Далекосхідний край

Далекосхідний край (Далеко-Східний) було утворено на сході РРФСР рішенням Всеросійського центрального виконавчого комітету (ВЦВК) 4 січня 1926[1] на місці скасованої Далекосхідної області. Замість існуючих п'яти губерній Амурської, Забайкальської, Камчатської, Приморської і північного Сахаліну — були створені Владивостоцький, Хабаровський, Читинський, Зейсько-Алданський, Амурський, Миколаївський, Стрітенський, Камчатський і Сахалінський округи, розділені на 75 районів. Адміністративним центром було місто Хабаровськ. 20 жовтня 1938 Далекосхідний край було розділено на Хабаровський і Приморський краї.

Далекосхідний край
Дата створення / заснування 4 січня 1926
Держава  СРСР
Столиця Хабаровськ
Адміністративна одиниця Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка
Наступник Хабаровський край і Приморський край
Час/дата припинення існування 20 жовтня 1938
Площа 2602,6 км²

Був найбільшою після Якутської АРСР і Казахстану адміністративно-територіальною одиницею СРСР, його територія займала 12 %. Площа 2602600 км². Населення за переписом 1926 року — 1881400, з обчислення на 1 січня 1929 — 2099700 жителів.

Географія

З півночі ДСК обмивався Північним Льодовитим океаном і його Східносибірським і Чукотським морями, зі сходу Тихим океаном і його Беринговим, Охотським і Японським морями. На суші він межував: з територіями СРСР — Якутської АРСР та Східно-Сибірським краєм (з 1930 року) на заході, з володіннями Японії Кореєю і Південним Сахаліном (Карафуто) на півдні, і з територією Аляска (США) через морський кордон у Беринговій протоці на північному сході. До складу краю входили найбільший Камчатський і значно менший Чукотський півострів. Територія ДСК включала також ряд великих островів, у тому числі острів Врангеля, північну частину острова Сахалін, а також два великих архіпелаги Командорські і Шантарські острови.

Далекосхідний край мав протяжність в 28° з півдня на північ (від 42° до 70 ° п. ш.) до 72° і на 83° із заходу на схід (від 108° сх. д. до 169° зх. д.). Географічно край обмежувався узбережжям Тихого і Північного Льодовитого океанів з одного боку і вододілами впадаючих у них річок з іншого боку. Географічна єдність ДСК забезпечувалося його приморським становищем і вся основна територія краю була тісно пов'язана, насамперед, з Тихим океаном. Масштаби ДСК були такі, що із заходу на схід відбувався перехід від континентального ландшафту сухих степів Забайкалля до острівних ландшафтів Сахаліну, Камчатки і Командор, а з півночі на південь послідовно змінювалися льоди острова Врангеля, тундра, тайга і південні ландшафти Примор'я. Тваринний світ ДСК також був дуже різноманітний — в ньому були представлені морж і тюлені і північні олені, лосі, верблюди, уссурійські тигри і леопарди, лісові коти, річкові черепахи і морські кити тощо[2].

Зміни в територіальному поділі

Мапа Далекосхідного краю на 1938 рік
  • 30 липня 1930 Читинський і Стрітенський округи ДСК були передані до складу новоствореного Східносибірського краю[3].
  • 20 серпня 1930 постановою Президії ВЦВК у складі Далекосхідного краю утворено Біро-Біджанський район з центром в селищі Тихенька (з 1931 року — робітниче селище Біробіджан, з 1937 року — місто Біробіджан). У нього повністю увійшли Катерино-Микольський і Михайло-Семенівський райони, а також частково селища Хінгано-Архаринського і Некрасовського районів.
  • 10 грудня 1930 були створені Коряцький, Охотсько-Евенський і Чукотський національний округи. До складу ДСК були передані весь басейн річки Колима, частина басейну річки Індигірки і басейн річки Алазеї.
  • 20 травня 1931 басейн річки Алазея, північна частина басейну річки Колима і частина басейну річки Індигірка виведені зі складу ДСК та передані Якутській АРСР
  • 30 травня 1931 Президія ВЦВК спецпостановленням доручив ЦВК Якутській АРСР та Далькрайвиконкому вивчити можливість створення Національного Евенкського Алданського промислового округу на території Учур-Зейського і Джелтулацького районів ДСК і Томмотського, Тімітонського і Незаметнінського районів Якутії. Округу створено не було[4].
  • 10 жовтня 1931 було скасовано Амуро-Зейський район. Територія розподілена таким чином[5].
а) сільради: Актайська, Олексіївська, Аносовська, Богдановська, Буссенська, Кольцовська, Корсаковська, Кумарівська, Байкинська, Ново-Воскресенська, Ново-Іннокентьевська, Ново-Кумарівська, Саскальська, Симоновська, Симоновсько-Лужецька, Сталінська, Сичевська, Черемушинська і Юргинська з усіма що входять до їх складу населеними пунктами віднести до Свободненського району;

б) територію що залишилася від ліквідованого Амуро-Зейського району підпорядкувати Благовєщенській міськраді в порядку постанови Президії ВЦВК від 30 жовтня 1930 (СУ, 1930, N 41, ст. 493).

  • 20 жовтня 1932 рішенням ВЦВК і Ради народних комісарів РРФСР у ДСК було введено новий територіальний поділ і районування. Було утворено Амурська (адміністративний центр — місто Благовєщенськ), Приморська (адміністративний центр — місто Владивосток), Сахалінська (адміністративний центр — місто Александрівськ) і Камчатська області (адміністративний центр — місто Петропавловськ-Камчатський) і Нижньо-Амурський округ (адміністративний центр — місто Нижньо-Амурськ). В окремий район було виділено місто Хабаровськ, було створено окремий Нижньо-Тамбовський район.
  • 7 травня 1934 Президія ВЦВК ухвалла перетворити Біро-Біджанський район в автономну Єврейську національну область, адміністративний центр — робітниче селище Біробіджан). В автономії утворюється 5 районів: Біробіджанський (селище і район), Бірський (на початок ХХІ сторіччя Облученський), Блюхеровський (на початок ХХІ сторіччя Ленінський), Сталінський (на початок ХХІ сторіччя Октябрський) і Смідовічський. Остаточне оформлення ЄАО як державної адміністративної одиниці, створення її керівної ланки відбулося 18 грудня 1934 на 1-му обласному з'їзді Рад.
  • 22 липня 1934 Постановою Президії ВЦВК були додатково утворені Уссурійська область (зі складу Приморської області, адміністративний центр — місто Никольськ-Уссурійськ (Ворошилов)), Зейська область (зі складу Амурської області, адміністративний центр — місто Рухлове), Хабаровська область (адміністративний центр — місто Хабаровськ) і Нижньоамурська область (адміністративний центр — місто Нижньо-Амурськ).
  • 20 вересня 1934 Постановою ВЦВК були ліквідовані у складі Нижньоамурської області Нижньо-Амурський і Охотсько-Евенкський округи. 6 районів що входили до складу передані в пряме підпорядкування області.
  • 26 вересня 1937 Зейська область увійшла до складу Читинської області.
  • 20 жовтня 1938 Далекосхідний край було розділено на Хабаровський і Приморський. Хабаровський край складався з Хабаровської, Амурської, Нижньоамурської, Сахалінської, КамчатськоїКоряцьким і Чукотським національними округами) областей, Єврейської АО і трьох північних районів, безпосередньо підпорядкованих крайвиконкому. До складу Приморського краю, з центром у Владивостоці, увійшли Приморська і Уссурійська області[6].

Примітки

  1. ОБ ОБРАЗОВАНИИ И РАЙОНИРОВАНИИ ДАЛЬНЕ-ВОСТОЧНОГО КРАЯ
  2. Большая советская энциклопедия 1-изд. Т.20 М.1930, — С.243
  3. Большая советская энциклопедия 1-изд. Т.20 М.1930, — С.242
  4. Будет ли Алданский округ? // Тихоокеанская звезда, 3 июня 1933 года.
  5. Постанова ВЦВК від 10 жовтня 1931 «Про часткові зміни в адміністративно-територіальному поділі Далеко-Східного краю та про віднесення по краю ряду населених пунктів до категорії робочих селищ»
  6. Указ Президиума Верховного Совета СССР от 20 октября 1938 года «О разделении Дальневосточного края на Приморский и Хабаровский края»
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.