, діяли дві синагоги, єврейські школи.

В середині XVI століття польський король Сигізмунд II Август надав містечко віленському воєводі Миколаю «Чорному» Радзивіллу.

В 1586 з володінь Миколая Радзивілла був утворений майорат (володіння, що переходить в порядку успадкування до старшого в родині або до старшого з синів), затверджений польським королем Стефаном Баторієм. В 1655 князь Дмитрій Волконський захопив Давид-Городок в поляків та спалив містечко.

Після другого поділу Речі Посполитої в 1793 році Давид-Городок відійшов до Росії і став центром повіту Мінської губернії.

Радянська влада в Давид-Городку була встановлена в листопаді 1917 року. У 1918–1920 Давид-Городок окупований німецькими військами. У 1921-39 в складі Польщі, входив у Столінський повіт Поліського воєводства.

Розпорядженням міністра внутрішніх справ 28 березня 1934 р. територія міста розширена шляхом вилучення з сільської ґміни Хорськ земель колишнього маєтку Давидгородок з фільварком Старий Двір, земель колишнього маєтку Анусин, частини колишнього маєтку Високе і частини земель військового селища Високе та приєднання їх до міста[3].

Після радянської окупації у 1939 включений до СРСР у складі БРСР. 3 січня 1940 року став районним центром Пінської області.

7 липня 1941 року Давид-Городок був залишений Червоною армією і окупований німецькими військами. 10 серпня 1941 року близько 3000 чоловіків-євреїв Давид-Городка, віком понад 14 років були виведені за місто і розстріляні СС і місцевими поліцаями. Єврейських жінок і дітей (близько 1200 осіб), місцеві жителі вигнали з міста, а їх майно було розграбоване. Як наслідок, майже всі вони загинули у столінському гетто в урочищі Стасине. 9 липня 1944 року Давид-Городок захоплений військами 1-го Білоруського фронту в ході Білоруської стратегічної наступальної операції.

У вересні 1944 року до Давид-Городка здійснив пропагандний рейд відділ УПА — загін «Дороша»[4].

З 8 січня 1954 року в Берестейській області. 19 січня 1961 року Давид-Городоцький район скасований, його територія приєднана до Столинського району.

За переписом населення Білорусі 2009 року чисельність населення міста становила 6573 особи[5].

Електромеханічний завод, хлібозавод та інструментальне виробництво, виробнича ділянка колгоспу «40 років Жовтня», відділення районного виробничого об'єднання «Сільгоспхімія», ділянки районного підприємства меліоративних систем, малого державного підприємства «Столінремстрой», ДРСУ-141, РПО житлово-комунального господарства, державне лісогосподарське підприємство «Поліський військовий лісгосп».

Мешканців міста обслуговують 13 крамниць Давид-Городоцької філії РайПО, 3 фірмових та мережа комерційних магазинів, їдальня та кафе, будинок побуту.

Дві середні школи з 1151 учнями і 96 педагогами, музична та дитячо-юнацька спортивна школи, Будинок дитячої творчості, Будинок культури, кінотеатр «Зоря», дві бібліотеки.

Районна лікарня на 200 ліжок, поліклініка та 2 аптеки з 30 лікарями та 142 працівника медичного персоналу середньої ланки.

• Замкова гора (12 ст.)
• Церква святого Юрія (2-а пол. 17 ст.).
• На території міста збереглося стародавнє городище кільцеподібної форми, укріплене ровом і валом.

• Шамрила Микола Пилипович — український художник.

• 
  Замчисько. 1930-ті роки
• 
  Річка Горинь. На обрії церква Воскресіння Христового. 1936 рік
• 
  Давид-Городок 1936-го року (за Польщі)
• 
  Синагога «Столінер Хасидим». 1929 рік
• 
  Церква святого Юрія. 1929 рік
• 
  Церква святого Юрія зараз

• Погорина
• Пінсько-Турівський полк

• Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Вінніпег : Накладом Товариства «Волинь», 1984—1986.

• Давыд-Гарадок (біл.)
• Художник М.Шамрила