Демидівка (Жмеринський район)

Повільно, не кваплячись, протікає через козацьке село Демидівку річка Рів. Привертають до себе увагу впорядковані будинки, рівна пряма центральна вулиця, що тягнеться вздовж усього села із заходу на схід. Приємне враження справляють статні огорожі. На шкільному провулку в центрі села знаходиться православна церква. Архітектурна будова її довершена в своєму задумі і виконана великими майстрами-будільниками. Навіть в скрутний час переслідування і закриття церковних сільська громада завжди підтримувала будівлю церкви. За діючу церкву у селі Демидівці знали в містах Вінниці, Гнівані, Жмеринці і в усій окрузі. Сюди везли хрестити новонароджених, святити паску, воду, фрукти і мед. На Різдво Христове, на Водохреща, на святу Пасху, на Зелені Свята, Спаса і інші значні релігійні свята сходився і з'їжджався люд. По всіх вулицях стояли автомашини, мотоцикли, люди в святковому одязі з добрим настроєм брали участь у Божій службі. Демидівський храм Покрови Пресвятої Богородиці сприяв підтриманню християнських вірувань і звичаїв. Він переборов суворі випробування, несучи християнство в нові покоління. По цій же вулиці в панському трьохповерховому маєтку знаходиться Демидівська загальноосвітня школа, яку більше всіх реорганізовували із середньої в восьмирічну і навпаки. Біля неї виконані фундаментні будівельні роботи для приміщення нової школи, але будівництво з 1994 року припинено через брак коштів. Коли їхати на с. Могилівку, то погляд привертає велична споруда сільського Будинку культури. Для села вона завелика, будувалась на перспективу його розвитку. За містком і камяним гранітним берегом дороги знаходиться адміністративний двоповерховий будинок колективного сільськогосподарського підприємства.

На захід від села розташований ландшафтний заказник — Володимирська Дубина.

В 1974 — 1975 роках тут збудовано тваринницький комплекс, розрахований на дорощування великої рогатої худоби, колгоспи здавали молодняк — телят, яких на комплексі відгодовували до ваги 400 кг і здавали на забій у м'ясокомбінат. В приміщеннях комплексу одночасно можна розмістити 1000 одиниць відгодованих тварин. Сівооборот господарства будувався так, щоб колгосп себе забезпечував концентрованими (зерновими) і соковитими (зелена маса, сіно, солома, сінаж і силос) кормами. В основному комплекс справлявся з поставленими завданнями. Господарство працювало як високорентабельне, мало добрі прибутки. Разом з тим не все було враховано: колгоспи, що поставляли молодняк, втрачали прибутки на дорощуванні, бо ж в кожному господарстві були приміщення для відгодівлі ВРХ і свої корми. Тому з часом вони відмовлялись постачати молодняк. Від цього пустували значні площі комплексу, який на всю свою потужність так і не запрацював. Неврахований був і такий фактор: комплекс будувався на рівнині і сечозбіринки, швидко переповнившись, пускали рідину в поле, підтоплювали оточуючу територію і наносили екологічну шкоду прекрасній природі цього села, яке вибрали в давнину втікачі від феодального гніту польського свавілля, переселяючись із півночі на південь.

На Поділля тікали селяни, міська біднота. Переселення втікачів породило великий волелюбний рух, який увійшов в історію України, як козацтво. Перший поселенець (Козак Демид), що вибрав собі місце для проживання в цій місцевості, був вільною людиною. Звідси і назва Демидівка. Перші переселенці, яких стали називати «козаки», письмово згадуються на кінець XV століття, як козацькі поселення. Слово «козак» тюрською мовою — «вільна людина». Демидівка — козацьке поселення Литовський статут 1566 р. селян України закріпачував за панами. Демидівка, як і інші села, мала своїх панів — Демидовських. По історичному дослідженні В. Д. Отамановського «Вінниця в XIV—XVII століттях» (історичне дослідження) — виникнення осадів — так називали перші козацькі поселення. Раніше назва поселення була «Виперсовичі», воно існує на початку XIV ст. (розділ II, ст. 68). Пізніше — село Демидівка за люстрацією 1554 р. У Вінницькому замку була городня Миска Демидовського (інакше Миска Степановича). З його маєтку Демид ова чи Демидівці (тепер с. Демидівка). Його прізвище «Демидовський» походить від родового маєтку Демидів, що дістався йому від діда Демида. Виперсовичі — Демидівка існує вже на початку XIV століття. Якщо дослідження В. Д. Отамановського точне, а в цьому немає сумніву, то переродження онуків козака Демида в пана Демидовського є ще одним прикрим свідченням цурання від свого і перевтілення в закордонне чуже. Панський маєток впритул обмиває річка. Біля маєтку (Демидівської школи) зберігся невеликий садибний парк. В цьому місці річка робить велике коліно, що нагадує півострів. З північної частини парку добре чути шум водоспаду, що розноситься навкруги. Біля водоспаду стоїть старий млин, він багато дечого бачив за своє існування. Пам'ятає мельника Балая, якого виміняв Могилівський пан Скавронський за собаку. Колись, напевно, тут було водяне колесо, що приводило в рух жорна. З часом його замінили на водяну турбіну. В цьому млині робили помол пшениці на разове (грубий помол) і питльове (біле борошно) вищого і першого гатунку, на крупорушках робили різні крупи. Не витрачалось електроенергії на таку роботу, течія річки виконували все безкоштовно. Лише своє невдоволення виявляв невсипущий водоспад, розбризкуючи міріади дрібних крапель у повітря, збурюючи і бульбашкуючи водою, що виграє всіма барвами веселки на ранковому сонці. Поза річкою і млином місцевість вирівнюється, переходить в рівнину та поле із залишками лісу. Недаремно наш край називають лісостепом. Тут вони чергуються між собою, але сьогодні переважає орне поле. Це пов'язано із землеробством і тваринництва — основними напрямками в сільському господарстві. Ліс використовується як допоміжна галузь. Південна частина лісу відноситься до Леляко-Могилівської дачі — найбільшої в Жмеринському районі. Не так давно це були найкращі мисливські угіддя, де водились красені лосі, які ходять парами, причому самка попереду. Закон оберігав цих довірливих парнокопитних велетнів, вага окремих із яких сягала 500—700 кг, суворо переслідуючи браконьєрів. їх винищили зовсім недавно. В основному — стражі порядку, лісники, браконьєри. Вепри, дикі свині, теж водились табунами по лісах і байраках, долинах і очеретах, а також боязкі козулі, які лягають на відпочинок тільки на голу землю, загрібаючи передньою ногою листя чи інший настил, щоб не спричинити зайвого шурхоту при вставанні. Кабанів (свиней) залишилося зовсім мало, а, може, не залишилось зовсім на цій дачі. Козулі водились в усіх лісах і підлісках, зараз же вони на межі знищення. Лише руда хитра лисиця та смугастий борсук (вагою понад 20 кг) ховаються від хижого ока, риючи нори під землею. Ще є в лісах зайці. Полювання було і залишається великою втіхою для любителів-мисливців, проте чергування лісу з полем, пересіченість місцевості рятує звірів від знищення браконьєрами, які полюють вечорами і ночами та стріляють усе, що рухається, з-під фармашин і мотоциклів.

На північній частині демидівського поля розміщується гранкар'єр. На тих, хто його бачить вперше, він справляє дуже сильне контрастне враження. З геології природи цього краю: кристалічна основа гранітного щита постає в усій його величі в розрізі кар'єру своєю глибиною, товщею залягання сірих гранітів, що сягає 30-40 м. І немає йому кінця і краю в довжину і глибину. Та безсилий він перед силою і розумом людини, яка створила машини, спрямовані вибухи, і не можуть встояти найміцніші граніти, утворені тисячоліттями. Козак Демид дуже вдало вибрав своє місце поселення. Наступні покоління демидівчан мали невичерпне джерело будматеріалів для свого житла і розбудови села, — панських маєтностей, Будинків культури, одного з найкращих храмів, колгоспних виробничих потужностей і створення нерухомості в господарстві і селі. Велися промислові розробки і переробка гранітів, будівництво доріг та інше. Без сумніву, земля — перша основа основ, примножена людською працею, служила і буде служити тим, хто дбає про неї, береже її.

Поблизу села знаходиться залізнична станція «Демидівка».

На станції зупиняються приміські електропоїзди Козятин-Вінниця-Жмеринка та деякі регіональні поїзди.

У напрямку Жмеринки зупинки:

• пл. Козачівка
• Браїлів
• пл. Тартак

На ст. Жмеринка можна пересісти:

• на Вапнярку
• на Бар, Могилів-Подільський
• на Хмельницький (Гречани)

У напрямку Козятина зупинки:

• пл. Могилівка
• Гнівань
• пл. Селищанський
• пл. Яришівка
• пл. Веселка
• пл. Десенка
• Тюшки
• пл. Порпурівський
• Вінниця
• пл. Стадниця
• пл. Сальницький
• Калинівка 1
• пл. Варшиця
• Гулівці
• пл. Черепашинці
• Голендри
• пл. Миколаївка
• Кордишівка
• пл. Сигнал

На ст. Козятин можна пересісти в напрямку

• на Фастів, на Київ
• на Бердичів, Шепетівку
• на Житомир, Коростень
• на Погребище, Тетіїв, Жашків
• на Погребище, Липовець, Оратів.

Умови проїзду (прямого та з 1 пересадкою):

• До Вінниці (33 км) можна дістатися всього за 30 хв., 5,95 грн.
• До Жмеринки (14 км) за 18-20 хв., 4,5 грн.
• До Калинівки (56 км) за 1 год, 6,55 грн.
• До Козятина (97 км) за 1,5 год., 9,05 грн.
• До Києва (254 км) за 4,5 год., 14,5 грн.
• До Хмельницького (113 км) за 2,5-3 год., 10,00 грн.
• До Могилева-Подільського (128 км) за 3 год., 11,00 грн.
• До Вапнярки (95 км) за 1,5-2 год, 9,05 грн.
• До Шепетівки через Козятин (246 км) за 4 год, 14,05 грн.

• Розклад руху приміських електропоїздів
• Демидівський гранкар'єр
• Тарифи приміського залізничного сполучення

• Загрійчук Анатолій Леонідович (1951—2014) — український письменник, священик, педагог.
• Кобилянська Марія Митрофанівна (*07.04.1942, с. Демидівка -+05.10.1995, м. Чернівці) - науковець, кандидат філологічних наук

Завдяки виходу книги «Свідчення й освідчення…» зі 441 автографом науковцю, поету, мистецтвознавцю А. М. Добрянському, стало можливим згадати людей призабутих. Серед них М, Ф. Кобилянська – мовознавець, кандидат філологічних наук, доцент Чернівецького університету. Як співавтори з Н. Гуйванюк у книзі «Сучасна українська літературна мова» (Синтаксис. Лабораторний практикум) написали; «Прекрасному ораторові, знавцеві краси слова рідного…». Зачаровувалась рідним словом й М. Ф. Кобилянська, яка народилася 07.04. 1942 р. у с. Демидівка Жмеринського району Вінницької області. Після закінчення Шаргородського сільгосптехнікуму, поступила на філфак Чернівецького університету, а в 1974 р. закінчила аспірантуру при кафедрі української мови. Працювала лаборантом, викладачем університету. В 1976 р. захистила дисертацію про особливості дієслівного керування в українській мові. Автор 23 наукових праць… Відійшла у вічність 05.10.1995 р., м. Чернівці.

• Братська могила 5 радянських танкістів, загиблих при звільненні села
• Пам’ятник 119 воїнам –односельчанам загиблим на фронтах ДСВ
• Поселення черняхівської культури
• Поселення передскіфського періоду
• Могильник курганний

• 
  Братська могила 5 радянських танкістів, загиблих при звільненні села
• 
  Пам’ятник 119 воїнам –односельчанам загиблим на фронтах ДСВ
• 
  Могильник курганний

• Деми́дівка // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.235